2.Пошуки

Дін та Сем Вінчестери. Два імені, а скільки проблем. Цих братів, серед мисливців та їм подібних, не знав лише лінивий. А хто не знав, тому все докладно з описом розжовували, і попереджали, що до них небезпечно потикатися, можна без життя і залишитися. Хто ж знав, що мені треба буде шукати їх добровільно?

Вдих не привів думки на кшталт порядку. Привид мовчки стежив за мною, не намагаючись мені заважати звикати до неминучого зла. Що ж, тепер мені було зрозуміло, чому він так намагався зруйнувати мій номер. Але легше від цього не ставало.

— Що тепер робити? — мабуть, чоловікові набридло моє довге мовчання. Він швидко ходив по кімнаті, намагаючись себе чимось зайняти, на час мого мовчання. А я продовжувала сидіти, скрючившись на ліжку, і закривши руками обличчя.

Здається він щось розбив, але мені вже було по цимбалах. На мене насувалась справжня буря проблем, які я сама навряд чи зможу вирішити. Може в церкву сходити?

— Шукати їх, але це може затягтися на кілька місяців, а то й більше, — йому явно не сподобалася моя відповідь. Але іншої в мене не було. — Поки прохід закритий, ви не зможете пробратися на Небеса.

— Тоді спали мої кістки, — я підняла на нього свій незрозумілий погляд. Дуже радикальне рішення, але воно має сенс. — Я не хочу перетворитися на месника через просто падіння з мосту, а так довго чекати я не зможу.

— Ви впевнені? Ви станете попелом, замість призначеного Раю, — привид рішуче подивився мені в очі. Сумнівів у ньому не було.

Так я вперше спалила кістки не мстивого духу.

***

Шукати Вінчестерів те ще задоволення. Хто б, що не говорив, а думати як мисливець, коли ти їм не є зовсім не складно. Шукати справи, які явно пахнуть паранормальщиною і їхати туди, надіючись, що Вінчестери взялися саме за цю справу і ще не поїхали. Але трохи не ефективно.Приїжджала я вже, коли все закінчилося, і привиди повідомляли, що брати поїхали з цього міста якраз кілька годин тому. Холєра.

Чи радіти з того, що я не траплялася на очі демонам і більш небезпечним створінням, чи засмучуватися, що знову їх упустила? Не зрозуміло.

Але примар було шкода. Всі, хто мені зустрічалися, благали пустити їх на Небеса або позбавити страждань ходити неприкаяними. Стількох я не знищувала з часів левіафанів та Апокаліпсису разом узятих. Мене знову почала мучити совість. Я прокидалася від нічних кошмарів і криків привидів: «Знайди цих бісових Вінчестерів!». Навіть снодійне, прописане лікарем, не допомагало.

Ще й гроші закінчувалися. Від усіх цих безперервних поїздок протягом місяця мій гаманець знатно схуд. Ех, а я збиралася купити нові підшипники для машини.

В одну з ночей, прокинувшись від чергових криків духів, я зрозуміла, що далі так жити неможливо і мені доведеться попросити допомоги від одного з моїх знайомих мисливців. Натягуючи на себе джинси, я почала дзвонити, тому, хто точно знав про Вінчестерів хоч щось.

***

Ронні був приємним хлопцем, хоч і дуже різким із незнайомцями. Познайомилися ми за часів Апокаліпсису(так ми називаємо період, коли Люцифер повернувся на Землю) і дуже допомогли один одному у складні тижні. Навіть зідзвонювалися на свята, а іноді й просто так, намагаючись підтримувати зв’язок і в разі чого поїхати допомогти один одному.

Він уважно слухав, не перебиваючи і поглиблюючись у проблеми. Впіймала себе на думці, що так уважно давно з живих мене ніхто не слухав. Мабуть, тільки тітка Бет так уважно слухала про мої неймовірні пригоди у цьому, сповненому надприродного світу. Так скучила за нею.

— Добре, я тебе зрозумів, Амандо, — дослухавши мій монолог почав Ронні. — Зможу тобі допомогти.

Мої очі яскраво заблищали. Нарешті.

— Але не безкоштовно, навіть такій красуні, як ти, — звичайно ж. Хоча його можна зрозуміти. Мисливці трохи не прибуткова робота, зайвих грошей у них ніколи немає.

