22.05.2022

Одного разу сказали мені:

“Поки не буде дій, не звертай уваги на сказане”.

І серед тихої метушні,

Я згадала своє обличчя заплакане.

Стільки питань, стільки слів,

І на серці купа рубців.

Як би ці слова порятували мене раніше,

Як на душі було б спокійніше,

Було б тоді легше душу вберегти,

А не нести усі ці хрести.

Не було б усіх тих сліз,

І в душі не поселився би біс.

Котрий що разу штовхає на дурість,

Можливо б в голові тоді засіла мудрість?

Та що я зараз розпинаюсь?

Я чесно вам зізнаюсь,

Що було б все, що пише вище,

І на місці серця могло бути попелище,

Але без серця жити,

Як би жили без Сонця квіти.