2 Розділ

– Дівчата, може ви з нею якось поговорите, розговорите її. Ви дуже добре між собою спілкуєтесь, зробіть щось!

– Що зможемо – те і зробимо, – сперичалися усі на кухні, поки Камалія допомагала знайти для Лоли підходящий їй одяг, та перевдягтись.       І от зі сходів почулися кроки. Спочатку всі побачили силует Камалії, а за руку вона вела Лолу. Вона була вдягнена в чорні спортивні штани, які принесла Нора, і біла велика футболка від Найк, яку принесла Сабіна, яку до неї носив її брат. З її одягу залишилися тільки кросівки та кулон з блискучим камінцем. Камалія прибрала її довге волосся в дві косички, але передні короткі прядки все одно падали дівчині на лице. Камалія вивела її, наче її мама або старша сестра.

Усі у раз затихли і почали роздивлятися її. Виглядала вона, на справді, років на шістнадцять, низенький ріст, приблизно 155-158 см, досить бліда, великі сірі очі, на які спадали прядки майже чорного волосся, пухкі блідо-рожеві губи, у вушах було приблизно по чотири проколи. Досить великі, для дівчини, речі надавали більш милий та дитячий вигляд.

– Садись сюди, – промовила Камалія та показала пальцем на стілець біля стола.

Лола спокійно та слухняно підійшла і сіла. Усі почали розпитувати її по типу “як справи?”, “як тобі погода?”, ніби сьогодні нічого не трапилося і був звичайнісінький день, на що та просто мовчала.

– Боже, давайте вже поїмо, га? – сказав Джоан.

– Я підтримую!! – до того часу, трохи отямився Кріс.

– Ви як малі діти, – почала їх відчитувати Сабіна.

– Лол, ти не хочеш поїсти? – як омога обережніше запитала її Нора, на що та просто покивала головою у знак згоди.

– Ну от, малеча правду говорит.       – Кріс, йди вже звідси!

Вони вирішили замовити доставку їжі, а поки вона їде показати їй її нову кімнату, так як їй не було де жити.

– Я сподіваюсь ти не будешь проти, якщо поживеш трішки з нами, тобі все одно нікуди йти, а у нас хоча б нормально поспиш, – вела її по сходах Сабіна.

Лола трошки почала тривожитись через це, але намагалася не подавати виду, бо іншого нічого їй не залишалося. Відчинилися двері, за ними була маленька кімнатка, в якій було ліжко, прикраватна тумба, вузенька шафа для одягу, робочий стіл та стілець до нього. З усього цього набору, який був у темно-коричневих тонах, виділялося м’яке, молочного кольору з розуватим відтінком крісло, яке стояло напроти ліжка.

– Речами, на перший час, ми с тобою поділимося, а необхідні речі ми купимо, поки обживайся тут.

Лола пройшлась поглядом по кімнаті, кивнула головою та навіть видавила з себе:

– Дякую.

Вона зайша в кімнату, а Сабіна залишила її на одинці. Постіль вже була застела новою білизною, а на ній лежали речі від дівчат: двоє джинс, сині та чорні, ще одні спортивні штани, тільки на цей раз вже сірі, пару футболок різних кольорів, дві толстовки, одна чорна, а інша коричнева, і на останок червона маленька сукня у квіточку.

– Хто взагалі це буде носити? – узяв сукню у руки, промовила вона.       Потім дівчина знаходила ще пару подарунків, по типу сумок, портфелей, якихось прикрас і так далі. Лола роздивлялася кімнату, розклада по троху її нові речі, звісно у кімнаті було достатньо пилу, але на це всі не дуже загострювали увагу. Пробула вона там близько пів години, поки з першого поверху не почувся голос Сабіни:

– Лола!       Дівчина обережно визирнула з-за дверей і вирішили спуститися до низу.

– Проходь, поки ще все не охололо, – запросила до столу Камалія.

– Проходь, поки все ще є, – пожартував Сем.

