3 арка. Перший бій. Наближення до мети.

Продовжуючи свій довгий і виснажливий шлях, мандрівники неодноразово натикалися на дрібних розбійників, які не становили особливих труднощів не для мечника, не для самого вовка. А все тому, що Сиф був не простим вовком, а бойовим.

Під час його дресирування, Арторіас помітив якусь цікаву деталь, а саме те, що щелепи вовка мали величезну силу, що вперше було виявлено, коли Сиф, побачивши що господар один тягає мечі на продаж (іноді підробляв торговцем, підбираючи зброю вбитих ворогів з поля битви), раптово закинув дворучний меч собі в пащу і горизонтально взявши його зубами, поніс у місце, де мечник складав всю зброю. Від такого Арторіас звичайно здивувався, але відразу ж подумав, що видати меч у зуби вовку буде гарною ідеєю.

Після цього випадку мандрівник почав навчати вовка не лише командам, а й поводженню з мечем. Виходило спочатку безглуздо, але через два роки, вовк вже на всю розмахував своєю зброєю.

Проходячи біля лісу, Арторіас почув тихий і сповнений жаху крик про допомогу. Так як час уже схилився до вечора, мечник не був впевнений, чи варто рятувати бідолашного бідолаху, але через пару секунд роздуми він гукнув Сифа сказавши:

– Так, Сіфе, давай швидко розберемося з цим і продовжимо шлях. Може й нам що-небудь перепаде після битви, – трохи з веселою ноткою доповнив Арті.

Діставши свій дворучник, що служив єдиною зброєю мечника, бо за весь час не разу не зламався за всі його битви, він разом із Сифом, з мечем у пащі, вистрибнули з кущів, що обгородили невелику галявину, з якої долинали такі болючі крики, які за час наближення мечника з його напарником-перестали долинати з того місця, де були востаннє почуті.

Вийшовши на відкриту територію, Арторіас побачив дуже неприємну картину:

Великий за розмірами огр, чий зріст досягав трьох метрів з дерев’яною кийком поруч з ним-пожирав людину, одягом нагадує якогось мандрівного торговця. Так як ця велетня істота була з самого початку повернена головою в бік Арторіаса, то помітив він її без жодних труднощів. Помітивши дві нові цілі для його вечері, огр кинув рештки купця в рот, узяв палицю і розмахуючи нею, почав наближатися до цих двох.

Від самого виду чудовиська мечник подумав що просто так його не перемогти, та й багато часу і сил він не хотів витрачати, адже попереду ще дорога, а отримати поранення самому або його напарнику він не хотів, тому взявши міцніший меч навколо нього стала з’являтися якась темна аура, що була не дуже виразно видно, але й сказати, що її зовсім не було, не можна. Огорнувши весь меч, вона почала переливатись синьо-чорним забарвленням, після чого Арторіас разом із Сифом на одній швидкості кинулися до людожера.

Все сталося дуже швидко… помах двох мечів прорізав саме повітря навколо монстра і не встиг огр і зреагувати, як повністю від верхньої частини правої ноги, відвалилася нижня частина, потім те саме сталося і з лівої.

Завопівши, істота почала полохливо відступати у бік лісу, повзаючи на руках і терплячи біль від зрубаних ніг.

– Хм, щось інші орки не приходять, ти що один один тут “полював”?, – З глузуванням запитав мечник у монстра, після чого, не почувши відповіді, почав наближатися до нього, поклавши меч собі на плече, що ніяк не вплинуло на нього самого.

Раптом огр замахнувся своєю палицею, щоб оглушити збитого, на його думку, з штибу лицаря, але одним сильним і швидким рухом Арторіас відчепив його голову, що повільно покотилася по свіжій землі, частина якої була залитою кров’ю істоти, що була тут повалена.

Після цього мечник склав меч у піхви, лезо якого вже не було в крові, бо ніби сам меч поглинув її разом із життям огра-монстра.