2. Ерідан

На пероні залізничного вокзалу стояло двоє — батько та дочка. Дівчинка із захопленням слухала останні настанови свого «татусика», як вона звикла називати його віч-на-віч, поки ніхто не чує, особливо дід:

 

«Не личить юній леді таке сюсюкання, особливо при сторонніх!»

 

Всупереч його бурчанню та зауваженням, для нього також було своє м’яке звернення, як, в принципі, для кожного в сім’ї.

 

«Який же ти сторонній, діду Лю?!»

 

Після такого звернення на обличчі суворого аристократа завжди був натяк на легку усмішку, але лорд стародавнього роду намагався тримати планку. Хоча сам тішився у душі, що гідний любові цієї тендітної особи після всього того, що він зробив у цьому житті.

 

По закінченню Другої Магічної Війни на всіх послідовників Воландеморта чекало покарання — ця доля не оминула і Мелфоїв, але, як і завжди, вони змогли викрутитися.

 

Нарцису виправдали за всіма звинуваченнями в залі суду: вона не мала мітки, вона не брала участі в тортурах маґлонароджених, а також обдурила Темного Лорда і всіх його послідовників, сказавши своє «Мертвий».

 

Драко Мелфой отримав рік умовно, на його паличку наклали обмежувальні заклинання на весь цей період. Також він сплатив штраф у розмірі п’яти тисяч галеонів. Його особистий рахунок у Ґрінготсі був арештований до закінчення випробувального терміну, а загальні рахунки сім’ї були обмежені. Крім того, на нього поширювалася заборона на виїзд з країни та обов’язкове закінчення Гоґвортсу.

 

Що стосується Люціуса, то він отримав три роки ув’язнення в Азкабані з подальшим накладенням чарів, що відстежують, і забороною на застосування чарівної палички. За весь час, що він був прихильником Волдеморта, Люціус не вбив жодної людини, але брав активну участь у тортурах і рейдах. Адвокат сім’ї чудово попрацював, збираючи докази його невинності в особливо тяжких злочинах, тому тюремний термін старшого Мелфоя був мінімальний. Все як і з покаранням для Драко, мабуть, це правда й у Мелфоїв справді завжди все найкраще. Навіть адвокат — недарма ж він отримав такий нечуваний гонорар за свою роботу. І в майбутньому, виправдовуючи свою винагороду, зумів домогтися дострокового визволення, лише через два роки, і Люціуса відпустили під заставу, знявши при цьому заборону на виїзд з країни.

 

Маєток Мелфоїв залишили сім’ї, але аврори все ретельно перевірили на наявність таємних ходів і темних артефактів. Нарциса разом з ельфами за рік, поки Драко закінчував навчання в школі, упорядкувала родовий маєток, відремонтувавши абсолютно всі кімнати, де раніше забавлялися Смертожери. Частину будівлі, де проводилися тортури, було знесено і відбудовано заново. Рештою відновлення вона займалася разом із сином, в основному, присадибною ділянкою: сад, оранжереї, альтанки, фонтани та клумби були жахливо знищені.

 

     Леді Мелфой завжди знаходила відраду в оранжереях і улюблених квітах, особливо в той час, коли Драко почав навчання в школі чаклунства, а чоловік захопився фанатичними ідеями чистої крові, забиваючи голову сина цією нісенітницею. Нарциса повільно ходила по квітковому килиму, ласкаво торкаючись ніжних пелюсток, її душу огортав спокій, а квіти, на завершення, знімали всю внутрішню напругу і швидко розчиняли жорстокість ситуації. Вона сама нагадувала ідеальну квітку: чиста, як ромашка; елегантна, наче троянда і як фіалка ніжна, але тільки з найближчими.

 

Після повернення з Азкабану Люціус не виступав відкрито проти маґлонароджених, але їх шанувальником він також був. Дотримуючись нейтралітету, під’єднавши старі знайомства, відновлював бізнес — продаж та постачання артефактів по Англії та Європі.

 

Після закінчення школи Драко рік пропрацював у Міністерстві Магії, а після повернення батька з ув’язнення подався до сімейного бізнесу. Дім Мелфоїв потроху відроджувався з попелу. Він із батьком був рівноправним власником фірми, але для Драко, початок роботи ускладнювався доглядом новонародженої дочки. Добре, що Нарциса взяла більшу частину виховання на себе.

 

Спочатку в голові Драко не вкладалася ситуація, що склалася. Було тяжко зрозуміти, що вона залишила їх: його і дочку. Найбільше Мелфоя пригнічували недомовки та замовчування, яких було дуже багато.

