2

Емма впевнено йшла килимовою доріжкою коридору, везучи за собою валізу на коліщатках, крутячи головою в пошуках кабінету з передпольотного інструктажу бортпровідників рейсу SQA016 в лондонський Хітроу. Як тільки вони увійшли в будівлю, Девід вирушив у їдальню для персоналу, щоб випити каву з солодощами в очікуванні часу вильоту, а їй показав на якому боці знаходиться конференц-зал бортпровідників.
Завдяки відкритим дверям, Емма здалеку почула жваву балаканину і вирішила, що знайшла потрібне місце. Підійшовши ближче, вона зазирнула у приміщення і запитала:

– Рейс шістнадцять на Хітроу?

Відповіддю були кивки та вітальні посмішки, і Емма увійшла до зали, поставивши свою валізу поряд з іншими, вишикуваними в один ряд уздовж стіни.
– Ти мабуть Емма Свон, – пролунав позаду доброзичливий голос з австралійським акцентом.
Емма повернулася до усміхненої брюнетки.
– Так, це я!, – вона посміхнулася у відповідь і простягла руку.
– Белль, Белль Френч, – представилася брюнетка, потискуючи її руку. – Я працюю у першому класі, тож схоже – нас поставлять у пару! Я зазвичай працювала з Майклом, якого ти заміняєш.
– А що трапилося з Майклом? – спитала Емма.
– Підвищення – отримав легку офісну роботу в центрі навчання, – зітхнула Белль, – про яку мріє кожен із нас, коли втомлюється прокидатися, не знаючи який сьогодні день та в якій він зараз країні!
– Ну, зараз це для мене трохи легше, – посміхнулася Емма, підходячи разом з Белль до маленького столу, заставленого різними пирогами, булочками та напоями, – це Лондон або Нью-Йорк. Якщо я в готелі – значить Лондон!
Белль засміялася:
– Вір мені, після дев’ятигодинної зміни ти в будь-якому разі деякий час будеш збентежений! Ти колись раніше працювала на трансатлантичних перельотах?
– Ні, – спокійно відповіла Емма, – я навіть із країни не вилітала. На попередній роботі я мала короткі перельоти на різних напрямках, справді дуже швидкі. Приємно не мати справи зі швидкими зворотними рейсами.
Белль налила собі каву і кивнула:
– Так, з цим літаком наприкінці рейсу ми у далекій далі! Нас ніякі швидкі повернення не чекають!
– То ти працюєш на верхній палубі? – Недбало запитала Емма, приймаючи чашку, яку простягла їй Белль.
– Ні, на носі, менше пасажирів, – вона підморгнула, – сподіваюся тільки, що Айріс так все й залишить.
– Старший бортпровідник? – Запитала Емма.
– Так, вона – сука, – тихо відповіла Белль.
Емма хмикнула.
– Так я чула…

Коли в приміщення увійшла добре одягнена жінка невисокого зрісту зі світло-каштановим волоссям і оглянула бортпровідників, що бовтають, всі миттєво замовкли.

– Доброго дня, екіпаж, – сказала вона, поставивши свою валізу поряд з іншими, – дві години до зльоту, тож давайте почнемо передпольотний інструктаж.
Брифінг зайняв рівно сорок п’ять хвилин, як Айріс Вінтер і заявила на самому початку, і Емму це нітрохи не здивувало, адже якщо хтось, крім старшого бортпровідника, і відкривав рота, то лише для того, щоб погодитися з нею, і порядок денний дотримувалася з військовою точністю. Айріс швидко представила Емму екіпажу, зобразивши найшвидшу з ввічливих усмішок, які тільки доводилося бачити, перш ніж продовжити передпольотний інструктаж. Хвиля полегшення наринула на Емму, коли було оголошено, що вона буде в парі з Белль, і вони разом відповідатимуть за передній салон першого класу – бажаний ніс.
Після інструктажу бортпровідники розібрали свої валізи і вирушили до гейту, щоб розпочати підготовку до посадки пасажирів. На виході з кімнати Еммі перегородила шлях Айріс.

