2

– Енакіне, ти став неуважним. Щось трапилося?

Детектив підняв очі від документа, що його намагався прочитати вже годину. Крістер Егіл, начальник відділення містичних злочинів, зупинився біля столу Скайвокера і насторожено дивився на партнера. На темний костюм накинуте пальто. Певно, кудись зібрався.

– Все гаразд, детективе Егіл, – відповів Енакін, насилу повертаючись у реальність, – я… замислився.

– Щиро сподіваюся, що ти думав про те, як швидше закінчити заповнювати звіти і підписати всі протоколи допитів, – похмуро озвався Крістер, зав’язуючи коричневий шарф на шиї, – щойно у відділення надійшов виклик. Ми з напарницею їдемо перевірити. Ти лишаєшся тут.

Звісно, Енакін лишався. Адже Крістер дізнався про розмову партнера з Майстром Нічного Братства. Довго журив Скайвокера, потім розпитував. Чи не застосовував Кенобі гіпноз? Чи не пропонував чогось? Наприклад, приєднатися до Братства? Енакін все заперечував, хоч бачив, що Егіл не повірив. Детектив відрізнявся надзвичайною проникливістю і вмів відрізнити правду від брехні. А ще він, як Хранитель міста, найкраще знав звички вампірів.

У якості покарання за неузгоджений допит старший детектив усунув хлопця від усіх справ та доручив паперову роботу. Раніше Енакін почав би обурюватися. Навіть більше – він скандал влаштував би. І начхати, що сваритися треба з самим Хранителем. Та цього разу Скайвокер обурився для годиться. Аби Крістер не зрозумів, що з партнером щось не так.

Енакін не міг присвятити себе роботі. Усі його думки були зайняті Обі-Ваном.

Чи міг майстер вампірів загіпнотизувати детектива? Безперечно, міг. Інакше чому зненацька хлопець так часто згадував його поцілунок? Він буквально відчував дотик прохолодних губ, коли думав про те, що сталося в ресторані. Кожна дія Обі-Вана проносилася перед очима. Ось він торкається щоки Енакіна – обережно, майже невагомо. А ось цілує з такою ніжністю, що захоплює подих. І Скайвокер панічно боявся зізнатися, що йому сподобалося. Тієї миті його охопило невимовне блаженство, що межувало з божевіллям. А потім… хлопець злякався. І ганебно втік із ресторану, забувши про допит.

“От же влип”, – подумав Енакін, перевіряючи протокол допиту. Добре хоч детектив Егіл поїхав. Складно вдавати перед ним, що зайнятий роботою. Начальник швидко вираховував ледацюг.

Скайвокер відкинув папери на стіл і скуйовдив волосся. Скоріше б робочий день скінчився. Швидше би прийти додому, увімкнути серіал або поспати. Від ночі зустрічі з Майстром Кенобі детектив не міг нормально поспати. Йому постійно снився Обі-Ван, чиї золотисті очі вабили в морок заборонених насолод. Скайвокер чинив опір спокусі до останнього і прокидався. Таке відбувалося кілька разів на ніч. Потім детектив, невиспаний, спітнілий і збуджений, довго не міг заснути. Все уявляв Обі-Вана, що схилився над ним. Схоплювався з ліжка і лаяв себе. Лаяв за те, що хотів дотиків, поцілунків і пестощів вампіра.

“Детектив Егіл казав, що Нічне Братство небезпечне”, – засмучено подумав Енакін, – “чому я ніколи не дослухаюся до його пересторог? А якщо Майстер Кенобі загіпнотизував мене, незважаючи на заборону застосовувати гіпноз на людях? Принаймні це пояснює, чому я так часто про нього думаю. Дійсно, це все гіпноз!”

Енакін полегшено зітхнув, коли з’явилася можливість звалити дивну одержимість Обі-Ваном на ментальну здібність вампірів. Щоправда, детектив дійшов гнітючого висновку: аби позбавитися від цього мороку, слід ще раз поговорити з Кенобі. Одна думка про це викликала трепет передчуття. Така реакція Енакіну не подобалася. Але він не знав, як це зупинити.

Крістеру хлопець і цього разу нічого не повідомив. Це його особиста справа. Тим більше, було незручно зізнаватися про те, що сталося в ресторані. І після закінчення робочого дня Енакін поїхав до злощасного ресторану.