 

«Кохання — дуже тендітна квітка. Його слід оберігати, його треба зміцнювати, його треба поливати; тільки тоді він стає міцним.”[Ошо — індійський філософ]

 

І щось сталося з їхньою квіткою, після чого все покотилося під укіс. Довгий час Драко не залишало відчуття, що хтось допоміг зав’яти їхньому почуттю. Але турботи про доньку відтіснили ці думки, а згодом усе це вже не мало жодного сенсу.

 

Драко жив у своїй самотності. Він більше нікого і ніколи не підпускав до себе так близько, хитруючи та ухиляючись від серйозних стосунків. Мелфой мав короткочасні романи та майже всі його партнерки були схожі на неї — матір його дитини. Він ніколи не запрошував їх до себе і не лишався в них на ніч. Просто задоволення своїх сексуальних потреб. Усередині нього назавжди залишилася порожнеча, випалена дірка, від якої немає жодного співчуття. Тільки одна жінка могла порушити цей стан…

 

Туга його самотності притуплялася тільки поруч із дочкою. Але з часів її вступу до школи, у батька стало дуже мало любові, і все це призводило його до апатії. У Мелфоя все життя перейшло в потік довгих тяжких днів, коли нікого немає поряд і взагалі ніхто не потрібний. А при зустрічах із друзями ставало ще гірше. Було дуже боляче слухати щасливі розповіді Теодора або Блейза про вік-енди з сім’ями, про романтичні поїздки з дружинами. Хлопці намагалися оминати ці теми, але за келихом вогненного віскі контролювати себе ставало важче. Драко ж мовчав і тихо ненавидів себе за цю порожнечу. Адже він міг тоді спробувати щось зробити, але здався, а точніше відмовився робити хоч якісь найменші спроби налагодити своє життя.

 

Не минало й дня, щоб Люціус Мелфой не дорікав синові про відсутність спадкоємця. У перші роки після війни, у маєтку часто проводилися бали та звані вечері, де почесними гостями були незаміжні дівчата, виключно з чистокровних сімей. З часом заходів стало менше, але старший лорд стародавнього роду не здавався і не ховав надії отримати спадкоємця. Через це він майже кожен день сварився з Драко, якого цілком влаштовувала ситуація, що склалася — у нього є дочка, в якій полягав весь сенс його життя.

 

Ерідан Нарциса Мелфой — єдина онука Мелфоїв виховувалась у всеосяжній турботі та любові, як би дивно це не звучало.

 

У дівчинки було надзвичайно рідкісне ім’я. Названа на честь сузір’я, що було даниною традиціям сім’ї Блек. У давньогрецькій міфології Еріданом називалася річка, яку іноді ідентифікують із Нілом.

 

Бабуся Циса душі не чула в дівчинці. У молодості вона так хотіла дочку, але, на жаль, всі спроби завагітніти, після народження сина, були марні. Нарциса із задоволенням займалася вихованням дитини. З ранніх років вона прищеплювала Ерідан знання етикету та правила поведінки справжньої Леді.

 

«А де мама? Чому вона не з нами?»

 

Це питання постійно ставилося дівчинкою. Поки вона була маленькою, цю тему перекладали або відвертати увагу якоюсь нісенітницею. Згодом на цю тему наклали табу.

 

Влітку перед першим курсом у кабінеті батька на дальній полиці за старими фоліантами, цілком випадково, Ерідан знайшла уривок чарографії. Зі знімка дивилася дівчина з пишним довгим волоссям та щирою усмішкою. Вона була одягнена в білу формену сорочку Гоґвортсу, а на плечі виднілася рука того, хто її обіймав. І Ері дізналася чия вона. На безіменному пальці виднівся родинний перстень батька… Чи означає, що ця дівчина — її мама?

 

Для себе Ері вирішила, що це її мати. Вона обов’язково розбереться з усім цим, коли виросте та розшукає її. Може хоч мати зможе дати відповідь на питання, які накопичилися за всі роки.

 

Зараз Ерідан чотирнадцять років і вона навчається на п’ятому курсі школи Гоґвортс, факультет Слизерін, як і всі її предки. Вона струнка, ніколи не сутулиться, сидить чи стоїть завжди рівно, як справжня аристократка. У неї довга тонка шия. Особливо це видно, коли вона підіймає волосся у зачіску.

 

В одязі Ерідан дотримується класичного стилю: строгі, прості сукні, довжиною трохи вище коліна, піджаки, нейтральні кофти, сарафани, блузки зі спідницями, балетки. Вона любила одягати високі підбори на урочисті зустрічі, а у повсякденному образі віддавала перевагу черевикам середньої висоти.

 

Сьогодні перше вересня і вони з батьком прощаються до Різдва. Драко Мелфой виявився ідеальним батьком. Його дочка ніколи не страждала від дефіциту батьківської уваги. Для нього робота завжди була на другому місці. Читання казки на ніч або обговорення нової книги, Ері любить читати та дізнаватися щось нове; прогулянки садом, парком, але ніяк не польоти; розбір рецептів зілля та їх приготування — все це вони робили з дочкою постійно.

