***

Моя двадцять перша весна не квітуча,
Бузок не відкриває свої запашні квіти,
Я не бачу нічого, коли велика сіра туча
Пливе із місця, де наразі помирають діти.

Ця весна не теплими барвами вкирита,
Застрягла десь у лютому, в двадцять четверте.
Чиясь інша країна, бридка й немита,
Наступає, як ягненя, тупе і вперте.

Двадцять перша весна – то гармати,
То сльози дітей через мертві тіла.
Тому, хто почав – не уникнути страти,
Не пропустить жодного правди стріла.