Фанфіки українською мовою

    Гаррі Поттер спав в одній зі спалень старого будинку Северуса Снейпа, поки той писав сердите послання Дамблдору. У своєму листі чоловік висловлював усе своє невдоволення ситуацією, що він думав про Албуса і про його вибір опікунів, і якої думки він про самого хлопчика. Потім, перечитавши все ще раз, він кинув аркуш у камін. На новому клаптику паперу він коротко написав:

    “Хлопчик у мене. Підозрюю викид магії. Доставити його назад?”

    Снейп сподівався на швидку відповідь до ранку, бо й гадки не мав що робити далі. Він сів назад у крісло і почав знову обмірковувати те, що трапилося.

    Чоловік злився. Він не міг терпіти дітей. І зараз у нього була заслужена відпустка, поки ці спиногризи мучили своїх батьків на канікулах. І в нього в запасі було щонайменше три роки до зустрічі з Гаррі Поттером. Безтурботних три роки. Достатньо, щоб підготуватися і привести думки до ладу. Але що він мав? Сплячого хлопчика-який-вижив у себе вдома. І Снейп не міг зрозуміти, що його дратувало більше: невпевнена, залякана дитина чи спогади, які вона в ньому пробуджувала. Хотілося напитися. Забутися, щоб ці думки покинули його голову. Але він не міг. Зрештою потрібно було взяти себе в руки і перестати скиглити, адже це не просто дитина кохання всього твого життя і твого заклятого ворога, це надія всієї магічної Британії на мирне майбутнє.

    Важко зітхнувши, Северус узяв у руки книжку і спробував зосередитися. Він не збирався спати цієї ночі, все одно йому б не вдалося заснути.

    Від читання чоловіка відволік скрип мостини. Снейп різко підняв очі й побачив хлопчика, який завмер на місці. Плечі його були опущені, а в очах читалася паніка.
    – Вибачте, я зовсім не хотів вас відволікати. Я думав, ви спите, а мені потрібно було у ванну, – швидко тараторив Гаррі.

    О ні! Як він міг примудритися потривожити чоловіка. Гаррі так старався швидко прослизнути вниз, але він зовсім не помітив дорослого в напівтемряві. Тітка Петунія йому таких промашок не пробачила б.

    Снейп насупився. Було так дивно, що він зовсім не почув, як Гаррі спускався вниз. Адже не міг він так захопитися книгою? Швидше за все хлопчик просто звик бути менш помітним для дорослих.

    – Усе гаразд. Іди, – короткої відповіді було достатньо, щоб Гаррі швидко пішов геть. Чоловік лише зітхнув.

    За кілька хвилин Северус почув звук крана, що закривався, і хлопчик повернувся.

    – Усе нормально? – недовірливо кинувши погляд на дитину, запитав Северус.

    – Так, сер.

    – Тобі не спиться? Може ти хочеш пити? – Снейп не зводив уважного погляду з хлопчика.

    – Ні, дякую. Усе гаразд, – Гаррі моргнув кілька разів, а потім додав, – Чесно.

    Снейп кивнув. Поттер уже піднімався сходами, як раптом різко обернувшись, з усмішкою сказав:

    – На добраніч, сер.

    Чоловік ніяк не відреагував на слова. Він усе дивився у слід Гаррі, а розум відмовлявся вірити в те, що відбувається. Йому щойно щиро посміхався Джеймс Поттер.

    ***

    Северус поперхнувся кавою, коли прочитав відповідь Дамблдора: “Приведи його до Гоґвортсу.”
    Це було вже занадто. Він не збирається так довго возитися з цим хлопчиськом. І як він має доставити його в Гоґвортс? Приспати? Або повідомити маленькій дитині, що та чарівник? Ну вже ні, Северус точно не той, хто може розповісти про це Поттеру. Чим узагалі, Мерліну його візьми, Дамблдор думає?