 

    Драко з усмішкою дивився на свою маленьку дівчинку. Її світле довге волосся розсипалося кучерями по тендітних плечах. Такі рідні йому кучері, що були візитівкою її матері. Мелфой завжди згадував про юне кохання, коли бачив ці локони. Він завжди вважатиме Ерідан своєю маленькою принцесою, навіть коли віддасть її заміж, років у 50, як він каже.

 

Ері дивилася на батька своїми блакитними очима, а коли вона посміхалася, то на її смаглявих щічках з’являлися пустотливі ямочки. Саме за колір погляду дівчинка й одержала своє ім’я. Їх блакить одразу нагадала про хвилі річки, де провели щасливі дні її батьки у першій та єдиній спільній відпустці. Ці безтурботні та щасливі хвилини, які давно вже у минулому…

 

Глибокі, як вир очі, обрамляють густі вії та рівні брови. Ніс — кирпатий, з невеликим розсипом ластовиння. У маленьких вухах дівчинки — сережки — подарунок від батька на минулий день народження, які мають вигляд потоку, що ллється з глечика — художній образ сузір’я, яке дало їй ім’я.

 

— Ері, пиши мені щодня. Краще вранці й увечері, — обіймаючи доньку, говорив у неслухняні кучері Драко.

 

— Татусику, ти хочеш заганяти Девіла? — дівчинка підняла погляд і обдарувала батька коронною вигнутою бровою на пару із закочуванням очей.

 

— У тебе дуже молодий пугач, йому корисно політати. А батько вже старенький — мені не можна хвилюватися, — скривився Мелфой, артистично схопивши себе за серце.

 

— Який ти старий? — обурилася Ері та поманила батька, змушуючи його нахилитися, продовжила, — я ось чула в поїзді від старшокурсниць, що вони не проти б отримати собі такого чоловіка: гарного, молодого та багатого. Тож треба сказати дідові та бабусі, що не моє весілля треба обмірковувати, а Ваше, пане завидний наречений, — сказала дівчинка, прикриваючи долонею рота і ховаючи в ній широку усмішку.

 

— Юна леді, жодних весіль! Твоїй так точно! — трохи суворо промовив Драко, але його перервав гудок поїзда. — І жодних хлопчиків у твоїй спальні! І без побачень, доки він не познайомиться зі мною!

 

— Тату! — тупнувши ногою, обурилася Ері.

 

— Ти мене чула. І пиши мені тричі на день!

 

— Бачу ти хочеш смерті не лише мого пугача, а й моєї. А вчитись мені колись? — на пероні залишилися студенти, які, як і Ерідан, ніяк не могли попрощатися з рідними. — Люблю і вже сумую! — Ері міцно обійняла батька. — Обіцяю писати, як тільки буде вільна хвилина чи станеться щось важливе.

 

— Ти моя найулюбленіша дочка!

 

— Я твоя єдина дочка!

 

— Хто знає… — з усмішкою промовив Драко, на що отримав усмішку доньки. — Я теж дуже люблю тебе, моя зірочка, — він випустив доньку з обіймів і та миттю зникла у вагоні.

 

За кілька секунд Ерідан показалася у вікні найближчого купе, махаючи рукою, а в очах стояли сльози. Драко сам мало не пустив скупу чоловічу сльозу, але стримався: необов’язково всім знати, яким він може бути вразливим із дочкою. Але ще сумніше йому стало, коли він помітив на пероні подружню пару. Як же його дівчинці не вистачає матері, а йому дружини.

 

***

 

Святкова вечеря підходила до свого завершення, коли Мінерва Макґонаґл, директор школи чарівництва та чаклунства Гоґвортс, вийшла і зайняла місце біля трибуни.

 

— Цього року було внесено нововведення до системи магічної світової освіти. Між усіма школами чаклунства будуть проведені спільні бінарні заняття і не тільки. Будуть запрошені викладачі з інших країн для певних курсів та тренінгів, які відвідуватимуть виключно старшокурсники. Але найголовніше — це можливість взяти участь у програмі «Навчання за обміном», — Великий зал сповнився шумом сотні учнів, який супроводжувався незрозумілими поглядами. — Тихо, тихо! Зараз все розповім. Наберіться терпіння і дослухайте, будь ласка, — промовила директорка з усмішкою на обличчі. — Цього року нам випав шанс обмінятися студентами з Ільверморні — школи магії Північної Америки. По два учні з кожного курсу, починаючи з третього, навчатимуться у школі протягом двох місяців, тобто майже до Різдва. Щодо навчальних дисциплін — то вони дуже схожі у всіх школах світу. Крім того, ви зможете поринути у культуру іншої країни та відвідати традиційні заняття цієї школи. У вас буде тиждень, щоб порадитися з батьками та отримати їх дозвіл. Після вихідних будуть проведені співбесіди з охочими. Будьте певні, що кожен зможе спробувати свої сили у відборі кандидатів. Після співбесіди вам дадуть невеликий тест, який покаже, чи ви зможете справитися з програмою цієї школи. Завтра буде зібрана опікунська рада, де їм все розкажуть про програму обміну. Якщо у когось залишилися питання — прошу до мене до кабінету, це стосується й батьків, можете передати їм. Спасибі за увагу. А тепер можете вирушати у факультетські вітальні.

