Ковдра

Сем Вінчестер не був в нормі. І, якщо чесно, після усього, що сталося – повернутися до норми неможливо. Тож він просто звик до того, що прокидається щоночі через нічні жахіття. Що не може просто спати нормально. Навіть якщо дуже сильно втомився.

Габріель вважав, що Вінчестеру треба було добре відпочити. Дуже довго поспати, наприклад. Або взяти маленьку відпустку. Але якщо брати до уваги життя Вінчестерів та те, що вони весь час рятують цей світ, то відпустка була неможливою. Взагалі. Але дещо для Сема Габріель зробити міг.

Коли Вінчестери та Кастіель повернулися після виснажливого полювання назад до бункера, де вже деякий час відновлював сили архангел, у нього визрів невеличкий план. План того, як дати Семюелю Вінчестеру виспатися.

Тож коли Дін втомлено прочовгав до своєї кімнати, навіть не поївши, а це було фактом того, наскільки сильно він втомився; а Кас зник, здається, в напрямку бібліотеки, Габріель схопив Сема за руку та потягнув його в спальню.

Коли вони зайшли до кімнати, архангел зачинив на двері і подивився на Сема:

– Лягай спати, – зустрівшись із здивованим, втомленим поглядом мисливця, Гейб покачав головою. – Що не зрозуміло? Ви не спали майже чотири дні. Тобі треба відпочити. Твій брат вже хропака дає, поки ти на мене здивовано поглядаєш.

– Але ж я… – «Я не засну. А якщо й засну, то знову прокинусь посеред ночі і не буду спати до світанку,» – такі думки були у молодшого Вінчестера в голові.

– Я знаю, Семе, я знаю, – Гейб подивився мисливцю в очі, хоч і для цього довелося задирати голову догори. – Саме тому я ляжу с тобою. Зі мною тобі ніякі жахіття не страшні.

– Ти в цьому впевнений? – Сем скептично подивився на архангела перед собою. В те, що він нарешті проспить всю ніч без жахіть, вірилося погано.

– Так. Лягай вже, поки я сам тебе не поклав, сам знаєш, що я можу це зробити. – Габріель мугикнув, коли Вінчестер підняв руки в жесті «здаюся» та скинув взуття та куртку.

Сівши на ліжко, мисливець подивився на архангела:

– Вибач, якщо налякаю, коли прокинусь.

– Не хвилюйся, все буде добре, Семе.

Позіхнувши, молодший Вінчестер все ж таки ліг, намагаючись знайти ковдру. Почувши сміх, він ображено подивився на Гейба, що все ще стояв в іншому кінці кімнати.

– Гейб…

– Добре, добре, вибач, – підійшовши до ліжка, Габріель витягнув з-під Сема ковдру і вкрив його нею. Лігши поряд, він обережно обійняв мисливця.

– Все, закривай свої прекрасні очі. Я буду поряд.

– Знаєш, от якраз це мене трохи й лякає, – Сем ледве-ледве посміхнувся, прикриваючи очі.

– Семе!

– Добре-добре, вибач, – перевернувшись на правий бік, Вінчестер підтягнув ковдру собі на плечі.

Згодом мисливець почав засинати, відчуваючи, що за його спиною потеплішало. Через декілька хвилин він відключився, вкритий теплою ковдрою та крилами архангела, що твердо вирішив  слідкувати за сном молодшого Вінчестера всю ніч.

Під ранок, як здалося Сему, він розплющив очі, нарешті відчуваючи, що виспався за цю ніч.

– Гейбе, ти тут?

– Звичайно тут, де мені ще бути? – після відповіді архангела, те тепло, що йшло начебто від ковдри в одну мить зникло.

Сем здивовано озирнувся на архангела:

– Ти що, всю ніч вкривав мене крилами?

– Так. Головне, що ти виспався, чи не так? – дочекавшись невпевненого кивка від Сема, Габріель посміхнувся. – До речі, ти виспався?

– Здається, так, – Сем був справді здивований. Він не спав так добре, вже декілька років. – Дякую тобі.

– За що? Це була моя ідея. Я хотів, щоб ти виспався. Ти виспався. Я задоволений, – Габріель сів на ліжку і хруснув шиєю.

– Я радий, що ти задоволений.

Сем підвівся та задоволено потягнувся. Побачивши, що вже десята, він посміхнувся.

– Що будеш далі робити?

– Не знаю, – архангел знизав плечима. – В будь-якому випадку, якщо потрібно буде виспатися – ти знаєш, де мене знайти.

– Я… Гейбе…

– Ну або я зроблю так, як у цей раз, зрозумів?

Сем посміхнувся.

– Тільки якщо ти знову вкриєш мене крилами, як ковдрою.

– По руках!