    – Доброго ранку, сер, – тихо привітав Гаррі, перевіряючи ранковий настрій дорослого. Іноді він міг передбачити правильну поведінку. Це не завжди спрацьовувало, але виручило з багатьох колотнеч. Гаррі навчився пристосовуватися.
    Чоловік невдоволено повернувся до нього, стискаючи в руці пергамент. Хлопчик насупився, розглядаючи клаптик, це був дуже дивний папір, він ніколи не бачив, щоб на такому писали листи.

    – Добрий, – буркнув Северус, – сідай снідати.

    Гаррі здивувався, але не подавши виду, швидко попрямував до столу. Його збиралися ще раз погодувати. Дивовижно! І це він ще нічого не зробив по дому. Може він зможе залишитися в цього дивного чоловіка.

    Зморщившись, Снейп невдоволено спостерігав, як дитина намагалася піднятися на явно великий для неї стілець. Потворний синець більше не прикрашав вилицю Гаррі, лише трохи синювата шкіра свідчила про те, що тут раніше був забій. Але Снейп не міг не відзначити занепокоєння на обличчі в дитини. Здавалося, сьогодні той більш наляканий, аніж учора.
    І ось, через кілька хвилин, трохи поколупавшись у каші, Гаррі заговорив:

    – Сер, а Вам не потрібен… ем… помічник? Я багато чого вмію, чесно. Я можу прибирати, стригти газон, мити посуд і навіть готувати кілька страв. Зовсім небагато, але я швидко вчуся.

    – Гаррі, я…, – але хлопчик не дав договорити.

    – Будь ласка, я не буду вам заважати, – благально глянула дитина. У величезних зелених очах плескалася надія, і Северус нервово махнув головою.

    – Не перебивай мене, – суворо зупинив він.

    – Вибачте, – насупився хлопчик, тепер, опустивши погляд, він почав зминати краєчки скатертини.

    – Послухай Гаррі, я хочу серйозно з тобою поговорити. Тому я очікую повної зосередженості з твого боку.

    Обличчя хлопчика миттєво виразило переляк. Він не з чуток знав, чим зазвичай закінчуються такі “серйозні розмови”. Гаррі швидко почав згадувати, що ж він міг зробити не так, адже він перебуває в цьому домі не більше доби. І, мабуть, уже встиг у щось вляпатися.

    – Сер, я нічого не розумію, – Гаррі хотів продовжити, але побачивши суворий погляд Снейпа, зупинився, – вибачте, я знову перебив.

    Чоловік постарався зробити вдих глибше і відсунув свою тарілку.

    – Ти ніколи не помічав нічого дивного за собою, м? Скажімо, щось відбувалося, коли ти був занадто злий або засмучений?

    Почервонівши, дитина дивилася на Снейпа спідлоба.

    – Якісь чарівні речі, які ти ніяк не міг пояснити, можливо?

    – Ч-чарівні, сер? – запинаючись перепитав Гаррі.

    – Угу, щось на кшталт того, – примружившись, Снейп уважно спостерігав за хлопчиком.
    Раптово дитина почала виправдовуватися:

    – Я чесно, ніколи не хотів, сер, будь ласка, я справді ніколи. Воно завжди саме! Щоб не говорив Дадлі, я не збирався навмисно…

    Снейп зовсім не очікував такої реакції Гаррі і, правду кажучи, починав нервувати. Тому запитання прозвучало різкіше, ніж він хотів:

    – Що ти маєш на увазі, Гаррі?

    – Я розумію, що це дуже-дуже погано, сер. Правда. Але як ви дізналися про це?

    Раптово здогадка осяяла обличчя хлопчика, і його обличчя перекосило від жаху.

    – Це вони сказали, так? – сльози котилися по щоках Гаррі, а худеньке тільце здригалося, – навіщо вони сказали? Що ви тепер зі мною зробите?

    Северус не міг зрозуміти, про що говорить ця безглузда дитина. Ситуація виходила з-під контролю.

    – Заспокойся, я не заподію тобі жодної шкоди. Я просто намагаюся сказати тобі, що ти чарівник, Гаррі, – сердито видихнув він. Тільки істерики йому не вистачало. Ну ось чудово. Адже саме Северусу потрібно було все пояснювати дитині. Скільки людей все спокійно розповіли б Гаррі, але ж ні. Албус знов вирішив по своєму і звичайно навіть не поцікавився думкою Снейпа.

