Вівсяне печиво

Робота для Осіннього Фікрайтерського З’їзду 2021

Ключ: Залишся

Міріо здавалося, що він ніколи не почувався так погано. Смерть наставника і втрата квірку не могли не змінити його життя. Єдине, що якось радувало його, Ері. Дівчинка, заради якої всі жертви здавалися виправданими.

Але це не відміняло його апатичних почуттів тими самотніми вечорами, коли після енергійного дня, Міріо лежав на своєму ліжку і дивився на стіну. Бачити на ній постери Всемогутнього було важко. Думка про те, що тепер він ніколи не зможе стати таким як його кумир вбивала. Він ненавидів цей факт. Хоча вірогідність того, що його квірк зможуть повернути і була, він не сподівався. Життя не втратило сенс, ні, Тогата продовжить йти далі, своїм шляхом, але вже не так. І не зараз. Він не може прийняти своє становище. Тому Міріо продовжує втикати тепер уже в стелю, аби нічого не лізло до голови. Він намагається заспокоїтися десятками методик, які вивчав, які повинні б працювати. Але не працюють. Міріо плаче. Тихо, майже беззвучно. Він кусає щоки та губи, аби самому не чути цих жалюгідних стогонів. Йому соромно за таку реакцію. Як він хоче бути героєм, коли приходить додому і відчуває себе так? Він уже не намагається заспокоїтися. Лише стримує крик, доки сльози ллються з його блакитних очей.

Тамакі з’явився неочікувано. Він часто приходив, аби посидіти. Вони пили чай, Амаджикі приносив печиво. Міріо подобалося все, щоб той не приніс. Ось і зараз. Тамакі довго чекав, щоб побачитися з другом після страшної місії. Він тримав пакет з вівсяним печивом, улюбленим. За горнятком чаю він хотів впевнити себе, що з ним все гаразд. Але зустріти Міріо ось так він точно не очікував.

Двері зачиняються, а печиво падає на підлогу. Тамакі ледь чутно підходить до ліжка, але Міріо все одно вскакує. Вони зустрілись поглядами. Тогата швидко витирає сльози. Скуйовджене волосся та незнятий шкільний одяг видають його. Хлопці нічого не говорять. Вони не знають, що треба говорити. Міріо шморгає носом, трохи схилившись до ніг, і намагається знайти виправдання. Амаджикі взагалі нічого не розуміє.

— Я-я можу підти, якщо хочеш… — Тамакі починає перший. Говорить тихо, боїться помилитися. Він розуміє, якщо піде сам, то жалкуватиме, що не допоміг. Пауза затягнулась, хлопець вже готовий був йти.

— Залишся, — Міріо говорить ледь чутно, але твердо. Через свої проблеми він забув як хотів поговорити з ним. Хотів дізнатися як його справи, хотів побачити легку посмішку на його обличчі. Його поява нагадала хлопцеві про ще один промінчик сонця, який вартий життя.

Тамакі обережно сів на ліжко, аби не злякати цю інтимну атмосферу. Йому не вистачало сміливості глянути в очі другові. Він ще не знав про ситуацію з квірком. Поки це не розголошувалося. Міріо торкнувся долоні Амаджикі, а тоді провів трохи далі по ковдрі. Тепер Тамакі стало легше. Хлопець сів на ліжку, підібравши ноги під себе.

Вони більше не говорили того вечора. Міріо  інколи ледве торкався руки Тамакі, аби відчути його поряд. Амаджикі був не проти. Такі доторки запевнювали, що ось він, Леміліон, сидить разом з ним і, на щастя, вже не схожий на того, яким він постав 10 хвилин тому. Міріо бачить обличчя друга: очі заплющені, вираз зосереджений та спокійний, і посміхається. Він не знає скільки вони вже так сидять, але дрімота підступає. Перед тим як повіки опустяться, погляд Міріо падає на печиво на підлозі. Улюблене.