3.Неочікуваний дзвінок

У бункері стали відбуватися дуже дивні речі після смерті Кевіна Трена. Це Вінчестери помітили не одразу. Брати не звернули уваги на перебої світла, які зрідка траплялися. Мовляв, будівля стара, лампочки за цей час могли й згоріти. Але коли це почало відбуватися масово по всій території, то вже не до відмовок. Лампочки, звичайно, були не нові, але напевно Хранителі подбали про своє місце для зберігання інформації по надприродним істотам. Закляття там усілякі наклали, не дарма вся техніка була в робочому стані.

Але це означало, що в бункері залишився привид Кевіна.

На тлі проблем з Абаддон це здавалося незначним. Але для двох братів пророк був значною людиною у їхніх нелегких життях. А Дін, до того ж відчував перед хлопцем провину, адже саме він став причиною його смерті. Якби він не підлаштував згоду брата на укладання угоди з ангелом Гадрієлем, то цього можна було б уникнути.

Але того часу вже не повернути.

Вінчестери почали намагатися контактувати із примарою Кевіна, але нічого не виходило. Вони відчували, що він близько і не зникав із бункера. Але зв’язатися з ним це мало допомагало. Привид ніби не міг вийти з завіси і сказати, чому він все ще тут.

Намагатися відстежити частоту миготінь світла по абетці Морзе не вдалося. А пробувати зв’язатися з Треном через електрочайник і зовсім згубна витівка.

— Дін, ми точно все перепробували? Може, залишилися кілька способів, яких ми не випробували? — Сем задумливо сидів за столом у головному залі і нервово перегортав чергову книгу про привидів. І начхати, що він її перечитує вп’яте. Може, щось упустив?

— У тому й сенс, Семмі, — Дін запустив пальці у волосся. Злість від безсилля пульсувала в ньому, а мітка Каїна лише додавала агресії. — Ми перепробували абсолютно все. Поки Кевін не видасться сам, ми нічого не зможемо зробити.

— А як пришвидшити цей процес? — молодший Вінчестер не здавався, поринаючи назад у читання. Навіть сварка із братом відійшла на другий план.

Старший Вінчестер перебирав усі події у пам’яті, намагаючись згадати щось, що здатне витягти Кевіна із завіси. В голові раптово сплив образ молодої дівчини з яскравими янтарними очима, яку вони з братом зустріли два тижні тому. А вона стверджувала, що може бачити привидів. Може, це та ниточка, яку вони так завзято шукали ці два дні?

— Сем, а пам’ятаєш ту красуню, яка може бачити примар? — очі Сема здивовано округлилися. Відірвавшись від читання, чоловік почав крутити в руках олівець.

— Думаєш, вона зможе нам допомогти?

— Спробувати варто. Раз вона стверджувала, що може бачити духів, то зможе і Кевіна побачити, — і як ця ідея не спала йому на думку раніше? А, ну так, він же був зайнятий самокопанням та захопленим читанням архіву Хранителів.

— Можна спробувати, — молодший брат закрив збірку «Примари: посібник зі знищення». Підвівся зі свого насидженого місця і пішов класти книгу на місце. — А номер, що вона давала, ще в тебе?

— Повинен бути. Нікуди не викидав, — Дін покопався в кишенях сорочки, але не знайшов нічого, що нагадувало маленький клаптик паперу. Так, він був в іншій сорочці, коли вони їхали на те завдання. Тоді він подався до своєї кімнати шукати номер тієї, хто б змогла їм допомогти.

Через пару хвилин пошуків, він знайшов її на столі поруч із щоденником батька, який зберігав як пам’ять про хай не найкращого, але тата. Ще раз подивився на виведені каліграфічним почерком цифри, взяв папірець і поніс до головної зали.

Брати сіли по різні боки столу і Дін натиснув кнопку виклику. Потекли секунди очікування відповіді, але ні за тридцять, ні за хвилину ніхто не відповів. Брати подумки напружилися, і подумали, що їм так ніхто не відповість. Або, ще гірше, вони набрали не той номер, тоді останню нагоду зв’язатися з Кевіном буде втрачено.

«Ви зателефонували Аманді Прайс. На жаль, зараз я не можу вам відповісти. Залиште повідомлення після сигналу».

Вінчестери переглянулись. Номер був робочий і належав тій, хто міг допомогти з привидами. Через кілька секунд після сигналу Сем сказав:

— Це Сем та Дін Вінчестери, нам потрібна допомога.

Скинув дзвінок. І Вінчестери почали чекати.

***

Після відмови Вінчестерів допомагати, мені довелося з усім розбиратися самій. Так важко, так прикро, але цікаво. Хоч про відкриття Небес я нічого не дізналася, зате заповнила проґавини в знаннях про ангелів. Крупиці потрібного змішувалися з жахами та простими вигадками. Не так і просто відрізнити тролів, релігійних фанатиків та просто людей з фантазією від тих одиниць просвітлених.  Я проводила багато часу в інтернеті на релігійних сайтах, але більше конкретики я знайшла лише в бібліотеках. Адже є купа книг, які так досі і не вивантажили у відкриті джерела. А запас старих рукописів просто неперевершений.

