Початок…

По всій станції пройшов гучний гул і звук ніби щось величезне впало. Потім почулися крики і звуки сліз. Майки стояв у повному здивуванні, він не думав, що таке могло статися… Але він підвівся на ватяних ногах і пішов до одного тіла, яке знаходилося в кабіні машиніста, мало не падаючи.

– Я ж казав… Не треба було сюди йти… Навіщо…? Чому…?!

Надривним голосом сказав той і схилився над тілом. Він давно не плакав. Дуже давно. Востаннє це було коли поранили Кенчина та він лежав у лікарні. Але все ж таки… Це вже не Кенчин… І Майкі залишився зовсім один… Тепер його душа повністю порожня…

___________________________________________________________________________

– Хей, Такемічі…

До Ханагаки підійшов Чіфую і звично закинув руку на плече хлопця.

– Як гадаєш, ми переможемо Канто Манджі? – Злегка з тремтінням спитав Мацуно.

– Звісно! Ми маємо їх зупинити. Тим більше… У нас же таке чітке угруповання! Так що впевнений… Все буде гаразд! – Такемічі посміхнувся у своїй звичній манері і відійшов від Мацуно убік.

На душі шкребуть кішки. Він хоче повернути Манджіро, не хоче дурних бійок чи щось на кшталт того. Усі Свастони чекають на його повернення, а після смерті Дракена так неймовірно чекають цього Дурня. Але поки що намічається ця чортова битва. У минулому Майкі говорив про Чорний Імпульс і що до нього підходити не можна через дванадцять років, але Такемічі вже вдало випробував його на собі зараз, у минулому. Але це означає, що при цій бійці він повинен перемогти так, щоб Сано його не використав.

– Що ж робити…? От був би тут Дракен… Він би допоміг… Хах, – тихий смішок вийшов з вуст Ханагакі і він спрямував свій погляд на захід сонця, – Чортів Майкі… Ти… Повернись…

Звичайно Такемічі хотів повернути Манджіро з ще однієї причини. Він хотів повернути свого коханого, адже почуття, що спалахнули ще при битві Кривавого Хелоуїна, йдуть з ним пліч-о-пліч протягом усього його шляху. Що вже тут… Думаю кожен міг би закохатися в сильного красеня, який ще й голова величезного угруповання. Але… Такемічі полюбив його за те, що в нього в душі. Цього Майкі, який був безтурботним, любив жартувати, який завжди стояв стіною за своїх друзів, що будь-якої миті міг дати пиздюлей. Тож дивитися на колишнього Манджіро йому боляче. Де його милий Майкі…

• Ну… Завтра вже битва, я дам тобі пізди Майкі, і ти повернешся до нас! – крикнув він і послав свою променисту усмішку сонцю, яке майже сіло.

 

___________________________________________________________________________

Зараз Ханагакі перебував уже вдома та морально готувався до завтрашнього дня. Він, як голова, мав вести за собою величезну кількість людей, що набиратимуться від нього рішучості та зможуть йому допомогти. Але все одно знаючи який Майкі і все Канто Манджі, то піджилки трохи тремтять. Тепер він розглядає ту саму форму яку йому дав Доракен ще давно. Перша форма, яку носив Сано після створення угруповання. Рюгуджі сказав: «Майкі носив її, коли створили «Свастонів». Сказав носити чи ні, залежить від тебе. Але він хоче, щоб вона була в тебе … »

– Завтра я буду в ній… Адже тепер це нові Свастони, друге покоління… І я, як другий глава буду в ній… – закопавшись носом у одяг, він вдихнув і ліг спиною на ліжко.

 

Через пару хвилин з боку балкона пролунало шарудіння і постукування, але потім все затихло. Такемічі піднявся з ліжка і попрямував у бік дверей, адже максимум там могли шуміти кішки, але навіть і так, адже у нього другий поверх, так що не точно, що це навіть могли бути вони. Тож відчинивши двері і мало не спіткнувшись об поріжок, він вийшов на балкон. Але коли Ханагакі побачив, що ж за нічний гість до нього прибув, то його щелепа схоже виявилася десь на першому поверсі, а серце вже вилетіло кудись у сусідній район.