— Скільки?

— Тисячу, — Грабують! Глянувши на мої люті очі він зрозумів, що перегнув з ціною. — Гаразд, п’ять сотень, і ми в розрахунку.

Розплатившись із Ронні своєю заначкою на чорний день, (Завела, на випадок позаштатних ситуацій, або на випадок своєї раптової кончини. Тут вже кому як подобається) стала чекати на його вечірній дзвінок з місцезнаходженням братів.

***

Пасивно чекати я не хотіла, тож пішла, поповнювати запас грошей, купивши штук десять лотерейних білетів. Так склалося історично, що кожного разу, коли я їх купувала, то обов’язково, хоч і невелику суму, але вигравала. Найбільшим став виграш у двадцять тисяч, на який я купила собі підтриману машину. Мабуть, коли Бог наділяв мене здатністю бачити примар, вирішив не псувати мені життя остаточно, наділивши мене непомірною удачею.

Для себе я навіть список переваг та недоліків склала.

Плюси:

• постійно щось виграєш у грошових лотереях;
• рулетка – найкращий спосіб заробити в казино;
• не зустрічаєш монстрів, яких не можеш перемогти;
• з легкістю уникаєш неприємностей.

Мінуси:

• неможливо повністю відчути смак перемоги;
• не пускають у казино;
• нещастить у коханні;
• неможливо знайти Вінчестерів, яких переслідують неприємності.

З квитків я отримала півтори тисячі доларів. Цього цілком вистачить на кілька місяців активної роботи. Рідко так щастить, навіть такій вдачливій, як я.

На радощах пішла до книгарні, купити собі чогось новенького (зібрала великий куш, можу собі дозволити!). Проходячи повз полиці, помітила дещо дуже цікаве. Чак Ширлі «Надприродне». Взяла книгу, щоби прочитати опис.

«Двоє братів, Дін і Сем Вінчестери, мисливці на паранормальне, шукають свого батька, який вийшов на полювання і не повернувся …».

Спершу не повірила, перечитала ще раз. Все одно не повірила. Лише після кількох хвилин до мене дійшло, що це не вигадка моєї уяви, а справжня книга. Адже ходили чутки, що про братів книжка написана, а я не вірила.

У голові промайнула думка: «Купи! Ти матимеш компромат на них».

Обміркувавши це питання, зрозуміла, що ідея непогана. Вигоди з цього отримати можна і на дозвіллі почитати щось новеньке.

Розпитавши продавчиню, дізналася, що книг у серії виявляється п’ять. Взяла все. Мені навіть зробили знижку, і книги вийшли мені п’ятдесят доларів. Дуже дешево за таку кількість. Мабуть, фанатів у них небагато, але мене це не особливо турбує.

Вирішила обмити покупку пончиком із полуничним кремом та латте. Відпила каву і заплющила очі від задоволення. Як добре. Ось що роблять з людиною приємні новини та смачна кава. Почала читати першу книгу в кафе, насолоджуючись процесом, напередодні добрих новин від Роббі.

Ближче до п’ятої вечора прийшла СМС від мисливця: «Хартворд. Коннектикут. Успіху тобі, Амандо».

Вирішивши не гаяти часу, сідаю в машину і їду туди. Пані Фортуна, хоч цього разу повернися до мене передом, я вже втомилася ганятися за ними як пес за власним хвостиком.

***

Приїхала вже за північ. У цей час доби Вінчестерів не шукатиму. Я все ще ціную здоровий сон та його значення. Тому, заселилася в найближчий мотель, і проспала всю ніч, що залишилася.

Вранці не стала підриватися з першими променями сонця, ніби відчуваючи, що не запізнюся, але відлежуватись до полудня не стала. Стало значно легше. Невидимий тягар зник з плечей, і я відчула себе звичайною людиною.

Пошуки по місту не дали особливих результатів, але привиди мене заспокоїли, в один голос, твердячи, що Вінчестери не поїхали й ще у місті. Але знаходити ця інформація їх мені не допомагала, а лише виводила із себе. Як у такому маленькому місті я не можу знайти двох хлопців? Питання залишалося без відповіді.