“Змушу його зняти гіпноз і піду. Змушу його зняти гіпноз і піду”, – повторював Скайвокер. Чим ближче він під’їжджав до ресторану Нічного Братства, тим складніше було зберігати спокій. Що так хвилювало молодшого детектива? Невже зустріч з вампіром?

“Я просто втомився”, – знайшов виправдання Скайвокер, – “не спав кілька ночей, пив багато кави. От і хвилююся”.

Впевненим, як йому здавалося, кроком хлопець зайшов до ресторану. Не дивлячись на всі боки, відразу пішов до бармена. Вампір побачив гостя й посміхнувся.

– Доброго вечора, детективе, – люб’язно привітався він, – знов у справі?

– Ні, але мені треба зустрітися з Майстром Кенобі, – твердо промовив Скайвокер, не дивлячись на бармена. Бракувало, щоб і цей вампір його загіпнотизував.

– Звісно, – легко погодився бармен, – Майстер просив одразу ж відвести вас до нього.

– Відвести куди? – стривожено спитав Енакін.

– О, не турбуйтесь, детективе, – сказав співрозмовник, – ви лише підніметесь на другий поверх. Там спокійніше.

Скайвокер хотів заперечити, що йому і тут спокійно. Але бармен уже вказував на гвинтові сходи. Довелося підніматися.

Другий поверх був занурений у напівтемряву. Лише за віддаленим столиком горіло червоне світло. Енакін глибоко видихнув і пішов туди. З-за столу одразу піднялася знайома постать.

– Детективе Скайвокер, – прозвучав м’який гіпнотизуючий голос Майстра Кенобі. У напівтемряві його очі нагадували сполохи полум’я. Енакін відвів погляд.

– Майстре Кенобі, – він постарався надати голосу нотки суворості, – що ви, забери Пітьма, зробили зі мною?

– А що я зробив? – Здивувався Обі-Ван, підійшовши до детектива. Скайвокер відсахнувся. – Щось ви нервуєте, детективе. Я лиш хотів запропонувати вам сісти.

– Дякую, я сам сяду, – хлопець упав на стілець, – ви мене загіпнотизували!

Вампір сів навпроти і схилився над столом. Червоне світло лампи падало на його обличчя, роблячи загадковим і до неможливості привабливим. Енакін, навпаки, відсунувся, аби уникнути будь-якого тілесного контакту. Інакше він не витримає.

– Детективе, як я міг таке зробити? – Обі-ван лукаво посміхався. – Ви ж знаєте, правила не дозволяють гіпнотизувати людей.

– Але ви це зробили, – уперто заперечив Енакін, – і я хочу, аби ви негайно зняли свої чари і більше ніколи не застосовували їх на мені.

Майстер вампірів промовчав, наче обмірковував гнівну тираду Скайвокера. Хлопець сидів, дивлячись у вікно. На Кенобі волів не дивитись. Але як це було важко! Так і хотілося глянути в очі вампіра і забутися. Піддатися. Віддатись.

– Припустимо, це гіпноз, – нарешті заговорив Обі-Ван, – можливо, я справді неусвідомлено застосував до вас свою магію. Не хвилюйтеся, детективе, це можна виправити. Але скажіть, як проявляються симптоми гіпнозу?

Енакін здригнувся. Вампір ніби знав, що молодий детектив думає про нього. Але такого бути не може! Скайвокер не хотів зізнаватися, що з ним відбувалося насправді. Довелося імпровізувати.

– Головний біль, наприклад, – відповів хлопець, – і безсоння. А ще мені важко зосередитись на роботі. Мене й так усунули від завдань через неуважність.

Кенобі слухав маячню Скайвокера з незмінною усмішкою і кивав. Коли настала тиша, промовив:

– Зізнайтеся, детективе, ви просто закохалися в мене.

Енакін ледь не схопився на ноги. Такої заяви він не очікував. Серце забилося частіше, дихати стало важко, а на обличчі з’явився рум’янець. Добре, що через погане освітлення хлопця майже не було видно. Детективу довелося подумати, щоб підібрати якісь слова та відігнати нав’язливу думку про симпатію до Обі-Вана.

“Це неправда”, – подумки твердив собі детектив.