– А я думав ти так і будеш з моєю формою затискатися на ліжку… – тихо прошепотів гість і глянув на хлопця, який перебував у глобальному шоці та здивуванні, – Привіт, Такемучі…

– М..Майкі..? Ти що тут… Ти як тут… – Ханагакі не міг зібрати слова в купу, адже в голову лізло безліч думок і жодна не хотіла нормально зв’язуватися.

– Заліз сюди через пожежну драбину… – так само тихо сказав Сано і знизав плечима.

– А… Точно… Ти ж раніше до мене так само приходив… Ахах… – тихенько посміявшись, Мічі сів на підлогу біля Майкі.

– Пам’ятаєш ще… Не боїшся так сідати поряд…? – він трохи заплющив очі.

– Я ніколи не буду тебе боятися … Ти ж знаєш … – Він подивився на Манджі, а потім перевів очі на місяць.

– Ти такий придурок Мічі… – Майкі приклав руку до очей, – Ти дурень… Ідіот…

Хотілося сказати багато, але в горлі була величезна грудка.

– Мічі, ти маєш ще час передумати… Прошу тебе, не приходьте завтра. У мене … Погане передчуття … – Манджі повернув голову на Ханагакі і дивився на нього благаючим поглядом.

– Нізащо! Якщо ти повернешся до нас, то тільки тоді. А то ніяк інакше! Ми хочемо, щоб ти повернувся! – Він перейшов трохи на крик, а на очі навернулися сльози, – Я … Хочу ..!

– Я пішов від вас, бо так безпечніше! А ти прийшов! Якого чорта!? Я боюсь вам нашкодити! Ти сам це відчув і що з цього? Ти провалявся у лікарні! – Сано також перейшов на підвищений тон.

– Майкі, не важливо який біль ще я перенесу, головне повернути тебе назад. У касеті ти сказав, щоб я до тебе не наближався, але я тебе не послухав. Тож і зараз не послухаю, – його погляд був серйозний як ніколи.

– Касета …? Це ту що ми закопали коли я розпустив Свастонів… Але ж її мали відкрити через 12 років… А це означає, що ти з майбутнього повернувся… Але якого хріна Мічі!? – Майкі повернув голову на Ханагакі.

– Майбутнє було нормальним. Усі щасливі… Але… Тебе там не було. І це мені не сподобалось. Всі брехали мені і казали, що ти просто працюєш за кордоном. Але… Після перегляду касети я відразу ж зрозумів, що все погано… І почав тебе шукати… – тихим голосом промовив Мічі і, обійнявши коліна руками, уткнувся головою в них.

– Тобто ти хочеш сказати, що через мене ти наплював на нормальне майбутнє і знову повернувся? – Він дивився на нього пронизливим поглядом.

– Це вийшло випадково… Ну… Я знайшов тебе, ти був цим незадоволений. Спершу мене хотів убити Санзу, а потім ти його відпустив. Ми почали лаятись, але ти просто пустив у мене кілька куль і… Пішов на дах, зістрибнув, а я тебе спіймав… Далі ми разом полетіли і мимоволі потрапив сюди… – Такемічі пояснював усе тихим голосом, іноді шморгаючи носом і витираючи сльози, що почали котитися його щоками.

– Я… Намагався… тебе… вбити…? – Його світ похитнувся. Думка про те, що він намагався вбити дорогу йому людину, вгризлася в душу і не відпускала.

– Так… Але тепер я тут щоб запобігти все, – він усміхнувся.

– Такемуччі … Знаєш … Я завжди дивувався, як переживши весь цей пиздець ти ще можеш посміхатися … – він поклав свою руку на щоку Ханагакі і почав її погладжувати великим пальцем.

– Я хочу, щоб у всіх все було добре і ти в тому числі… – на щоках з’явився рум’янець, що був добре видно Сано, але Мічі ніяково усміхнувся і прикрив очі.