Надвечір, уже і, не сподіваючись зустріти двох братів, вирушила до магазину. Коли я вибирала звичайні мені взяти пластівці або низькокалорійні, до мене підійшла жінка. Примара.

— Вінчестери зовсім близько, — недовірливо на неї глянула. Що за невдача? В одному місті знаходимося, а я їх знайти не можу.

— Ось тільки я їх щось не бачу, — чоловік біля стелажів з пивом обернувся до мене, але я не звернула на це особливої ​​уваги. А даремно. Звернула увагу на сусідню полицю із йогуртами. Ананасовий чи чорничний?

— Амандо, вони причетні до нашого ув’язнення тут, на Землі, — розумію її невдоволення, але нічого не можу вдіяти. Якби я отримувала долар кожен раз, коли мені дають завдання, яке я не можу виконати я б була мільярдершою.

— Знаю, Беатрісо, але поки не побачу особисто — нічого зробити не зможу, — намагалася говорити не голосно, адже на божевільну походити не хотілося. З жінкою ми познайомилися вдень і трохи розмовляли на спільну болючу тему.

Беатріс ніби щось відчувши, розсіялась у повітрі, а я підійшла до каси і оплатила свій кошик покупок, що складається з йогурту, начос та банки содової. Вже відчуваю, як шлунок каже мені «дякую».

Вийшла з магазину, наспівуючи собі під ніс невигадливу пісеньку, почуту мною по радіо. Хотіла обернутися на вигук примари: «Обережно!», але було надто пізно. Тупий удар по голові вирубив мене, і я лише встигла відчути, що впала у сильні чоловічі руки.

***

Опритомніла я вже в чужому готельному номері від води, що потрапила мені на обличчя та одяг. Курва, холодна! Я ще й зв’язана. Ну просто блиск! Поблимала очима, побачила, що наді мною нависають двоє хлопців. Але те, що в одного з них ніж у руці, мене не дуже тішить. Взагалі то дуже нервує. Невже моя удача закінчилася? Невже я загину так, у дешевому мотелі зґвалтована двома чоловіками? Ну, ні, не на ту напали! Я такий ґвалт здійму, вони пошкодують, що взагалі вирішили зі мною щось зробити.

— Насеру твоїй матері! Ви, покидьки, вже з глузду з’їхали! Замість того щоб сраку один одному чистити ви дівчат викрадаєте! Та я вас… — на здивованих хлопаків полився потік добірної лайки, якої я навчилася протягом усього свого життя. Дякую іммігрантці Розі, яка навчила мене більшості найпрекрасніших висловів і народних прокльонів. Як знала, що знадобляться. — Та щоб у вас срака по шву розійшлась!

Аж на душі стало легше. Ці здивовані обличчя коштували мою істерику. Примара, що прийшла рятувати мене, теж здивувалася, але швидко сховала широку посмішку і сказала:

— Аманда, люба, це Сем і Дін.

Вбивство відміняється? Фух. Тільки через пару секунд дійшло, що мені сказала жінка. Я їх знайшла! Ну, точніше вони мене, але це вже деталі.

— Що ті самі? Ну нарешті! Давно вас шукала, добре ховаєтеся, — нерозуміння Вінчестерів посилилося. Короткострижений підняв руку з ножем. — Ану прибрав свою зубочистку і негайно відпустив мене, Вінчестер, — я вже не кричала, але своїм натиском братів явно трохи налякала. А нічого незнайомих дівчат викрадати.

— Ти не нечиста? — довговолосий тримав брата за рукав сорочки. Фух, можливо, вдасться збудувати конструктивний діалог.

— Ні, не нечиста сила. Фактично, звичайна людина. Загрозу вам двом не несу якщо ви не вирішите мене використовувати як манекен для відпрацьовування ударів, — обидва переглянулися. Чоловік понижче підійшов до мене ззаду і обрізав мотузки, насамкінець кольнув мій палець ножем. Відчутно так, до крові. Але кричати я передумала, коли відчула свободу рухів.

— Якщо ти не монстр, тоді хто ти і з ким щойно говорила? — Беатріс, бачачи, що мені нічого не загрожує, пішла у своїх примарних справах, залишивши мене з цими двома.

— Із примарою я говорила. Допомагаю померлим у їхніх післясмертних справах, — витримала паузу, роздивляючись братів. — А ви двоє пришелепкуватих, через яких привиди не можуть податися на Небеса.