 

— Ух ти, — промовила Емілія, найкраща подруга Ерідан. — Ти мусиш спробувати. Хто, як не ти?!

 

— Емі, ти знаєш мого батька. Була б його воля, він і в Гоґвортс мене не відпускав би, — з сумом у голосі промовила Ерідан подрузі.

 

— Не кисни. Ми обов’язково придумаємо щось! Потрібно вигадати, як його переконати, — дівчина задумавшись, встала з-за столу. Вона так захопилася роздумами, що не помітила інших студентів у дверях Великої зали, і, налетівши на них, збила з ніг.

 

— Грант! Коли ти навчишся дивитися під ноги? — пролунав роздратований голос хлопця. Він піднявся з підлоги, обтрушуючи свою мантію, але руку дівчині все ж таки подав.

 

— Дякую, Джеймсе. Я захопилася трохи, — зі збентеженою усмішкою промовила Емілія, заправляючи волосся за вухо.

 

Хлопець височів над дівчатами майже на дві голови. Старший син Гаррі Поттера навчався на сьомому курсі Гріфіндора. Як і батько, він був шукачем команди з квідича. На п’ятому курсі навчався його молодший брат Альбус, від якого Джеймс багато чув про світловолосу зубрилку з його курсу. Хоч вони з Альбусом були на одному факультеті, але особливо вони не спілкувалися. Крім того, Мелфой у всьому випереджала його, семикурсника. Настирлива вискочка! Хоча ні, вона не любила літати. Як у колись найкращого шукачем Слизерина народилася дочка, яка боялася польотів на мітлі?

 

— Наступного разу стеж краще за своєю подругою, Мелфою, — брюнет обдарував Ерідан смарагдовим поглядом. — Хоч вона і на зміїному факультеті, все ж таки кістки у неї є, на відміну від символу вашого факультету. А зрощувати чи ростити нові, ох яке неприємне відчуття, — кинув хитромудро Джеймс. Вони так і стояли у дверях, заважаючи іншим студентам виходити із зали.

 

— Поттер, яка турбота! — пирхнула Ері, дивлячись на хлопця. — Чи не з чуток знаєш, так? Шукачу Левів постійно кістки відновлюють. Ти ж не можеш грати спокійно.

 

— Дивлюся, ти спостерігаєш за моєю спортивною діяльністю, — вигнувши брову, посміхнувся Поттер. — Я й не знав, що ти моя фанатка, — нахилившись ближче до білявки, промовив хлопець, обдаючи її своїм гарячим подихом. — Хочеш покатати на своїй мітлі?

 

— Чи не багато ти береш на себе? — Вона відштовхнула хлопця. — Дідька лисого! Ніби ти мені здався! Еміліє, ходімо. Тут смердить мокрими кішками.

 

— Мелфой, це запах твоєї амортенції! — вигукнув Джеймс у бік слизеринок.

 

— Розмріявся! Я краще житиму з мантикорою, — обурюючись, крикнула Ерідан, тягнучи за лікоть Емілію.

 

— Це щось новеньке, — Грант пропалювала поглядом подругу. — Що це щойно було?! Я не зрозуміла… Ви стільки не розмовляли за весь час навчання. Варто замислитись, Ері! Син героя війни, семикурсник, та ще й гарний, високий… А його очі… Ммм… Не хлопець, а просто мрія, — Емілія заплющила очі й, приклавши руку до грудей, знову налетіла на натовп студентів.

 

— Емі, заради Мерліна, припини нести цю нісенітницю. Я та Поттер? Ти хочеш масове вбивство чи його самогубство? — промовила Ерідан, обдарувавши подругу поглядом, що вбиває.

 

Продовживши шлях до вітальні, кожна думала про своє.

 

— Слухай. Мені тут спало на думку, — вже у вітальні Слизерина відгукнулася Грант. — А що, якщо твого батька чимось зацікавити чи, навпаки, шантажувати?

 

— Для мене він кришталево чистий, — зітхнувши, промовила Ері. — Але я знаю одну людину, яка зможе натиснути на нього.

 

— Лю? — зігнувши брову, сміливо спитала Емілія.

 

— Звичайно Лю, — з усмішкою відповіла Ерідан, почавши писати додому два листи.