А Манджіро скориставшись цим моментом, наблизився до лиця Такемічі і, опустивши руку на шию, припав своїми губами до губ блакитноокого. Він поцілував його легенько, зминаючи губки, а Мічі навіть відповісти не міг, тому що шок не дав цього зробити, він дивився на нього, не вірячи тому, що зараз відбувається, його серце знову вилітає, а щоки червоніють ще сильніше. Але коли Майкі лизнув його губу язичком, ніби просячи проникнути, то Ханагакі прикрив очі і запустив руки за шию Сано, обіймаючи того, відкривши свій рот дає дозвіл на продовження. Звичайно ж, Манджіро був здивований, але він дуже давно цього хотів. Так що запустивши свій юркий язичок, він почав досліджувати всю ротову порожнину, проходячи по рівних рядах зубів і досліджуючи язик господаря. Вони могли б ще так довго цілуватися, не відпускаючи один одного і на секунду, сидячи там на балконі при місячному світлі. Але повітря починає закінчуватися, тож треба було б відпустити один одного і випустити з пут цього бажаного поцілунку.

– У тебе солодкі губи… А ще я відчув смак Таяки… – Майкі поцілував хлопця в носик.

– Сьогодні вечеряв ними… – він трохи посміхнувся і уткнувся у свої коліна, намагаючись приховати його рум’яні щоки.

Майкі поклав руку на його голову, погладжуючи і намотуючи пасма блондинистого волосся на пальчик. Він дивився на місяць, все ж він сьогодні прекрасний.

– Місяць сьогодні гарний… – вилетіло з вуст Сано.

– Гарний, що померти можна… – прошепотів Мічі кудись в колінки.

Майкі опустив погляд і, трохи червоніючи, прикрив рукою щоки. А після шумно видихнувши, він підвівся з підлоги, попутно підхоплюючи Такемічі під коліна та спину, заносячи його в кімнату і поклав на ліжко, на якому лежала форма Сано.

– Мічі… Вибач… – Манджіро знову припав до губ блакитноокого, ставлячи руки по обидва боки від голови хлопця. Такемічі притягує його до себе, відповідаючи на поцілунок.

– М.Манджіро… – тихо каже він під час їхнього сполучення губ, як же все-таки вони голодні по теплу одне одного. Хлопці хапаються один за одного, не відпускаючи, цілуючись, передаючи таким чином тепло.

Майкі спускається поцілунками на шию Такемуччі, легкі поцілунки залишаються на його шиї, залишаючи відчуття тепла. Мічі намагається притиснути до себе Сано трохи ближче, щоб відчувати цей бажаний дотик його шкіри до своєї. Помітивши таке бажання, Майкі трохи відсторонився і скинув куртку з кофтою кудись у небуття, залишаючись повністю з голим торсом. Ханагакі простяг свою долоню, щоб доторкнутися до тіла блондина, дряпаючи того нігтиками. Але Манджі бере його руку і наближає її до своїх губ, легенько цілуючи внутрішній бік долоні, від чого Мічі ще більше червоніє. Сано повертається назад до губ Такемічі і залишає новий поцілунок, але цей був уже гарячіший і пристрасніший, було таке почуття, ніби між ними запалюється полум’я, піднімаючи температуру у всій кімнаті. Але їм знову доводиться зупинитися, чортове повітря знову закінчилося, вони віддаляються і між ними утворюється тоненька ниточка з тягнучої та гарячої слини. Поцілувавши його в щічку і чоло з носиком, Майкі спустився нижче, кудись униз, а якщо бути точніше, то він почав опалювати своїми поцілунками плоский животик Такемічі, попутно зачеплюючи руками кофту, яка починає заважати. Отже, коли він почав підніматися вище, то вже просто зняв кофту і відкинув її убік. Ханагакі намагався прикрити тіло руками, але Сано просто прибрав їх нагору, над головою, і легенько стиснув, милуючись красою цього тіла. Потім спустився цілувати кожен міліметр шкіри, іноді легенько полизуючи, обводячи найвиразніші місця у вигляді пупка або ще чогось такого. Піднявшись трохи вище, Манджіро наблизився поцілунками до грудей блакитноокого. Для початку він легенько цмокнув сосок, а потім уже почав його смоктати.

– М. Манджіро.! Ах…! Прошу… Тільки не там… Занадто… Мх… – він заплющив очі, відчуваючи як Сано його не послухав і почав ще інтенсивніше грати з його сосками, так само однією рукою почав грати з другою намистиною, трохи стискаючи і прокручуючи її між пальцями.

– Не знав, що в тебе є такі місця … – Манджі трохи посміхнувся і наостанок лизнув сосок, що встав, повернувся до губ, які так і бажали уваги.