    Гаррі зблід ще більше, а його очі вирячилися.

    – Чарівник? – Гаррі злякано притиснув рот рукою. – Ні, ви щось плутаєте, я ж Гаррі, просто Гаррі.

    Хлопчик дивився на Снейпа так, наче той просто зійшов з глузду і верзе якісь дурниці. Зазвичай з такими людьми мовчки погоджуєшся і йде собі далі, заспокоюючи себе думкою, що в тебе ще, дякувати Мерліну, все в порядку з головою.

    – Нічого я не плутаю, ти чарівник, так само, як і твої батьки, – чоловікові погано вдавалося приховати своє роздратування.

    – Мої батьки? Але, але цього не може бути!

    О, Салазаре! Цей малий ще й сперечатися з ним буде. Цікаво, а Северус може просто зараз запхати його в камін і відправити прямісінько до Дамблдора? І хай там няньчяться з цим вередуном.

    – Я розумію, це досить складно прийняти, і, можливо, я зовсім не той, хто б мусив повідомляти тобі таке. Але ти справді чарівник і, якщо тебе хоч трохи це втішить, твої батьки були видатними людьми.

    Здавалося, тепер дитина остаточно збита з пантелику. Благально він глянув на Снейпа.

    – Тобто, Ви… Ви знали моїх батьків?

    Снейп завагався. До горла підкотила нудота і він зковтнув. Чесно кажучи, він ще не був готовий глянути своїм демонам прямісінько в обличчя.

    – Я дружив із твоєю мамою… у дитинстві, – трохи завагавшись, додав чоловік.

    Тепер Гаррі дивився на нього з якимось обожнюванням. Емоції дітей так швидко змінюються. Северусу точно потрібне заспокійливе, такими темпами він і до вечора не протримається, а на них ще чекає трансгресія. Навіть думати страшно тепер.

    – А ви ж теж чарівник, так? – нерішуче запитала дитина. І коли Снейп вигнув брову, Гаррі поспішно додав: – Та мазь, що вчора ви дали мені, була чарівною? Вона подіяла занадто швидко.

    Чоловік усміхнувся. Гаразд, Поттер виявився прозорливим.

    – Так, я чарівник. І якщо ти чекаєш від мене якихось трюків, то я не церковна мавпочка тобі.

    Не звертаючи уваги на грубощі Северуса, хлопчик усміхнувся правоті своїх здогадок. Але буквально за мить знову похмурішав.

    – Сер, тільки… тільки будь ласка, – Гаррі зам’явся і перейшов на шепіт, – не кажіть про це моїм родичам.

    – Про що ж я маю мовчати? – примружився чоловік.

    – Про те, що я, – на секунду він запнувся, а потім, немов пробуючи слово на смак, прошепотів, – чарівник.

    ***

    Напевно, трансгресія пройшла не так погано, як уявляв собі Северус. Після найдрібнішого пояснення всього процесу переміщення хлопчику і переконань, що Снейп аж ніяк не помиляється, і Гаррі справді чарівник, вони нарешті вирушили. Але те, що відбувалося прямо зараз, було справді жахливим! Гаррі, сильно трусячись, пригортався до Снейпових ніг. Мерлін, тільки б ніхто не побачив цієї картини. Чоловік не обіймається з якимось там маленькими шмаркачами, тим більше на прізвисько Поттер.

    – Негайно припиніть! Ми вже давно прибули.

    Вмить хлопчик відскочив і Северусу аж дихати стало легше. Не мало ніякого значення був малий збентежений чи наляканий. Він не збирався жертвувати своїми особистими кордонами.
    Гаррі вже збирався вибачатися за свою дурнувату поведінку, але закляк, роззявивши рота. Він був приголомшений казковістю місця, в яке потрапив. Це точно був не якийсь дивовижний сон? Вони стояли на галявині біля велетенського темного озера. Але не це було родзинкою цього неперевершеного пейзажу. Вгорі, над озером, височів справжнісінький замок. Гаррі навіть спочатку не зміг порахувати скільки ж там насправді було поверхів, аж так багато було вікон. Його приворожила велич старовинного замку з цими всіма вежами і шпилями. Хлопчик бачив такі будівлі хіба що в книжках, які Дадлі міг недбало залишити. Та Гаррі не покидало відчуття, що це не такий замок як інші, було в ньому щось особливе.

