2. Світло

Їхати було нестерпно, якесь неприємне відчуття розбурхувало найпотаємніші куточки дівочої душі. Це не було пов’язано з неочікуваним новим слугою, швидше наростало якесь невдоволення та одноманітність днів.

“Вікова криза, чи що?” — сама до себе посміхнулась Хюґа та ще більше висунула обличчя з вікна під теплий потік повітря.

Машина рухалась зі звичною швидкістю, хоча господиня чудово бачила, що Джирая бажав прибавляти газу. Сивоволосий чоловік явно був стурбований і періодично поглядав на пораненого, що сидів поруч нього.

Господиня дивувалась своїй доброті, зазвичай слуг садили у багажник, тим більше таких захаращених. А ще їй було незвично цікаво — Джирая заступився за цього чоловіка, але чому.

Прибувши, хазяйка відпустила деяких слуг на відпочинок, а сама повечеряла та сіла записувати щоденник. Масивні двері в кімнату відкрилися з характерним звуком.

— Перепрошую, пані, чи можна його привести зараз? Розумію, що не слушний час і я вас потривожив, але боюсь потім він буде не при тямі.

Господиню це обурило, але вона лише важко здихнула і кивнула головою. Сивоволосий швидко зник з поля зору. Дівчина прикрила масивний блокнот і покрутилася в комп’ютерному кріслі в сторону дверей. Тепер до її кімнати увійшли двоє слуг, Джирая щось прошептав чоловікові та він почав повільно наближатися.

Приглушене світло не давало змогу розглянути усі риси ще невідомого слуги, але блондинисті густі пасма волосся чомусь, на думку господині, додавали йому шляхетності. Як і необхідно чоловік не підіймав голови та перед її ногами спустився на коліна.

— Яке твоє ім’я? — аж надто ніжно промовила Хіната.

Після декількох секунд мовчання слуга прихриплим до самої глибини голосом промовив:

— Наруто. – це прозвучало твердо і холодно з його боку.

Дівчина нахилилася тулубом ближче до чоловіка і по-господарськи, легким рухом руки підняла його підборіддя. Обличчя могло наводити жах і жалість. На щоках були шрами, які залишилися після глибоких прорізів ще з дитинства. Проте це не викликало здивування у дівчини й вона продовжувала спокійно досліджувати слугу.

Пухлі пересохлі губи з невеликими засохлими краплями крові. Густі світлі брови й вії. І тут — очі голубі-голубі як блакитне небо, але — ні. Холод погляду казав, що це швидше кубики льоду. Тут читалась байдужість і якісь нотки зверхності. Тіло важко було розгледіти у лахмітті, яке знайшов Джирая, але статура була дужа.

Хюґа втомлено потерла очі, розуміючи, що з ним будуть проблеми, але вже не сьогодні.

— Гаразд, Джирая, береш його під свою відповідальність. Постели йому у гостинній, що біля бібліотеки, нехай він там сьогодні переночує. А завтра вже будемо розбиратися що і як. Не забудь завтра обробити його рани. А ще буду вдячна, якщо знайдеш якусь для нього роботу, подивимось на що він здатний.

Краєм ока господиня побачила що в блондина на зовсім коротку мить зігнулася брова.

— Звісно, вельми шановна пані, дякую вам за доброту і милосердя. – Джирая впевненим кроком підійшов і відтягнув нового слугу в темряву коридору.

Ранок. Духмяна кава переповнювала запахом кімнату Хюґи, поки тоненькі пальчики господині перебирали пензлик, дивлячись на пустий мольберт. Перший крок, мазок зробити найважче. Нервово дівчина почала покусувати губу. Ковток гарячого напою перевів її думки в іншу сторону.

“Натюрморт, пейзаж, пастельні кольори… одне і те саме, нууудноооо… – критикувала сама себе. – Потрібно змінити обстановку”.

Вона одним махом допила напій, схопила блокнот, олівець та хутко вибігла з будинку, попутно роздаючи слугам накази.

