Жива

Там, де панує спокій, у серці природи,
я загубилась, але відчула себе живою,
ніхто не забере спогади про днів свободи,
я знаю, як вона створювалась і якою ціною.

Відчуваючи кожну хвилю теплого вітру,
він відганяв важкі думи, навіваючи сон,
я вбирала в себе з неба казкову палітру,
я жива, і серце з громом б’ється в унісон.

Слухаючи, як глухо листя шелестять,
я бачила, як відкривається сторінка нова,
і те, як на небі зорі рубінами блистять,
давало відчути, що все-таки я ще жива.

Охоче піти на ризик, досліджуючи невідоме,
я кидалась в вихор бурі повністю з головою,
хоч і власне обличчя було незнайоме,
я все одно відчувала себе такою живою.

Ступаючи по стежці, вогкій від дощів,
відчуваю, як лоскоче босі ноги зелена трава,
не можу передати все за допомогою слів,
пробудилась від вічного сну моя душа жива.

З кожним вдихом і видихом, які я роблю,
наростає і стихає нескінчена боротьба,
ось за що я ці теплі ясні ночі люблю,
чекаю їх, поки не пройде ще одна доба.

Питаю, як це мати в серці те, що не вмирає,
бо з кожним його ударом я чула тихі слова,
і хтось серед нічної темряви мені відповідає,
що серед світового хаосу я все ще жива.