– Відпусти… Мх… Мої руки… Хочу тебе обійняти… М… – казав червоний, як помідор Мічі, перериваючись між поцілунками. Сано таки виконав прохання хлопця і відпустив руки, які моментально охопили його шию, притискаючи до себе.

Відчуваючи стояки один одного, вони розуміють, що шляху назад немає і що як буде так буде, адже вони люблять один одного, так що їм нічого не заважає віддатися пристрасті.

– Мічі, я поставлю дивне питання… Але в тебе є мастило?

Хлопець трохи опустив, а потім видав щось на кшталт «У ванній, у шафці знизу».

Так що Сано попрямував у ванну, а Ханагакі в цей час зняв із себе остаточно одяг, залишаючись голим. Він уже помітив як предеякулят виділяється з головки члена, що встав, так що може і мастило не знадобитися …? Коли Майкі повернувся, то він трохи здивувався готовності Мічі, сам роздягнувся і чекає на нього. Виглядає звичайно мило, але від цієї милоти здається він готовий вже скінчити, майже нічого не роблячи.

– Не знав що ти захоплюєшся мастилом із запахами… Цікаво навіщо ти її зберігаєш… – він підійшов до ліжка і опустився перед Такемічі, спостерігаючи як його щоки ще сильніше почервоніли.

– Кхм… Та так… Пестився… – Майки підняв його на руки, Ханагакі в цей момент видав якесь «Ой» і вхопився руками за шию Сано, а після Манджі сів на ліжко так що Мічі сидів на його стегнах.

– І як же ти бавився? – ця єхидна либа зведе Мічі в могилу від збентеження. – Може покажеш?

– Майкі, йди в дупу… – тихо шепнув той і приховав обличчя, десь у вигині шиї білявого. А далі сталося дещо, а якщо бути точніше, то Сано майже в прямому сенсі пішов у дупу. Під час того як Ханагакі обурювався, Манджіро наніс мастило на пальці і просунув один із них у дірочку Такемічі, від чого той простогнав просто на вухо хлопцю. Легкий рум’янець з’явився на щоках Майкі і він  почав потихеньку розтягувати стінки чутливого анусу.

– Ти ж сказав мені піти в дупу, я і пішов, – Манджі почав знову цілувати шию Ханагакі, попутно залишаючи укуси із засосами. Через пару миттєвостей у прохід додався ще один учасник, точніше другий пальчик і звичайно ж це не пішло від вух Майкі, тому що Мічі простогнав, одночасно матюкаючись на Сано, – Блять, я скоро або скінчу, або увійду, нормально не розробивши… -Такемічі  схлипнув і вкусив Сано за вушко прошепотів “Так увійди, Манджіро”. Тут вже гальма здали б у кожного, коли тобі на вушко шепочуть еротичним голосом, що ти можеш трахнути, хоча моє очко може порватися, то встояти від такої спокуси ой як складно. Так що наступної миті Майки розстебнув свою ширінку і опустивши білизну, дістав член, який був уже в повній готовності.

– Щось я передумав … – Тихо прошепотів Мічі і дивився то на його член, то на очі Сано.

– Пізно пити боржомі, коли нирки відмовили … – але все ж таки він ще трохи розробив Мічі, – Ну що ти готовий?

Майки приставив голівку до входу і глянув на ці блакитні очі.

– Ні…! – Але було пізно і Манджіро почав входити, спочатку потихеньку, щоб хлопець міг звикнути і коли він розслабився, то він увійшов до кінця, – Сука Манджіро! Мх … Ах … Ти … – Ханагакі пустився в сльози, було боляче, нестерпно, але так само цей біль був дуже приємним і тягне, від чого через пару секунд на живіт Сано виплеснулася сперма Мічі, в цей момент він сильно прикусив шкіру на плечі Майкі.

– Я розумію, що я сука, але не кусайся так сильно, – ще трохи почекавши, Сано почав штовхатися всередину хлопця, практично на всю довжину свого, так скажемо маленького друга. Стогін і важкі вдихи рознеслися по всій кімнаті і здається, що навіть сусіди їх могли почути, – Блять… Хочу тебе… Ще сильніше… грубіше…

– Мх… Давай… швидше… хочу… Ах… – Поштовхи стали трохи глибшими і сильнішими, вибиваючи всі зайві думки. Тільки вони вдвох і гарячий секс більше нічого. Рик пролунав над вухом Мічі і він відчув гаряча рідина наповнює його нутрощі. Не минуло й пів хвилини як слідом скінчив Ханагакі, – Ах… Майкі…

Манджіро наблизився до губ Такемічі і поцілував його, він відчував, як той розплився в посмішці. Їхні серця билися в один унісон, ламаючи стіни між ними. Як давно вони хотіли сидіти ось так, після їхнього гарячого сполучення і пристрасті що між ними спалахнула? А відповідь проста, дуже давно.