— Так ти жнець, — після деякої паузи вимовив Сем? Сподіваюся, правильно їх розрізняю. Довговолосий, з м’якою посмішкою і вище за свого брата на пів голови.

— Можна сказати й так, — знизала плечима. Що таке жнець я знала, але повністю під опис не підходила.

— Семмі, це марення, — ага, отже, правильно ідентифікувала. Дякую, прочитана на дозвіллі книга. Дін був розлючений, але з цікавістю мене розглядав, як чудове звірятко. Дуже приємно! — Вона може бути приспішницею Кроулі чи того гірше  Абаддон.

— Я все чую, — присоромленим Вінчестер не виглядав, лише трохи посміхнувся. Гарний, падлюка.

— Пробач, ми просто ніколи з подібними не стикалися, — вірю на слово. Я теж із подібними собі не стикалася. Сем, кашлянувши, продовжив: — Я так зрозумів, ти нас шукала.Навіщо?

Я почала пояснювати, намагаючись все описати докладно, але без зайвої води. Розповіла, як після вигнання ангелів на Небеса неможливо потрапити, як привиди шаленіють і перетворюються на мстивих духів. Вінчестери, іноді щось уточнюючи, слухали та переглядалися між собою. Коли я закінчила, уважно подивилися на мене і посунули далі. Секретують. Ех, хлопчики.

— Твоя розповідь дуже цікава, — після кількох хвилин обговорень брати підійшли до мене. — Але ми не можемо тобі допомогти, бо не довіряємо і маємо справи, які потребують термінового втручання.

Сем намагався говорити м’яко і спокійно, намагаючись не образити. Але його відмова була неприємною. Та що вже казати, я була зла. Я витратила на їхній пошук багато часу і все дарма?!

— Тобто, як зробити гімно, так ви перші, а як виправляти косяки — ми не при ділах. Чудово. Підхід дорослих людей.

— Ми пояснили свою відмову, тож, лялечка, тобі тут нічого ловити, — а Дін піддає дров у мій котел ненависті. І яка я в біса «лялечка»? Захотілося облаяти їх ще раз, але я стрималася.

— Гаразд. Умовляти не буду, — обігнула двох братів, помітила незайманий папірець на столі. Ще й ручка поряд. Швидко написала свій мобільний і тицьнула в груди Діну, що стояв поруч. — Передумаєте, можете зателефонувати. А зараз не заважатиму вам.

Забрала свій рюкзак, миттю оглянувши, відмітила, що нічого не витягли. Вибігла з номера я швидко. Було до чортиків прикро, що вони вирішили не виправляти свій одвірок, а зайнятися своїми супер-мега-дупер-важливими справами. Але нічого, прорвемося.

Я примар залишати напризволяще не збираюся. Шерститиму всю доступну літературу з цього питання, але знайду спосіб відкрити Небеса. Я Аманда Прайс, зрештою. А Прайси не здаються.

Вже після того, як пішла від мотеля досить далеко, зрозуміла, що я зупинилася в ньому, тільки з іншого боку будівлі. Стало дуже прикро, що так довго їх шукала. Треба було просто завернути за кут і постукати у перші двері. Пані Фортуна, жарти у вас дуже погані.

***

Брати непорушно стояли після того, як дівчина пішла. Такого струсу їм ще ніхто не давав. А Дін помітив для себе кілька нових виразів із лайки дівчини. Сем задумливо ліг на своє ліжко і втупився в стелю.

— Може, все-таки варто було їй допомогти. Вона має рацію — не варто так відмахуватися від закриття Небес. Це спричинить великі проблеми, якщо вже не спричинило, — молодший Вінчестер повернувся до брата, який шукав зачіпку у їхній справі.

— Наше першочергове завдання — гримнути сучку Абаддон, а потім уже все інше, — старший Вінчестер спокійно гортав інформацію, але в душі піднімалася невиразна тривога, від того, що вони залишають померлих напризволяще, але вбити демоницю, яка знищила їхнього діда і загрожує всьому світу великими неприємностями, стоїть у пріоритетах вище.

Але листок із номером Аманди він сховав у нагрудну кишеню сорочки. Раптом знадобиться?