– Не вигадуйте, Майстре Кенобі, – сказав Енакін злегка тремтячим голосом. Тільки б співрозмовник не відчув його хвилювання! – Я б нізащо не закохався у вампіра.

– Можливо, я погодився б з вами, – сказав Обі-Ван, – але чому ж ви весь час думаєте про мене?

Скайвокер здивовано глянув на співрозмовника. І, як заворожений, спостерігав за блискучими очима вампіра. Неусвідомлено схилився ближче, хоч розумів, що це не варто робити.

– Звідки ви?.. – почав Скайуокер, труснувши головою. – Припустимо, це так. Але тільки через ваш гіпноз!

– Повторю, детективе, я нічого не робив, – хмикнув Кенобі, – тільки виразив симпатію до вас. І якщо мої почуття взаємні… – голос вампіра став тихішим. – Я хотів би бачити вас моїм учнем… і не лише.

Енакін завмер, вслухаючись у його голос і ледве усвідомлював сказане. Що ж із ним відбувається, якщо Майстер не гіпнотизував хлопця? Не міг же він справді закохатися?

– Що означає “і не тільки”? – запитав зніяковілий Скайвокер, не знаючи, що ще додати. За мить він усвідомив, що дарма запитав.

Обі-Ван підвівся. Детектив глянув на нього і зрозумів, що той наближається. Та бігти було пізно, вампір уже схилився над завмерлим хлопцем. Шию обпекло тепле дихання, викликавши мурашки на чутливій шкірі.

– Якщо ви вирішите приєднатися до Нічного Братства, я неодмінно покажу, що це означає, – прошепотів Кенобі. Він обережно поцілував хлопця в шию, через що той здригнувся. Не було сил щось удіяти, тому Енакін схилив голову і заплющив очі. Ці почуття були сильнішими за нього – такі бажані та приємні. Вампір, не поспішаючи, опускався до ключиць. Гострі ікла злегка дряпали шкіру. Уривчасто дихаючи, Скайвокер повернувся до нього і потягнувся за поцілунком. Зауважив, як Обі-Ван послаблює вузол краватки на його шиї та розстібає сорочку.

“Що я роблю?” – промайнуло у думках у детектива. Він схопився і позадкував до сходів. Тіло все ще жадало дотиків Майстра, а розум твердив, що треба забиратися звідси і більше ніколи не повертатися.

Розгублений і наляканий Енакін втік із ресторану. Обі-Ван і цього разу не переслідував його. Він стояв у напівтемряві ресторану і дивився в далечінь.

– Важко прийняти почуття, так, детективе? – промовив Кенобі. – Але ж ви знаєте, від них не втекти. Прийміть це. А я чекатиму, коли ви наважитеся залишитися зі мною.

***

Через деякий час біля ресторану зупинилася інша автівка – біла із чорними смугами на дверях. Обі-Ван вийшов зустріти Крістера Егіла. Детектив, як завжди, виглядав стриманим та беземоційним.

– Що привело тебе до мене, Хранителю? – спитав Кенобі, хоча чудово знав відповідь.

– Ти що зробив із моїм напарником? – прямо запитав Егіл. Детектив не любив починати здалеку, а питав по суті. – Я знаю, що він був тут. Тобі мало своїх підопічних, Обі-Ване?

– Я нічого з ним не робив, – відповів Майстер, – перевіряй скільки завгодно. Він просто закохався.

– Цього тільки не вистачало, – похмуро прокоментував Крістер і з цікавістю глянув на вампіра: – А ти? Як щодо тебе?

– Мені подобається цей хлопець, – Кенобі теж вирішив бути відвертим, – можливо навіть більше, ніж просто подобається.

– Все з вами зрозуміло, – Крістер похмуро похитав головою і пішов до машини.

– Що робитимеш? Сховаєш його? – спитав Майстер Нічного Братства. У відповідь Егіл махнув рукою.

– Якщо Енакін добровільно вирішить приєднатися до Нічного Братства, я не перешкоджатиму, ти ж знаєш. Ви вже дорослі, самі розберетеся.

Обі-Ван засміявся.

– Доведеться тобі, Хранителю, шукати нового напарника.

Примітки

Хранитель – творець міста (хоч і не завжди), істота, котра стежить, аби в місті не панував хаос.