Дівчина сіла входу на кухню. Їй поставили тарілку з гарячою картоплею, також друзі заказали стейк та пару десертів. Усі гомоніли, хтось щось розказував, хтось сміявся з цього, хтось просто їв, була дуже дружня атмосфера. Лола сиділа і просто спостерігала за цим усім, поки не помітила, що Макс стоїть від усіх і копається в телфоні та п’є каву. Макс, у свою чергу, відчув чийсь погляд та одразу ж подивився на неї, але вона встигла відвернутися.

Після цієї обідо-вечері половина залишилася прибирати кухню, а всі інші розійшлись по кімнатах.       Через деякий час, для Лоли, знову роздався стук у кімнатні двері.

– Не заперто, – крикнула дывчина.       У кімнаті, одразу, показалася уся дівоча частина цього “колективу”.

– Лола, в нас є одна ідея.

– Так так, як ти дивишся на те, щоб порозмовляти, познайомитися, розкрити якось себе, для того щоб зблизитися?) – дуже впевнено мовила Сабіна.

Трохи помовчав та помешкавшись, вона все ж таки погодилася на цю ідею. Лола швидко позакривала усі зошити, з якимись своїми записами, та склала їх у стопку на столі.

Дівчата пройшли. Нора сіла поряд Лолою на ліжко, Сабіна була на м’якому кріслі, а Камалія розташувалася за робочим столом. В їхніх руках були чашки з якимсь напоєм.

– Тримай, тут кава, але обережніше, бо гаряча, – протянула їй Нора пастельно-рожеву кружку.

– Дякую, – без ніякої опаски, щодо опіків взяла дівчина.

– Давайте я почну, – підхопила Сабіна, – моє ім’я тобі відоме, мені 23, навчаюся я в медичному, ну як навчаюсь, скоріш мучаюсь, але не про це, – мовила харизматична білявка, – мене знають всі туси міста, а я знаю їх)

– З твоєю харизмою на сцені скоріш виступати.

– Да то точно, як почне говорити, так і не зупиниш, – продовжила Камалія, – називай мене Лія, мало хто мене називає повним ім’ям, тому так. Я закінчила юридичний, та зараз працюю на компанію свого батька, у вільний час, я обожнюю ходити на виставки, в музеї або театри, – у той момент Сабіна закотила очі, по типу “Боже, яка нудьга” – в мене більш-менш спокійне життя.

– Я також, як і Сабіна, з медичного, тільки через те що я старше, я на курс вище, – з цього можна було зробити висновок, що їй 24 роки, – але працювати за цією освітою, я з Семом не хочу! В наших мріях відкрити свою кафешку, завести собаку… – не встигла договорити вона.

– Ну короче, звичайні сімейні, милі пари, – трішки перекривила її Сабіна.

– Та Сабіна! – посерйознішала вона, з чого всі трішки посміялся, навіть у Лоли піднялися кутки губ.

Дівчата ще багато балакали розповідали про себе більш детально, ще розповідали про хлопців. Лола ж просто спостерігала за ними та вслухувалася, про що вони розповідають.

– Лол, може ти щось про себе розповіш? – обережно перевела на неї тему Лія.

Вона перевела на неї погляд, а потім опустила його, ніби роздумуючи та щось згадуючи. Так вона промовчала хвилини дві, поки Нора не вивела її з думок.

– Ти як маленьке, чорне кошення, – почала гладити її по гоові, дівчина від несподіванки трохи сіпнулась, – Ти така мила, хочеться обнімати та тискати тебе) – посунулась до неї та обнла іі ззаду за талію Нора. Для дівчини такі слова були несподівані, з чого в неї пішов невеликий рум’янець на щоках, але на її блидому личику було досить помітно.       – Я й сама майже нічого про себе не знаю, – почала говорити сіплим голосом Лола, – В мене нічого немає, ні батьків, ні дому, ні друзів, нічого…

– А може щось з життя розповісиш?

