2 розділ

Гості повільно прибували до маєтку, Марі з натягнутою посмішкою вітала кожного, іноді переговорювалася з аристократами про якусь нісенітницю, але їй було все-рівно, дія чудодійних ліків ще не пройшла і давала полегшення та спокій в цій ситуації, навіть з невеликою дозою. І ось довгі години зустрічі гостей закінчилися і свято ніби то почалося, хоча про це стверджувати було важко, якби не оголошення графа Батіста:
-Доброго вечора Дорогі гості, я дуже радий бачити всіх Вас на день народженні моєї доньки Маріанни, як Ви знаєте сьогодні вона стала повнолітньою і цей банкет організований не тільки, щоб відзначити це, але й щоб знайти їй супутника на майбутнє життя, тож вип’ємо за це.
Марі потемніло в очах, гості підняли баколи дорогого шампансткого, пили за неї, а вона не відчувала нічого крім злості та огиди. Навіть доза випитих “ліків” не допомагала вже, тож вона не мовлячи ні слова, не зважаючи на те, що їй буде непереливки від батька потім, все-одно пішла, а точніше майже побігла, до себе в кімнати.
Гості ніби і не помітили цього, ніхто не відгукнуї її, не побіг слідом. Тим і краще. Вона відчинила навстіж двері і увірвалася до своєї кімнати. Вже сутеніло, рожево-блакитне літнє небо надавало спокою, хоч і не великого. Його компанії для Марі було мало. Дівчина вхопила мішечок зі столу, дістала його вміст і зробила ковток, більший ніж зазвичай. Її організм явно неочікував такого наприву слабості у м’язах. У Марі почало паморочитися в голові, в очах потемніло, вона осіла на коліна. Якщо б хтось зайшов, то подумав, що дівчина присіла відпочити біля ліжка, спершись на свої руки і задрімала, але ніхто не явився.
***
Дівчина відкрила очі. Вже не було того м’якого неба і сонця, що ховається за горизонтом. Ніч. Зорі та місяць ось, що було на темно-синьому тлі. В кімнаті майже суцільна темрява, ніхто не запалив ні лампи, ні свічки. Не захотіли будити? Не заходили? А ще внизу було якось підозріло тихо, для банкетного вечора. Невже вона так довго була без свідомості?
Марі спробувала встати, тримаючись однією рукою за край ліжка, а іншою за голову, бо та занадто боліла. Ноги тримали погано, але зір вже прояснювався, як і розум. Дівчина повільними кроками вийшла до коридору другого поверху. І знову тиша. Ні голосу, ні звуку. А ще було темно, не горіли лампи. Не звично для їхнього маєтну, бо у них заведено гасити їх з першими проміннями сонця.
-Де всі гості і чому так темно? -дівчина роззиралася довкола, але очі до темряви звикали повільно.
Вона вже попрямуваоа в бік сходів, як ось почула в іншому кінці якийсь дивний звук. Розібрати було важко, але це скидалося, на те, що хтось говорив пошепки. Їй здалося, що це був її батько, тому вона пішла в той бік, ризикуючи прийняти на себе грів графа, за те, що пішла нічого не сказавши. Да і взагалі, що пішла.
Коридор здавався довжелезним, хоча вона знала, яким він був насправді, а з кожним кроком Марі почала розрізнювати предмети мебелі, картини і вже могла пересуватися спокійно, не тримаючись за стіну. Ось в кінці показалося слабеньке свічення від свічки, маленьке полум’я похитувалося і кидало через відкриті двері химерну тінь. Дівчина з обережністю підійшла до них, але не увійшла, а трохи вирішила почекати з-за кутка. В кімнаті був граф Батіста, це вона дізналася по голосу, також вона дізнвлася, що він там не один, в кімнаті ще мінімум двоє. Вони про щось розмовляли, але смисил слів вислизав, це ще не пройшов ефект лаудануму.
Повагавшись трішки вона підійшла ще блище і вже почала заходити, зовсім забув, що потрібно було б постукати, але у самого порогу- зупинилася. Перед нею стояв її батько, на його лиці, ніби вирізблене на камені застигла гримаса, щось між страхом та люттю. Він осів на коліна, а потім лицем впав на підлогу, з його спини стирчав ніж. Підвівши очі вона побачила людину, яка і пирнула цією зброєю в нього. Обличчя роздивитися було важко, через чорний капюшон, по лівий бік, блище до вікна стояла ще одна постать. М’язи ще не піддавалися повного контролю, тому замість страху чи подиву, вийшло щось вж зовсім протилежне, вона цього не бачила, але розуміла. Марі вже хотіла зробити крок назад, але зрозумілая, що цих невідомих було не двоє, а троє. Її схопили за руку і стиснули. Від різкого болю вона сильно зажмурила очі, а потім…темрява. Знову ефект від “ліків” проявив себе найнезвичнішим чином.