Глава 2.

Дівчина повністю розгубилася, не уявляючи як їй діяти далі, що робити. Багато хто казав, що мирне населеня ніхто не чипатиме, але ж вже були випадки жертв серед звичайних не військових людей – про це свідчила фотографія з соцмереж , де чітко видно жертв ракетного обстрілу.

«Це було випадково, вони лише потрапили ракетою, а не власноруч вбили» , написали у коментарях . Від цих слів волосся Ганни встало дибки , що означає випадково ? Як можна випадково вбити людину? Вбивство є вбивство і цьому не може бути ніякого виправдання.

Невзмозі більше читати новини, дівчина підвелась на ноги і почала ходити вздовж кімнати в роздумах над своїми наступними діями.

Нічого путнього так і не вигадав , Ганна вирішила лягти спати та ще раз обдумати все зранку, все одно зараз вона безсильна – проти ночі нікуди вийти вона не може.  До того ж як кажуть – « ранок вечора мудріший».

Сказати, що спалось погано – нічого не сказати . Постріли та вибухи лунали усю ніч без зупину, заснути дівчина змогла вже під ранок , це й сном було важко назвати, скоріше задрімала.

Прокинулась Ганна від чергового вибуху, здалося що навіть підлога під її ногами затремтіла. Від хвилі паніки врятувала мелодія дзвінку на телефоні – це була Іринка, подруга Ганни :

– Аня, я хочу виїзжати, благаю, поїхали зі мною, у двох нам буде не так страшно, – крізь сльози просила дівчина , по голосу було чутно, що вона перебуває в істериці.

– Ірочка, заспокойся будь ласка, куди ми зараз поїдемо? Ми навіть з квартири не можемо вийти без ризику для життя , а ти кажеш їхати.

– Будь ласка, – ледве видавила чрез схлипи подруга,- вони жах, що роблять, а далі буде ще гірше, якщо ми якомога скоріше не покинемо місто. У мене є родичі на Сумщині, у селі не має ніяких військових об’єктів і у них все спокійно. Я тебе дуже прошу, погоджуйся.

– Ох, звичайно є доля правди в твоїх словах, – втомлено проговорила Ганна , приклавши руки до вісків, – давай так, я ще трохи подумаю і одразу напишу тобі, домовились?

– Гаразд, через годину я приїду по тебе,- швидко промовила Іра та поклала слухавку , навіть не давши Ганні можливість відповісти.

Тяжко видохнувши, дівчина написала повідомлення батькам,бо на дзвінки вони чомусь не відповідали. Не став чекати на відповідь,вона почала збирати валізу ,адже виїхати з міста наразі було вірним рішенням, головне , щоб у них це вдалося.

Речей в дорогу Ганна взяла зовсім трохи, адже була впевнена , що їдуть вони не надовго і скоро повернуться назад.

Година пройшла непомітно, ось тільки вона розмовляла з подругою, а зараз вже дивиться в дзеркало перед виходом.

У відображені стояла дівчина середнього зросту в чорних джинсах та білому светері, довга світло-руса коса лежала у неї на плечі . Обличчя мало незвично блідий колір, що недивно за таких обставин.

– Відчиняй!

Ганна не з першого разу почула голос подруги, вона була повністю поглинута роздумами про майбутнє та Іринка була наполеглева і через хвилину вже стояла поміж дверей.

– Що ти так довго, я вже десять хвилин тебе кличу, – обурено проговорила Іра, котра як завжди була одягнена у спідницю та сірий худі , навіть війна не вплинула на звички дівчини, яка ніколи не виходила на вулицю без макіяжу.

Ганна нічого не відповіла на її скарги, вона мовчки взяла свою валізу з речами та понесла до автомобілю.