2 розділ

Наступна ніч. І знову той самий сон… Дівчина знову намагається втекти від того, хто її наздоганяє. Його лапи хапають її за ногу і вона падає, відштовхнувши його ногою дівчина піднімається і продовжує бігти. І раптом перед нею ніби виникає невидима стіна і фея просто завмирає. “Куди бігти? Що робити? Воно ось, ось опиниться поруч”. Поглядом Т\і намагається знайти щось, що б відбитися від нього, але не встигає. Вона чує над своїм вухом дивний звук, схожий більше на гарчання якогось звіра, обертається і зустрічається з ним поглядом, такого страху дівчина ніколи не відчувала. Його погляд пробиває все всередині, серце нібито зупиняється, вона заплющує очі, готуючись до найжахливішого, відчуваючи пекучий біль, воно впилося кігтем у передпліччя. Наступної миті хтось починає її трусити.
– Т\і! Т\і, прокидайся! – розплющивши очі, дівчина бачить над собою стривожені погляди подруг, підводячись, вона намагається віддихатися.
– Ти кричала уві сні… – Блум сідає поруч із подругою і обіймає. Муза сідає з іншого боку і робить те саме.
– Ми вже довгий час намагалися розбудити тебе. Як ти почуваєшся?
– Зараз я в порядку.
Стелла, що стояла осторонь, підійшла до ліжка і теж сіла на край:
– Що тобі снилося?
– Мій кошмар… Він сниться щоночі. Це почалося близько місяця тому. Я перебуваю в якомусь старовинному замку, точніше в тому, що від нього залишилося. Щоразу за мною хтось біжить, але я весь час встигала втекти від нього. Але сьогодні щось змінилося і щось не давало мені цього зробити. Якби не ви, навіть боюся уявити, що було б.
– Це дуже дивно, сон не повинен повторюватися так часто. Не знаю що це означає, але краще тобі розповісти про це Даулінг. – Сказала Терра, сідаючи на ліжко.
– Може не варто. Раптом це щось значить і вона просто не захоче, щоб фея зі своїми проблемами залишалася в школі.
– Мені здається, що все ж таки варто. Може вона зможе допомогти тобі. – Муза опустила погляд на передпліччя дівчини. – Т\і? Воно уві сні поранило тебе?
– Так, перед тим як ви мене розбудили я відчула, як воно встромило в мене кіготь. Як ти дізналася? – Перевівши погляд туди, куди дивилася Муза, дівчина прикрила рот рукою від жаху. На її передпліччі була рана, на якій ще не встигла застигнути кров. – Це ж неможливо, це було уві сні.
– Як воно могло тебе поранити наяву? Це дуже дивно… – Сказала Стелла встаючи з ліжка. Про це точно потрібно повідомити Даулінг.
– Я ось про інше зараз подумала… Якщо воно змогло поранити, то раптом може й… – Блум перебила Аїшу:
– Ні! Не варто це навіть промовляти. – Блум піднялася, обробивши рану, вона перев’язала її.
– Вона має рацію, якщо він зміг поранити, то раптом може щось і гірше… – Т\і почала плакати. – Мені страшно.
– Ми розберемося в усьому, все буде гаразд. – Терра хотіла обійняти дівчину. Але фея встала з ліжка, відходячи повільно від подруг.
– Я… Мені потрібно побути самій… – З цими словами вона покинула кімнату. Швидко спустившись Т\і знову опинилася за воротами школи. Вона просто йшла вперед, сльози так і лилися по її щоках і фея не дивилася куди йде.
– Що тепер робити? Це ж усе нереально… Не може цього бути, чорт забирай! – Дівчина зупинилася, вона нічого не бачила і не чула, навіть не помітила як до неї підійшов Сільва.
– Міс Т\п, ви знову гуляєте одна вночі? Здається, я вас учора попереджав. – Фея ніяк не відреагувала на нього. – Т\і, ви мене чуєте? – Чоловік легенько доторкнувся до її плеча.
Вона здригнулася і ніби прокинулася, тільки зараз помітивши викладача.
– Містер Сільва? – Подивившись йому в очі, дівчина знайшла в них тепло і трохи заспокоїлася.
Чоловік мовчки обійшов фею, накидаючи на її плечі свою куртку.
– Дякую… – Вона натягнула куртку сильніше на себе.
– Ви так і не відповіли, що ви тут робите?
– Наснився жахливий сон… – Т\і вирішила не розповідати Сільві про все.
Сол подивився на молоду особу, поклавши їй руку на плече, він провів нею по руці дівчини, заспокоюючи:
– Це всього лише сон. Випийте гарячого чаю з ромашкою і думайте про хороше.
– Так ви маєте рацію, тільки хороші думки. Дякую…
– А тепер прямуйте до кімнати, скоро вже буде світати. – Прибравши руку, сказав чоловік.
– На добраніч, містер Сільва. – Він хотів піти за нею, але вона додала. – Я дійду сама.
– На добраніч, Т\і…
Дівчина хотіла віддати куртку, але він надів її назад і трохи посміхнувся, нічого більше не сказавши, викладач пішов.
Фея поспішила піти в кімнату.