– Міс Свон, я втішена, що ви тепер з нами, – сказала Айріс безперечно неоднозначним тоном, який і поряд з втіхою не стояв.
– Дякую, місіс Вінтер, – професійно відповіла Емма, – мені не зносится приступити до роботи і почати приносити користь команді.
Схоже, ця відповідь припала строгій дамі до вподоби – вона навіть зобразила щось що нагадує усмішку.
– Добре, ласкаво просимо до команди. І намагайтеся триматися ближче до міс Френч – вона добре знає перший клас і зможе роз’яснити тонкощі роботи на борту під час справжнього польоту, яким вони, ймовірно, не навчили вас під час тренувань.
– Безумовно, – кивнула Емма, вирішивши, що чим менше вона говоритиме, тим краще для всіх.
Айріс кивнула і відійшла убік. Емма швидко вийшла з конференц-залу, з полегшенням виявивши, що Белль чекає на неї в коридорі. Нехай їй і доводилося раніше працювати в аеропорту Кеннеді, але досі вона навіть не заглядала в частину будівлі для міжнародних рейсів.

– Ух, дякую, що почекала, – посміхнулася Емма.
– Відчуваєш, що тебе досить привітно прийняли у команді? – Запитала Белль з усмішкою.
– Так, – відповіла Емма, – тепер я відчуваю серцеву теплоту та спокій.
Белль засміялася.
– Якщо тобі пощастить – це буде останній раз, коли ти розмовляла з нею віч-на-віч. За винятком випадків, коли ти будеш на борту доповідати про готовність до зльоту та посадки.
– Скребти пальці, – посміхнулася Емма, проходячи слідом за Белль через двері безпеки.

***

Декілька пасажирів стовпилися біля гейту, з цікавістю розглядаючи бортпровідників, які пред’являли пропуски охоронцеві і чарівно ковзали повз них, прямуючи до рукава, що веде до літака. Емма виглянула у вікно телетрапу і захопилася грандіозністю 747 та його здатністю перевозити понад триста шістдесят пасажирів. Увійшовши до літака, вона повернула до секції бізнес-класу, попрощавшись із тими колегами, які вирушили праворуч до секції економ-класу. Емма пішла слідом за Белль до носової частини літака. Вони перетинули салон бізнес-класу та залишили свій багаж у приміщенні екіпажу, яке розташовувалося в середній частині літака.
– Ти вже бачила нові каюти першого класу? – з цікавістю запитала Белль, знімаючи піджак і забираючи його в шафу. – Їх поставили лише кілька місяців тому.
– Ні, в підручнику були тільки старі, – відповіла Емма, повторюючи дії Белль.
Белль урочисто притримала фіранку, що відокремлює перший клас від бізнесу, і різко відчинила:
– Та-дам!

Емма увійшла всередину, розглядаючи салон, захоплено киваючи: десять розкішних кабін розташовувалися по п’ять по обидва боки фюзеляжу, що звужується до носа. Відстань була достатньою, щоб у кожного пасажира був свій приватний простір. Двигуни ще повністю не запустили, і основне освітлення було приглушене, але навіть у цьому тьмяному світлі Емма бачила, що все було чудовим, і розуміла, чому люди хочуть летіти в такій розкішній обстановці.
Белль зробила кілька кроків уперед:
– Отже, у нас тут два ряди по п’ять місць із шостого по десяте, ліворуч місця “А”, праворуч – місця “К”. Це зроблено, щоб відповідати бізнес-класу, де місця починаються з одинадцятої.
Емма кивнула і ознайомилась із номерами рядів.

Белль підійшла до місця вісім “А” і розпочала швидку демонстрацію:
– Як ти можеш бачити: у кожного крісла висока задня частина, що дає кожному пасажиру усамітнення. Під вікном велике відділення для ручної поклажі. Усі місця розкладаються в плоскі ліжка, – Белль сіла в крісло і вказала на глянцеву стіну перед собою, – телевізор із тач-скріном… зараз вимкнено, але наземна команда перевіряє їх під час свого звичайного обслуговування літака, тож нам про це хвилюватися не варто.