    – Отже, думаю, достатньо витріщатися. Директор вже й так зачекався нас. Ходімо, – холодний голос відірвав Гаррі від споглядань.

    – Директор? Тобто… тобто це і є магічна школа?

    Невже цей хлопчик завжди такий недовірливий? Снейп зітхнув і про всяк випадок порахував до десяти.

    – Так, ласкаво прошу в Гоґвартс – школу чарів і чаклунства, Поттере. А тепер хутчіш.

    – Так, сер.

    Гаррі потай радів тому, що замок був попереду, і він міг і далі насолоджуватися цим краєвидом, коли вони прямували. Правда, час від часу, все ж таки доводилося дивитися собі під ного, аби не упасти, так як вони поступово піднімалися в гору. До того ж, чоловік сильно поспішав, і через велику різницю в зрості, Гаррі потрібно було ледь не бігти. Але як би не хотілося роздивитися все ретельніше, хлопчик не хотів сердити дорослого.
    Снейп не озирався на хлопчика. Однак, коли Гаррі перечепившись через чергове каміння та впав, той різко розвернувся. Дитина вже готувалася до різкого виговору, однак на обличчі чоловіка був переляк. Северус підбіг до Гаррі, швидко оглядаючи його.

    – Ти в порядку? Щось забив?

    Та Албус його живцем закопає! Він не спроможний просто-напросто довести дитину до школи неушкодженою. Ще й малий злякано мотає головою, замість того, щоб зізнатися, що пошкодився. Джеймс Поттер вже б цілу виставу тут влаштував і в сльозах побіг би жалітися на покидька Снейпа.

    – Гаразд, просто надалі будь обережнішим, – сердито буркнув чоловік.

    Гаррі хотів сказати, що не спішив так сильно, якби не Снейп, але прикусив язик. Однак темп ходи чоловіка все ж таки зменшився. Вони якраз проходили повз скляні теплиці. Хлопчик спробував сфокусувати свій погляд аби зрозуміти, що ж там росло в середині, так як там явно були не овочі, які росли зазвичай на задньому дворі будинку Дурслів. Однак навіть якби його окуляри не були такими кепськими, він би нічого не розгледів через відстань.

    Було трохи дивно, що всю їхню дорогу Поттер мовчав. Це аж ніяк не було характерно для дитини семи років. Тим більше опинитися в Гоґвартсі! Однак хлопчик лише голосно сопів та поспішав за Снейпом. От і добре, значить Северусу вдалося справити правильне враження на малого і той боїться бодай зайвий звук видати.

    Нарешті вони підійшли до замку і Северус зупинився аби Поттер доплентався. Перед ними відчинилися могутні дерев’яні двері і вони ввійшли в розкішний вестибюль. Гаррі знов роззявився, тут було настільки багато місця, що напевно цілий будинок Дурслів з легкістю міг поміститись тут. Навіть з місцем для паркування машини! Це справді був старовинний кам’яний замок, стіни якого освітлювалися палаючими смолоскипами. Хлопчик підняв голову аби роздивитися стелю, однак та буда настілки високою, що й краю не було видно. Проте, Снейп не збирався ще довше затримуватися та гаяти час і Гаррі почув холодне бурчання:

    – Ну, Поттере, чого застиг?

    – Вибачте, сер, але це… це просто неймовірне місце!

    Але чоловік лише скривився і повів хлопчика далі сходами нагору. Вони прямували численними коридорами і Гаррі спочатку здалося, що картини на стінах рухаються. Він струснув головою, вважаючи що таки добре стукнувся там на галявині і тепер у нього якісь причудливі галюцинації. Однак подивившись ще раз на портрети він зойкнув. Люди з картин привітливо махали йому! Деякі метушилися і поспіхом знімали капелюхи, а одна поважна дама навіть знепритомніла.

