2

Робоча зміна обіцяла бути хорошою: погода була максимально комфортна і люди вилізли з офісів та домівок за свіжою смачною кавою, то і відвідувачів було багато. Чи то тепло так на людей впливало, чи день був такий, але чайові сипалися на Мо Жаня безкінечним потоком, і, мабуть, за пів дня роботи він вже відбив всю свою восьми годинну зміну.

В хлопця видалася вільна хвилинка, тож він присів, автоматично взявши телефон, щоб відпочити поки не прийде новий відвідувач. І він прийшов, явився як грім серед ясного неба, як сніг літнього дня і, говорячи простими словами, неочікувано. Вчитель Чу стояв за вітриною і холодним поглядом слідкував за кожним рухом Мо Жаня.

Зараз хлопець уже роздивився його уважніше. Чоловік був трохи нижче його на зріст, стрункий та витончений, але зовсім не жіночний. На вигляд він тільки-но переступив через третій десяток. Його довге чорне волосся було зібране в високий хвіст на потилиці, а фігуру прикрашала біла водолазка та такого ж кольору штани. Шкіра відвідувача не сильно відрізнявся від його одягу, що також було досить привабливим. Мо Жань подумав, що цей вчитель Чу повністю відповідав його типажу, але ці думки хлопець швидко відігнав.

– Доброго дня, раді знову вас бачити, – з не надто щирою посмішкою вимовив Мо Жань. – Що будете замовляти?

– Я залишив тут декілька днів тому гаманець, чи не могли б ви його повернути?

“Ні тобі привіт, ні доброго дня” – подумав хлопець, але не подав вигляду.

– Вчитель Чу, правильно?

– Для вас, чоловіче, я не вчитель, то ж прошу мене так не називати, – після цих слів чоловік протягнув вперед руку, очікуючи повернення свого майна. Але Мо Жань також вмів дратувати людей.

– Прошу, пане, але в мене зараз нема часу його шукати, не могли б ви зачекати кінця зміни?

– Тоді скажіть в скільки ви зачиняєтеся, і я зайду до вас після роботи.

– Я не знаю, ще не вирішив.

– Що це за відношення до роботи!? Ви скажіть, коли мені до вас зайти?

– Я не знаю, коли захочете, але ми можемо бути зачинені.

– То скажіть коли ви відчинені?

– Прямо зараз, пане.

– А як довго ви ще будете відчинені?

– Я маю це уточнити в нашого менеджера.

– То вперед.

– Не можу, він звільнився на тому тижні.

– То запитайте іншого менеджера! – чоловік вже потихеньку зривався на крик.

– В нас він був один.

– Я зайду сьогодні о шостій і мені все одно на ваш графік.

– Зараз згадав, що сьогодні ми до п’яти.

– То я зайду о п’ятій.

– Прошу, пане, але я йду додому о четвертій.

– Я зайду о четвертій, мені все одно.

– Прошу, пане, та я закрию кав’ярню вже о третій.

– Я зайду о третій і якщо ви зараз щось скажете, то я вам скаргу напишу.

– Ваша право, але ми перестаємо приймати гостей о другій.

– Зараз опів на другу, ви мене що за дурня тримаєте!? – чоловік все ж зірвався і з почервонілими від злості щоками вийшов із кав’ярні.

Мо Жань подумав, чи не був він надто суворий з ним, що як цей вчитель Чу розізлиться настільки що викличе копів? У хлопця в підлітковому віці були деякі проблеми з законом, тож від думки про поліцейських його спиною пробігло стадо мурашок. Ні, такого результату він точно не хоче. Цей чоловік мабуть не такий вже й поганий, то бариста точно вирішив, що віддасть йому гаманець при першій же можливості.

Справа була в тому, що після такого експіріансу чоловік вирішив не заходити до кав’ярні. Мо Жань не бачив його в свою зміну, а колеги хлопця говорили, що нікого і близько схожого не заходило в їх робочий час. Вчитель Чу більше не повертався, що трохи засмутило Мо Жаня.

“Чому мені взагалі не все одно?” – думав іноді хлопець, але завжди зводив це до думки, що хоче бути хорошою людиною і віддати відвідувачу його гроші. В своїх думках він навіть не згадував яким неприємним цей вчитель Чу здавався йому, Мо Жань сам в своїй голові його виправдовував.

– Ну в нього, мабуть, був дуже поганий день, от і все, я також іноді зриваю злість на інших, – говорив сам з собою бариста, роблячи каву для відвідувачів.

– Ти сам з собою когось обговорюєш? – Є Вансі, його гарна подруга та колега, застала цей діалог з совістю і зараз виглядала досить здивованою.

– Я був надто жорстоким до вчителя Чу, – Мо Жань зараз виглядав точно як побите цуценя. – А якщо він вже не повернеться?

– Що в цьому страшного? Якщо тобі так совісно, візьми у брата номер його телефону, та домовся про зустріч. Можна просто попросити в Сюе Мена номер карти та скинь так, без особистої зустрічі.

Взагалі-то хлопець вже задумувався над тим, щоб зустрітися і передати гроші, але йому було трохи лячно. Але що йому залишалося в цій ситуації? Чекати того щасливого дня, коли вчитель Чу знову вирішить завітати до кав’ярні? Мо Жань міг і не дочекатися цього, він і справді сильно розізлив чоловіка.