– Ну що, Такемучі, на другий захід? – Майкі підклав Мічі під себе і закинув одну його ногу собі на плече.

– Ну ти… Мх! – Знову це приємне відчуття заповненості, знову стогін у перемішці з важкими зітханнями і звуками ляпанців. Але тут один із телефонів задзвонив, а якщо бути точнішим це був телефон Сано. Перший раз він його чудово проігнорував, тому що вуха були зайняті чудовою мелодією у вигляді стогонів. Але вдруге хлопець захотів послати цю людину нахуй.

– Та блять! – Піднявши слухавку він привітав співрозмовника.

«І вам доброї ночі бос», – це був Коконой Хаджіме. Блядство, тут під ним стогне Ханагакі, а цей єблан йому дзвонить.

– Коко, блять, якого хуя ти мені дзвониш по середі ночі? – Поштовх за поштовхом.

«Бос, тут деяка проблема, а вас на місці немає. Ось я і дзвоню»

– Блять, швидше давай. А то з вами ніякого особистого життя, – Сано трохи пригальмував і почав заходити повільніше.

«Одна зграя з наших хлопців збунтувалася і мало не прикінчила одного з капітанів Свастонів. Що накажете робити?

Такемічі почав трохи пхикати, бо йому хотілося якось сильніше, а то Майкі входить у нього так повільно, немов дражнячи.

– Віддайте їх Санзу, тільки нехай не вбиває їх. Просто покарає. А тепер, якщо ти мені сьогодні ще хоч раз подзвониш, я тебе теж йому віддам. Або гірше, спалю Інуї, де ти від нього ховаєшся. Все, вали в туман – Він відкинув убік телефон навіть не відключившись, починаючи штовхатися в Ханагакі якнайсильніше, притискаючись стегнами ну прям дуже, а хлопець простогнював ім’я Сано, бажаючи щоб той штовхався в нього швидше і сильніше. Так що червоний, як рак, Коконой відключився і послав все до біса, кажучи, що звалить куди подалі від цього Канто Манджі.

Їхня чудова ніч тривала до самого ранку і зараз вони лежали на ліжку, намагаючись привести подих і думки в порядок.

– Знаєш, Мічі … – Він накручував волосся на свій палець, – А ще тоді я тебе любив, коли ти тільки почав себе проявляти і намагався захистити Кенчина і свою подружку.

– Хах… – він уже був у напівдрімоті, адже Майкі над ним довго знущався.

– Засинай, бо вже носом клюєш…

Сано цмокнув його в лоб і тихо прошепотів «Ти мій місяць…»…

___________________________________________________________________________

На ранок коли Мічі прокинувся Манджіро не було. Такемічі лежав самотньо у своєму ліжку. Один…

– Ось же мерзота … Ахах … – Він озирнувся і максимум що залишилося нагадуванням про ніч, так це сліди на простирадлі і сперма яка досі знаходилася в Ханагакі.

В іншому ж почався стандартний ранок. Щоправда, цей ранок був трохи важчий, адже його не тримали ноги, хворіла поперек і душа. У дзеркалі він помітив безліч міток, які залишив Сано.

– Блясти … Доведеться клеїти пластирі. Дякую нахуй.

Далі він попрямував у душ і під гарячими струменями води полегшало. Хоч і не зовсім… Та легше. Закінчивши з процедурами, хлопець попрямував на кухню, де він поставив чайник для того, щоб приготувати локшину швидкого приготування, а також розігрів вчорашні Таяки.

«У тебе такі солодкі губи…» Промайнуло в голові і він, шльопнувши себе по щоках, почав готувати сніданок. Сьогодні на нього чекає важкий день, тож треба підкріпитися.