    – Сер, мені здається… картини, сер. Вони як наче живі!

    – Хм, так, Поттере. Вам не здалося, це чарівні портрети. Однак це не найгірше з чим можна зіткнутися в Гоґвартсі. Бережіться привидів, не всі вони будуть мати лише хороші наміри.

    – Привиди? Вау! – Однак побачивши скептичний погляд Снейпа, Гаррі додав, – Так звичайно я буду обачним, сер.

    – Отож, зараз Вам доведеться говорити з директором, я сподіваюся Ви знайомі хоч з якимось манерами?

    Гаррі невпевнено нахмурився. До цього моменту він старався не думати про цю зустріч. Чесно кажучи, він не зовсім зрозумів нащо його взагалі привели сюди, та й в те що він чарівник, Гаррі не вірив м’яко кажучи. Просто це місце було фантастичним, і він якось забув про все інше. Про те, що він фактично пішов за якимось незнайомцем, в дивне незнайоме місце. Про те, що зараз говоритиме з директором школи магії, що вже само по собі звучить абсурдно. І врешті решт, про те, що після цієї подорожі йому доведеться все одно назад вертатися в будинок дядька з тіткою.

    Однак зараз потрібно було зібратися з думками. Снейп чекав від нього гідної поведінки і хлопчик не мав права вдарити обличчям в бруд. Гаррі знав, як це важливо для дорослих, всі ці світські розмови, але, на превеликий жаль, не розумівся анітрохи на такому. Дурслі намагалися вдавати, що Гаррі просто не існує, а тим більше не приставляли хлопчика нікому. Хіба що їхній літній сусідці місіс Фігг, з якою Гаррі часто залишали, коли тітка Петунія їхала кудись з Дадлі. Але жінка не була прискіпливою до хлопчика і не вимагала від нього ніяких формальностей. Більшість часу вона просто показувала йому фото своїх кішок та годувала несмачним печивом.

    – Якщо чесно, сер, я не впевнений…

    – В чому? До цього, мені здається, Ви прекрасно справлялися, додаючи своє фірмине «сер» куди треба і не треба.

    Гаррі здивовано глипнув на Снейпа. Що він має на увазі?

    – Тобто мені не потрібно? В сенсі казати «сер»?

    – Якби я був твоїм вчителем, то це було б нормально. Хоча я не думаю, що ти щирий в своїх словах, коли так звертаєшся до мене. Потрібно бути чемним в міру. Я не терплю підлиз.

    – Але дядько Вернон завжди говорить, що я мушу бути поважним і вдячним.

    – За що ж ти повинен бути вдячним? – вигнув брову Снейп.

    Гаррі якось зашарівся і опустив погляд:

    – За всі речі, ну знаєте… там за те, що мене годують, одягають… Я ж сирота, і мені ще пощастило, що я не тиняюся в якихось там притулках.

    Снейп аж зупинився, почувши ці слова.

    – Мерлін, та це ж базові потреби людини! Це якась маячня. Поттере, якщо ти щось перебільшуєш… – погрозливо почав чоловік, та хлопчик його перебив.

    – Ні! Я справді вдячний, сер! Ви неправильно зрозуміли мене.

    Та Снейпу не потрібно було пояснювати. Найстрашніші його здогадки виявлялися правдою: хлопчик жив в жахливих умовах в тому домі. Чоловік стиснув кулаки міцніше.

    – Здається, я все правильно зрозумів. Розмова з директором буде важкою.

    Гаррі хотів щось заперечити, однак вони вже підійшли до страшної кам’яної статуї гаргульї. Снейп щось прошепотів їй, і в мить статуя посунулася і перед ними з’явилися гвинтові сходи нагору.

     

    2 Коментаря

    1. Aug 4, '23 at 21:46

      Сподіваюсь, що це Севітус.Так чи інакше, чекаю продовження.)

       
    2. Jan 28, '23 at 01:05

      Я так розумію, це перший северітус на цьому сайті?)
      Прекрасно))