Потім вона вказала на закріплений праворуч від екрану табурет із невисокою спинкою:
– Їх ми використовуємо тоді, коли люди мандрують разом і хочуть сидіти поряд. На кожному є ремені безпеки, але їх потрібно пристібати, тільки якщо табличка горить. Деякі люди вечеряють разом, – Белль натиснула кнопку на стіні поряд з телевізором і потягла за край панелі, перетворивши її на повноцінний стіл. – На цих нових столах можна спокійно сервірувати вечерю на двох.
Белль прибрала стіл на місце, встала і показала на кнопки на ручці крісла та аналогічні кнопки на стіні на рівні очей:

– Можна використовувати будь-яку з цих груп кнопок, щоб підготувати ліжко, – вона натиснула на кнопку, і сидіння ковзнуло вперед, а спинка відкинулася назад, – коли крісло перетворюється на ліжко – табурет стає нігцем.
Емма кивнула, запам’ятовуючи все це.
– І ми самі розкладаємо ліжка для всіх пасажирів, правда? Ми не хочемо, щоб вони самостійно цим займалися, навіть якщо забажають?
– Правильно. Здоров’я та безпека, – кивнула Белль, – найчастіше вони кажуть, що збираються лягти спати та йдуть мити руки в один із трьох туалетів. Поки їх немає, ми повинні підготувати постіль, взяти з приміщення екіпажу простирадла на м’якій підкладці, подушку та ковдру та застелити постіль. Ми зазвичай обслуговуємо вечерю зі зрушенням у часі, щоб вони не почали все разом готуватися до сну, рухаючись від початку салону до кінця, як скрізь.
– Гаразд, – кивнула Емма, – бортовий телефон є?
Белль подивилася на внутрішню частину підлокітника і кивнула:
– Так, ну, загалом – це  все. Тут і телефон із сервісами голосових та текстових повідомлень, ще на ньому можна дивитися телевізор, грати в ігри, використовувати його як панель управління, щоб грати на основному телевізорі, а також дзвонити або писати іншим пасажирам, якщо відомо їхнє місце.
Емма вражено видихнула:
– Йой, і вони цим усім користуються?
– Ажніяк, – засміялася Белль, – це просто крутий гаджет, що допомагає продавати квитки.
Крісло нарешті розклалося у повноцінне ліжко. Емма подивилася на пульт керування.
– А потім треба все повернути на місце?
– Так, – кивнула Белль, – вранці ми поступово підвищуємо освітлення салону, і пасажири вирушають у туалет. Як тільки хтось іде, потрібно прибрати постільну білизну та натиснути на кнопку – до того моменту, коли пасажир повернеться, замість ліжка знову буде крісло. Це набагато легше, ніж розстилання ліжка.
Емма натиснула кнопку і деякий час спостерігала, як крісло складається назад.
– Круто, – кивнула вона, – виглядає досить… легко.
Белль кивнула і попрямувала до приміщення екіпажу, Емма пішла за нею.
– Отже, оскільки це регулярний щотижневий рейс, ми матимемо кілька постійних пасажирів, які живуть у Нью-Йорку, а працюють у Лондоні і літають з нами щотижня. Ці пасажири, що часто літають, особливо важливі для нас: вони платять близько дванадцяти тисяч доларів за переліт двічі на тиждень протягом більшої частини року. З кожного виходить більше мільйона доларів на рік, і якщо вони не будуть повністю задоволені сервісом, то не посоромляться поскаржитися, і тоді у авіалінії проблеми. Все просто.