___________________________________________________________________________

9 вересня «Колишня сортувальна Станція Ванган»

– Та почнеться бій… – тихо прошепотіли голови двох організацій, дивлячись один одному в очі. Мацуно та Санзу підняли руки, які були знаком, що можна нападати, і люди відразу ж кинулися в бій. По Станції почалися битви, хлопці не шкодуючи себе, боролися.

Коли були збори Свастонів, другого покоління, Такемічі відразу ж сказав: «Капітани борються з капітанами, молодші з молодшими. А Майкі… Він на мені і капітанах, що залишилися»

Так що капітани відразу ж вступили в бій, а ось Манджіро кудись змився. Навіть не зрозуміло коли.

Крики, стогін від болю пролунали повсюди, хтось штовхнув Мічі і той упав на рейки, стикаючись з ними рукою. В очах потемніло, а далі він побачив як паровоз, у якому знаходився Харучіє, їде прямо на його хлопців і разом із паровозом рухається контейнер, який загальмованим і водночас важким рухом протаранив паровоз. Усіх його близьких придавило одним із контейнерів… Чіфую… Міцуя… Па-чин… Хаккай… Пеян… його друзі зі школи… Всі… Мічі починає кричати та плакати, як повертається назад.

“Паровоз … Санзу!” Він встає на ноги і летить, щоб зупинити Харучіє, адже він не бажає смерті друзів. Підбігаючи на місце Такемічі все ж таки бачить як хлопець намагається завести цю махину.

– Санзу, зупинись! Ти їх усіх занапастиш! – крикнув Ханагакі, підбігаючи впритул до транспорту, намагаючись у нього залізти, але раптом паровоз завівся.

– Натомість король повністю увійде до пітьми і його ніхто не зупинить! – Санзу його запустив і паровоз почав рух. Такемічі все ж таки встиг залізти натикаючись на бій з хлопцем. Так, він слабкий, але він намагатиметься все зупинити.

Відштовхуючи Харучіє і вдаряючи його ключем, Мічі шукає потрібний важіль, яким можна зупинити паровоз. Але тут перед очима Ханагакі знову виникає видіння, в якому Санзу його протикає катаною наскрізь… Відходячи від помутніння в голові, він відразу відчуває, підозріло теплу рідину, що тече по його нозі і щось різко висмикнули з його плоті. Кров хлине швидко і блондин починає осідати на підлогу … Може це зовсім не бачення було …? Він не може зупинити цей чортовий поїзд… А значить, що з його вини всі помруть… І він так і не зміг усіх урятувати…

Крик, шум, сльози. Незрозуміле гучне падіння. Крики з різними іменами пролунали по всій станції. Санзу на всю регоче осторонь, а решта в шоці. Коконою не в силах зупинити струмки сліз, серед постраждалих його дорогий Інупі, брати Хайтані нічого не розуміють, Какуче починає щось кричати на Санзу, бо постраждали і хлопці з Канто Манджі та капітани… А якщо бути точніше то Вакаса та Бенкей… А Майкі… Очима він шукає Мічі… Його милого хлопчика.

– Хаха! Ханагакі Такемічі програв! – прокричав Санзу, розмахуючи катаною, з якої ще стікає кров.

У Манджіро округлилися очі… Ні… Як так? Його Мічі мертвий? Та ну ні…

Майкі стояв у повному здивуванні, він не думав, що таке могло статися… Але він підвівся на ватяних ногах і пішов до одного тіла, яке знаходилося в кабіні машиніста, мало не падаючи.

– Я ж казав… Не треба було сюди йти… Навіщо…?! Чому…?!

Надривним голосом сказав той і схилився над тілом. Він давно не плакав. Дуже давно. Востаннє це було коли поранили Кенчина та він лежав у лікарні. Але все ж таки… Це вже не Кенчин… І Майки залишився зовсім один… Тепер його душа повністю порожня…

– Мічі… Місяць сьогодні гарний… Чи не так? – шепоче Майкі, беручи тіло Такемічі. Хлопець розплющує очі і ледве воруша губами відповідає.

«Гарний, що померти можна…»

– Ти мій місяць, Мічі…

На цьому він заплющує очі і більше не розплющує. Майки бере хлопця за руку і, плачучи, просить вибачення за те, що він такий ідіот.

___________________________________________________________________________
Знову темрява і…

– Ханагаки Такемічі! Прокидайся! Кому говорю?! Тобі до школи час!