У мотель я поверталася дуже втомлена та перенасичена інформацією. Іноді мені вдавалося трохи посидіти та подивитися серіалів, але найчастіше я засинала, лише торкнувшись головою подушки.

Сьогодні якраз був один із днів, коли я втомилася, не настільки сильно, як завжди. Уляглася зручніше і стала прослуховувати автовідповідач. Телефон завжди залишала в номері. Кому потрібна – залишать повідомлення. Сьогодні їх було три. Зазвичай одне, але мабуть, я сьогодні популярна.

«Міс Прайс, це Алан Джейн із Чикаго. Я надіслав Вам посилку з книгами, які ви просили. Вона прийде на вашу поточну адресу завтра».

Чудова новина. Подзвоню йому, коли отримаю посилку. Натиснула кнопку, щоб прослухати наступне повідомлення.

«Еммі, це я. Хотіла запропонувати тобі невелику авантюру за тиждень у Канзас-Сіті. Приїжджай швидше, я скучила».

На обличчі мимоволі з’явилася посмішка. Дякую, тітко Бет, обов’язково приїду. Навіть у пошуках способу допомогти всім привидам потрібно робити відпочинок. Поїздки до Елізабет мене завжди повертали до ладу та спрямовували неприборканою енергією. Стало трохи соромно, що я так давно її не відвідувала.Але втрачене можна надолужити.

«Це Сем та Дін Вінчестери, нам потрібна допомога».

А це вже несподівано. З чого це їм потрібна моя допомога, коли самі допомагати відмовилися? Захотілося їх проігнорувати, і взагалі видалити повідомлення з автовідповідача, щоб не кортіло даму в біді залишати. Але совість заволала в голові, що треба допомагати тим, хто цього потребує, а якщо вони мені подзвонили, то їм без мене не обійтися. Та й я була груба з ними останнього разу. Хоча, можливо, в мені просто прокинулося почуття власної важливості.

Але якщо вже попросили допомоги, то допоможу. Я не уразлива, але пам’ять у мене хороша. Набрала останній невідомий номер і почала чекати на відповідь. Чекала, до речі, недовго. Майже одразу мені відповіли. Біля телефону чергували чи що?

— Алло, Амандо? — Здається, підняв трубку Дін.

— Так це я. Чим можу допомогти? — З того боку видихнули з полегшенням.

— У нас тут примара по бункеру хитається, а виявити і вийти на контакт ми не можемо, — ось у чому справа. Примара завелася.

— Щось, коли я вас про допомогу просила, ви мене послали пішим еротичним, а як у вас щось скоїлося, то я одразу зобов’язана їхати? Чи не надто ви високої думки про себе? — злості поменшало після невдалої спроби завербувати Вінчестерів, але не нагадати про це просто гріх.

— Лялечка, ми не Мати Тереза, щоб допомагати всім підряд, — знову це прізвисько. Та чому лялечка? Не встигла я розлютитися, як Дін продовжив. — Але ми згодні допомогти, якщо ти допоможеш нам.

А ось це вже ділова розмова. Відразу б із цього починали, а то привид у них завівся.

— Добре.Перед ким це ви так нагрішили, що вас вирішили не залишати навіть після смерті?

— Друзі такі в нас хороші, не залишають напризволяще, — жарт, схоже, не сподобався. Значить людина, яка застрягла там дуже їм дорога. Вибачитись, чи що? По той бік довго мовчать.

— Гаразд, без жартів. Скільки він там?

— З тиждень, — і вони помітили тільки зараз? Ледве втрималася, щоб не шпигнути. Мало, образяться ще. — Ти, лялечка, наша єдина надія. Хоча, я б женцям не довіряв, раптом косою уві сні приріжеш.

— Віддаю перевагу дробовику, коса — минуле століття, — з того боку почувся тихий сміх. — Значить, косяки свої виправлятимете?

— Слово Вінчестерів. Допоможемо з відкриттям Небес, — а це вже Сем. Ну, якщо він каже, то можна й повірити. Старшому якось не дуже хочеться довіряти.

— Ну добре, допоможу з новим примарним фанатом. Куди їхати?

— Канзас, Лебанон, — прекрасно, не через весь континент їхати. Вже плюс.

— Чудесно, я в Іллінойсі. На ранок буду, — азарт поступився місцем втоми, надавши мені сил витримати цю ніч. Організму, звичайно, моя нічна подорож не сподобається. Але коли я про це турбувалась?

Скинула дзвінок і почала збирати свої нечисленні речі. Все-таки, який чудовий день. А ось що робити з посилкою? Вирішивши, що тітка не образиться, якщо я переправлю посилку до неї додому, пішла просити працівника на рецепшені перенаправити посилку на іншу адресу.

Як іноді класно бути красунею. Моє прохання швидко прийняли, попросивши лише додатково номер мого телефону. Вирішивши, що це не найбільша брехня в моєму житті, дала хлопцеві вигаданий на ходу номер. Але справа зроблена, посилка буде перенаправлена ​​в Канзас-Сіті на адресу Елізабет Джонс.

Ну, Лебаноне, чекай на мене.