– Ну, це точно не допомагає впоратися з хвилюванням, – знервовано хмикнула Емма.
Белль виштовхнула до салону першого класу візок для напоїв.
– Нема про що тут хвилюватися: ти пройшла навчання, і я буду поруч, ми з усім упораємося, – Белль усміхнулася, і Емма відчула себе краще, зарядившись від ентузіазму своєї нової колеги.
Белль почала облаштовувати перше місце:
– Отже, пляшка води, сумка з усім нічним приладдям, яке може їм знадобитися, подушка та добірка свіжих газет.
– Зрозуміла, – кивнула Емма і повторила весь процес на наступному місці.
– З тих, хто літає часто, сьогодні на сім-К з нами буде Кілліан Джонс, – сказала Белль, скривившись, – хлопець із музичної індустрії. Він досить милий, доки заливається алкоголем. Чудовий маленький збоченець.
Емма скривилася.
– Гарненько…
– Так, а на місці дев’ять-А у нас доктор Арчі Хоппер. Він – чудовий, – Белль усміхнулася, облаштовуючи чергове місце, – він хірург і літає туди-сюди, щоб навчати студентів у Лондоні. Маю сказати, якби весь літак був заповнений Арчі Хопперамі, все було б чудово!
– Класно, – Емма посміхнулася, – приємно бачитиме дружнє обличчя.
– Він дійсно чудовий. Лікар літає не кожного тижня, але сьогодні буде з нами.  І, нарешті, у нас є місце десять-А – Реджіна Міллс. Не знаю точно, чим вона займається:  вона якась бізнес-леді. Мало каже, регулярно літає. Вона вибирає це місце тому, що воно найближче з першого класу розташоване до виходу. У неділю вона летить шістнадцятим рейсом до Лондона, а в п’ятницю дев’ятнадцятим повертається до Нью-Йорка. Одне і те щотижня.
– О, це мій зворотний рейс, я бачитиму її двічі на тиждень, – зауважила Емма, ще раз оглядаючи салон, щоб переконатися, що все на своїх місцях.
Белль насупилась.
– Чекай, ти тиждень проведеш у Лондоні перед зворотним рейсом?
– Ні, – Емма тихенько засміялася, – у мене досить виснажливий графік:  прилечу до Лондона вранці понеділка, а потім, через двадцять чотири години, повернуся до Нью-Йорка ранковим рейсом у вівторок.
– Стоп, – Белль кліпнула, – так ти повернешся і знову відлетиш назад цього тижня?
– Так, – зізналася Емма, – рейс, що вилітає з Лондона вранці у вівторок, привезе мене до Нью-Йорка у вівторок вдень. Це означає, що я зможу провести вечір вівторка і все середу зі своїм п’ятирічним сином – Генрі. Потім я вирушую в Лондон увечері в середу і прибуваю вранці четверга, а потім знову повертаюся до Нью-Йорка в п’ятницю вранці дев’ятнадцятим рейсом.
Белль кивнула:
– І тоді ти зможеш провести половину дня п’ятниці, усю суботу та недільний ранок з Генрі, – порахувала вона. – А ти не жартувала, коли говорила про виснажливий графік!
Емма кивнула і покотила візок назад до приміщення екіпажу.
– Так, знаю, але мені потрібні гроші, щоби розплатитися з боргами. Думаю, місяців шість я так протримаюся, а потім у мене буде невеликий перепочинок. Я переконалася, що політика компанії підтримує це.
– А що щодо нагляду за дитиною? – швидко запитала Белль і відразу почервоніла: – Пробач, це не моя справа, ми тільки що познайомилися, і я вже питаю про особисте…
– Ні, все гаразд, – Емма посміхнулася, – моя найкраща подруга – Мері-Маргарет – працює нянькою вдома, заразом і доглядає Генрі. Ми з Генрі зараз живемо в її будинку, тож мені справді неймовірно пощастило.
Белль усміхнулася.
– Мері-Маргарет – це дружина другого пілота – Нолана?
Емма почервоніла.

– Так, це вона.
– Вона чудова, і він теж, – зауважила Белль, – але я нікому не скажу. Не хотілося б, щоб Айріс дізналася – вона може щось висловити з цього приводу.
– Так, я вважаю, вона не хотіла б, щоб бортпровідники браталися з пілотами, – підморгнула Емма, і Белль розсміялася.
Белль допомогла Еммі закріпити візок і почала показувати решту приміщення екіпажу:
– І просто запам’ятай, що якщо туалети з обох боків зайняті та пасажири стоять у черзі в коридорі, то вони можуть почути, про що ми тут говоримо.

– Зрозуміла, – кивнула Емма, – завжди бути професіоналом.
– Точно, – Белль усміхнулася, – посадка ось-ось почнеться, а починають завжди з першого класу, тож нам краще наповнити шампанським декілька келихів.