Розділ 2

POW: Василина

–  Мамо! я знаю знаю, знаю де хочу вчитися.  Забігши з такими словами на кухню піймала здивований погляд мами і судячи по смішках зі столової можна зробити висновок, що всі вже зібралися на сніданок.

–  Ну пішли снідати і розкажеш, що ти надумала.

Ввійшовши в столову уже вся розчервоніла, спокійно розглянула всіх присутніх,  очолював стіл тато,  як завжди з незворушним виразом лиця, маленька Ніколь, бабуся Нерейва.

–  Ти вчитися? Та ти вже як мавпа з тою гімнастикою.

Норт – це були саме його слова і смішки Дейли на фоні, нічого нового. Треба спитати з Норта і Дейли за кондиціонер, по скоріше б закінчився цей тиждень. Останній тиждень червня і як завжди до нас приїжджали гості: Нерейва – моя бабуся по татові, двійнята Норт і Дейла татові діти він першого шлюбу. Добре,  що після розлучення вони залишилися жити з мамою так як наші відносини не заладилися з самого дитинства.

Незважаючи на слова Норта, я спокійно сіла на своє місце біля Ніколь моєї молодшої сестри.

– Я буду поступати в Академію Творчості на їхній особливий курс навчання, що дає змогу вибрати остаточну професію протягом шести місяців.

–  Сьогодні ж відправлю їм всі потрібні документи, місця на цей курс обмежені тому треба добре підготуватися.

Сказати, що моя сім’я була здивована – нічого не сказати. Но я вже вирішила і впевнена в своєму рішенні.  Доївши свої млинці які всі так люблять на сніданок  я відправилася готувати документи для вступу, була дев’ята година ранку і я повністю встигала до другої їх відправити. Чому до другої?,  о третій  зустріч з моїм єдиним найкращим другом  –  з Льошкою.

POW: Автор.

Закінчивши з документами і відправивши їх декілька хвилин по другій Василина поспіхом почала збиратися, вибір пав на легкий костюм білого кольору  який складався з довгих кюлотів  високої  посадки  і укороченої футболки, білі адідаси і рюкзак. Василина рідко робила макіяж,  тільки на святкові події.  З косметики у сумочці дівчини завжди були гігієнічна помада, блиск від kiko і маленький флакон туалетної води запаху волошок. Вийшовши з будинку Василина направилася до машини прямо на водійське місце, так так не на маршрутці не на таксі, а за кермом власної машини. Як це можливо тільки закінчивши школу?, можливо коли твій тато крупний бізнесмен. Так ось купивши собі нову машину Нортон Огнєв віддав свою майже повнолітній  Василині, звичайно не просто так, а за згоду  перетворити її день 17 день народження на капкан  для зрадника серед колег.  Василина  не стала чекати повноліття так як ніхто не смів зупиняти машину самого Нортона Огнєва їздити можна було спокійно і без прав. Справедливості раді варто зазначити, що Василина прекрасно водила ще у шістнадцять, найкращий друг батька Міракл і хресний Василини навчив її. Будинок Огнєвих знаходився за містом в двадцяти хвилинах їзди до самого центру.

Прибувши на місце зустрічі Василина побачила за столиком веселого Льошку, і скільки ж спогадів зв’язують їх разом на мить промайнулася думка у Василини, з першого класу не розлий вода. Знайомі і родина пророкували їм весілля і сімейне щастя  але їх зв’язували  тільки щирі почуття дружби.

POW: Василина

– Привіт. Льошко я так рада тебе бачити, треба дещо розказати.

– Привіт. Ох Василино мені теж треба тобі дещо розказати, задля цього я тебе і покликав саме сьогодні але давай ти перша.

Пристально глянула  на Льошку,  що ж він має розказати – цікаво .

– Добре, я подала документи на вступ в одну академію і надіюся за місяць вже буду там вчитися. Я коротко виклала Льошці суть всього бо скоріше хотілося почути про, що розповість він.

– Я дуже радий! Бажаю  поступити і головне визначитися зі своїм покликанням.

– Дякую, тепер ти..

-Василино, серйозно мовив Льошка, я вирішив їхати в Польщу до своєї бабусі і там навчатися, скажу зразу я буду приїжджати і часто писати.

Ось так…роз’їхатися після одинадцяти років дружби,… це не так і легко. Я постаралася зібратися все-таки це не кінець дружби.

–  Ти пообіцяв, що будеш приїжджати і писати, попробуй тільки забути про мене пригрозила я йому кулаком, хотя в самої збиралися сльози на очах.