– Я… Я нічого не пам’ятаю. – опустивши очі сказала чорнява.       Дівчата переглянулися між собою.

– Тобто, у тебе зникла пам’ять?

– Тобто так..

Пів хвилини була мовчанка, але Лола прервала її.

– Ви такі різні між собою, але настільки хороші друзі. Цікаво, що вас об’єднало?

Дівчата знову переглянулися, посмішки з їхніх облич трішки спали.

– Ми думали, що ти вже зрозуміла. – грубо почала розмовляти з нею Сабіна.

– Зрозуміла “що”? – зробила вигляд, що взагалі не вкурсі що відбувається.

– Не прикидуйся, – почала все грубіше говорити вона.

– Тихіше, Сабін, – призупинила її Лія.

– Гранат, в тебе червоний кулон.       На шиї дівчини справді висіла золота цепочка, а на ній, в формі маленького серця, був червоний, багряний камінчик, який дуже яскраво переливався на світлі й досить помітно виділявся.

– Так, це мій кулон, – насторожено, але так же холодно, як і Сабіна, почала говорити вона.

– Не притворюйся, що ти не знаєш. Ми бачили як ти до нас потрапила і знаємо всю історію.

– Так, я телепортуюсь, але, як про це дізнались ви? – також почала агресувати вона, але її притримала Нора своїми обіймами.

Після цієї репліки Сабіна вийшла з кімнати й повернулась через пару хвилин, та кинула настіл пару камінців, таких самих як і в Кошеня.

– Звідки він в тебе? – перша запитала Сабіна.

– Я.. Я не пам’ятаю. – різко понизила голос та, – Я не пам’ятаю все після якогось моменту, але після якого я також не пам’ятаю. Я просто опинилася, така як є , без нічого, без нікого, тільки з ним, з цим кулоном. – в Лоли ніби ком в горлі став, але тільки без сліз в очах.

Після цього Сабіна помешкалася, але сіла назад у крісло.

– А в вас вони звідки? – підняла погляд на Лію вона.

– Макс, почалося все з Максу, – спокійно, на відмін від білявки говорила вона, – Він наймолодший, але найрозумніший. Він геній математики, він просто найдоскрналий. Але не про це. Він зібрав нас всіх. Спочатку ми всі спілкувалися як друзі, думали що далі не зайде, але в якийсь момент, він показав нам це, – її погляд впав на каміння, що досі лежало розсипаним на столі, – ми не ммогли в це повірити, думали, що він зі своєю математикою зовсім з розуму з’їхав, але це… виявилося правдою… Так, ми почали телепортуватися спочатку в простоі, тренеруватися, командиром чого був звісно Макс. А потім він розповів про подорожі в часі. Нас вже ніщо в цій сторії не дивувало, але було головне питання “Навіщо?” – “Для того, щоб рятувати світ від негод!”, це сказав він… З того часу, ми звемося корпорацією, ми слідкуємо за часом, подіями, в минулому, майбутньому та сьогоденні. Все це для того, щоб зберігти його. Зберегти світ від його кінця. Ми дивимося в майбутнє, причину апокаліпсису й тд, потім повертаємося у минуле, й прибираємо причину. За моніторами, за якими ми спостерігаємо, як хто телепотнувся, ми побачили аномалію, якою виявилася ти.

Всі замовчали.

– Ну добре, ти відпочивай, якщо що, ти клич нас. Уверечі можеш будеш на зборі посидіти, також, вечеряємо ми пізно, якщо це не задасть тобі проблем. А трішки пізніше ми занесемо тобі засоби гігієни. Начеб-то все сказали.

Лія кинула погляд на двері, ніби говорячи дівчатам, що час йти. Вс почали збиратися. Після розмови залишився трішки неприємний осадок, але це було необхідно, так здавалося друзям. На прощання, Нора обійняла Лолу, цей жест був трішки дивним для неї, так як, звідки стільки ніжності та ласки до неї? За що?