2 частина

✨✨✨✨✨✨✨✨✨✨✨✨✨✨✨✨
З трансу її вивів скрегіт, з яким відчинилися двері в її купе. У проході стояв хлопчик не старше одинадцяти років, його світле блискуче волосся, покладене на дорослий манер, майже зливалося з блідою шкірою. Зацікавлений погляд хлопчика, зіткнувшись з нею, за секунду набув відтінку зневаги. – Креб, Гойле, тут чергова обірванка! — крикнув він хлопчакам, що стояли позаду нього, на яких новоспечена героїня спочатку не звернула уваги. — Тільки подивіться на цю жебрачку. Напевно, вона не може дозволити собі купити новий одяг та доношує за старшими.
«Нахабний хлопчик! Якщо я там, де я думаю, то це явно Драко Мелфой», — майнуло в її голові. Креб і Гойл почали догодливо реготати разом із зарозумілим блондином. Кожен з цієї свити виріс великим і ніяк не був схожий на однолітку свого лідера, обидва хлопці були вищими за Драко на кілька дюймів, ширші в плечах, проте їхні обличчя явно не носили печатки розуму і власної думки. Запланувавши бурхливо обуритися і поставити сопляків на місце, мандрівниця між світами схопилася з місця. Але роз’яснення про те, що зі старшими слід поводитися більш чемно, застрягли у горлі. Виявивши, що вона й сама нижче за Мелфоя на півголови, дівчина в німому подиві окинула себе поглядом.
Вона виявилася одягнена у свій звичайний одяг, в якому і заснула, ось тільки її тіло змінилося. Раніше джинси, що облягали, трималися на стегнах тільки завдяки сильно затягнутому ременю, светр з невеликим вирізом тепер висів на одному плечі, оголюючи інше, а з-під довгих рукавів сиротливо виглядали кінчики пальців. Лише взуття було впору. Розгубленість дівчинки дало черговий привід посміятися з неї, благо задиристій трійці швидко набридли глузування з незнайомки, і вони пішли, кинувши наостанок, що не збираються сидіти з таким жалюгідним дівчиськом в одному купе. Вражена дівчинка впала на обтягнуте червоним оксамитом сидіння і почала обмірковувати ситуацію.
“Безперечно, мені вже не вісімнадцять років. І перебувати в подібному одязі… непристойно, — окинувши чіпким поглядом купе, вона виявила на полиці велику чорну сумку. Нетерпляче стягнувши її вниз, дівчина не забула розкрити її і вивчити вміст. У сумці було все, що треба для навчання: книги, пір’я, чорнило, казанок, пробірки, ваги, трохи магічних грошей, форма для школи, яка, дякувати Богові, виявилася за розміром нової фігури, і найголовніше — бежева замшева подовжена коробочка.
У витягнутій коробочці, виправдовуючи всі очікування, виявилася чарівна паличка. З цікавістю дівчинка крутила в руках гладку паличку чорного кольору. За мірками магічного світу їй дісталася гнучка і не дуже довга паличка — не більше десяти дюймів. — Amor caecus, — прочитала вона гравірування, що спускається по спіралі, на рукояті. — Цікаво, якою це мовою? Амор… Французька? Латинь? На самому дні сумки дівчинка знайшла трохи пом’ятий лист. Напис на ньому говорив зеленим чорнилом: «Міс Енджі Браун, місто Лондон, вулиця Денвуд Роуд, притулок Святого Патрика, другий поверх, кімната номер чотири, нижній ярус ліжка».
✨✨✨✨✨✨✨✨✨✨✨✨✨✨✨✨2