Літній теплий вітерець колихав пишне волосся господині, поки вона босоніж бігла по траві повна радості та енергії. Вона сміялась, підстрибувала наче малеча та згодом плюхнулась у м’ягке зелене покривало. Солодко потягнувшись, наче котик на сонечку, Хіната прикрила очі та вдихала на повні груди свіжість природи. Їй навіть вдалось заснути на декілька хвилин, але муза вперто не приходила.

Хюґа ще встигла зірвати ромашок, сплести з них вінок, прогулятися до струмка та замочити в ньому ноги, перш ніж почало сутеніти. День промайнув для неї надто швидко, ще й голодний шлунок дівчини нагадував, що уже пора додому.

Поверталася господиня неохоче, вдивляючись в обрій у пошуку чогось цікавого, ледве перебираючи ногами.

Дім жив своїм життям, слуги метушилися, щоб завершити усю необхідну роботу до кінця. Хіната ще хвилину простояла, спершись на браму, та спостерігала за цими силуетами, що проминали у вікнах.

— О! Нарешті, пані Хюґо! Ми так переживали, – голос у Джираї справді був стурбований — беріть на наступний раз з собою когось зі слуг.

— Симпатичний віночок, господине, вам личить. — Прокоментував Кіба, проходячи повз коридором.

Хіната покружляла і щиро посміхнулась.

— Хотілося побути наодинці та і що зі мною може трапитись? – кокетливим тоном сказала дівчина та більш суворо додала:

— Я ж Хюґа, не забувайте про це.

Повечерявши й повалявшись в ліжку, дівчина зрозуміла, що не може заснути. Вона туго заколола волосся у пучок дерев’яними палочками, одягла улюблену мішкувату кофту та шорти й пішла обходити територію будинку, щоб прогулятися. Ноги господині вже значно гуділи після насиченого дня, але її це не зупиняло.

Територія була велетенська, один лише триповерховий будинок чого вартий. Тут було все: фонтани, клумби, декілька майданчиків, виноградники, альтанки, басейн, навіть невеличке озеро, гостьові будиночки та для прислуг. Список можна ще довго продовжувати.

Хінаті захотілося відвідати сад, шляхом вона нікого не зустріла було тихо та спокійно, ясне небо і шурхотіння матінки природи.

Не довго тривала прогулянка, бо втома почала підкошувати дівоче тіло. Вона вже поверталась у будинок, як невеликий промінчик світла пройшов по її оку. Поруч була невеличка комора, де зберігалися інструменти для садівництва, тому господиня вирішила туди заглянути.

Двері легко піддалися, приміщення було покрите непроглядною темрявою, тому дівчина завмерла, даючи очам звикнути. Приміщення невеличке, було тут і віконце, але надто мале, щоб якось просвітити шлях. Дівчина потерла очі та збиралася уже іти, як її зупинив голос.

— Ти? Хммм… Як ти мене знайшла? Хоча це не має значення. — Тембр чоловічого голосу постійно змінювався, — а я от думаю, ахахаха, хто мені залишив такий подарунок?..

Під єдине джерело світла на мить потрапила пляшка алкогольного напою.

— Думаю, отрута чи ні? Та хоча, яка чорту різниця, ахаха!

Дзвінкий сміх наче відлунням переповнював приміщення, і згодом почулися ковтки.

— Я-я… — чомусь раптом дівчина почала заїкатися.

— Та чого ти там як викопана стоїш?

Міцна рука вхопила Хінату за руку і потягнула вглиб кімнати. Від не очікування дівчина впала, як виявилось, на коліна слуги, що перебував на невеличкому ліжку.

— Мммм, одразу ж так? — майже простогнав чоловік.

Розчервоніле обличчя господині було саме біля ширінки слуги, поки той рукою легенько придавив її спину, щоб вона не змогла вибратися з цієї пози. І знову ковтки, а слідом за ним наступив дзвінкий удар по дівочій сідниці.

— Ааах…

Після не очікуваного звуку зі своїх губ, Хіната міцно стиснула зуби, адже цього не повинно було статися.