2 глава

       Момотаро за давньою звичкою, прокинувся рано вранці.  Господиня квартири та мала ще сопіли. Шоста ранку воно і не дивно. 

“Чи маю я право скористатись її плитою для сніданку”, ━ подув Хачімія, одягнув окуляри. Поки збирав футон, вмивався, прокинулась Йоріко. Вона регулярно позіхала та прикривала рота долоню. 

━ Казеширо-чан, ви не проти, якщо сніданок приготую я? ━ запропонував Момотаро, мовив тихо, аби зайвий раз не бентежити Ляньхуа. 

       Йоріко задумалась, уважно подивилась на чоловіка.

“Ого! чоловік і готує, сподіваюсь їстівне. Ага, ще й сам пропонує, наче симпатичний, ага… тільки буде фігово з моєю ранковою нудотою, та ніяковопросто”

━ Ну, можна, проте я зранку багато не їм, ранкова нудота, ━ Йоріко знизала плечима і ледь не почервоніла. Момотаро трохи нахилився та зосереджено розглядав дівчину. 

━ Тоді я обов’язково щось приготую, щоб виправити, ━ мовив, з піднятим настроєм.

        Казеширо промовчала. Хай робить що знає, головне. аби не забруднив кухню. Здавалось не поїсти це не так страшно, як потім все це відмивати.  

        Половина сьомої ранку. Йоріко по своїй волі встала тільки о дев’ятій або восьмій, Позіхая, спостерігала як доволі високий чоловік розбирався із їжею. 

“Якщо він дійсно смачно готує, то я не повірю що в нього немає жінки… Хоча тоді він би не погодився залишитись в мене під будь-якими домовленостями, аж до замовлення таксі”, – вчергове позіхнув, подумала Йоріко.

“Не думай про іншого, поки твоє серце належить Кіріхарі”

━ Доброго ранку, ━ тихо каже Ляньхуа та протирає очі. 

━ Доброго, ━ з ніжною посмішкою сказала Йоріко. 

     Чоловік же не відволікався від їжі. Оце зосередженість. Проте дуже скоро були готові тамагоякі і деякі закуски. І як він тільки встиг? Пахло все дуже смачно. Побажав одне одному “смачного”, почали снідати. 

      Часу ще було вдосталь. але спати хотілось. Хачімія навіть каву заварив, а не розігрів щось із “три в одному”. 

“Якщо це демоверсія спільного життя, то я уявляю як буде із коханим Кіріхарою-саном”, ━ з посмішкою подумала Йоріко, увагу звернув на те як охайно все приготовано. Спробував. залишилась враженою від того, що виявилось не просто їстівним, а і смачним. 

━ Дякую, Хачімія-сан, дуже смачно, ━ щиро мовила жінка, хоча хотіла просто крикнути “смачно”. Найкращим цей ранок робила відсутність нудоти. 

━ Ага, братик Момотаро дуже смачно готує, ━ додала Ляньхуа. 

━ Та досить вам лестощів, ━ мовив чоловік. давалось трохи зніяковів. 

━ Я так тільки мамину їжу хвалила, ━ додала Йоріко. 

    Далі ранок пройшов тихо аз майже типовою метушнею. 

“Ну, на дивному знайомстві, сподіваюсь. і завершимо, бо ще стресів я не витримаю”, ━ гадала дівчина, поки роздивлялась вид за вікном автобусу. 

— Братик Момотаро, а ми ще побачимо Йоріко-чан, ━ з посмішкою мовила Ляньхуа.

━ Га? ━ від несподіваного питання чоловік розгубився. ━ Можливо…

    Насправді, він розумів це бажання малої побачити Казеширо знову. Приємна та гарна жінка, але їй здається далеко не до того, та наражати на небезпеку зайвий раз аж ніяк не хотілось. Тим паче у кожного геть інше життя. 

***

     З моменту дивного знайомства пройшов майже тиждень. Випив пігулку від зниженого тиску, жінка перевела погляд на письмову відповідь. Невдале прослуховування. 

     Голова паморочилась. Сутеніло, але  ще сильно не стемніло. Треба було повертатись додому, в цей раз дорога пролягала через парк. 

“Якби тут було романтично погулюватись із Кіріхарою-саном, –  Йоріко роздивлялась помаренчеве небо та верхівки дерев. – Прикро, що сьогодні він зайнятий на якомусь айвенті, який я навіть не мала змоги відвідати…” 

     Жінка завмерла, попереду стояв той чоловік із тростиною. Незнайомець поєднував в собі витонченість та одіозність. 

━ Що ж, юна леді, рад вас знову зустріти, ━ мовив незнайомець. Торкнувшись дерева, те хворобливо зсохлось, наче всю життєву енергію висмоктало.

“Треба бігти”, ━ подумала Йоріко, та робила обережні кроки назад, які зможуть віддалити від невідомого чоловіка. Він тільки зухвало посміхався. 

“Ну все, недовго ти до успіху  йшла, бо бігти на підборах, другий раз може не пощастити”, ━ в горлі пересохло. 

     Якимось фантастичним чином, вона знову побачили спину. Неможливо в палиці дійсно було лезо, яке неймовірним чином стримував… Хачімія! 

     Йоріко не могла повірити власним очам. Магічним образом ноги невідомого примерзли до землі. Момотаро схопив за руку жінку та хутко побіг. 

— Казеширо-чан, чому ви знову одна? ━ голос Момотаро звучав суворо. Нагадувало батька, коли вона десь затримувалась чи просто косячила. 

━ Га? ━ здивувалась жінка, але відчувала як свідомість прийшла до тями. ━ Так робота 

— Це не відповідь, чому ви без супроводу йшли? ━ не змінив інтонації мовив Момотаро. 

     До суворого голосу додавалось те,як стиснув руку. 

━ Відпустіть, боляче… ━ Йоріко спробувала звільнити руку. Чоловік піддався. ━ Чому вас це непокоїть? ━ спитала, та продовжила слідувати за чоловіком вже по пожвавленій вулиці. 

━ Бо ви наче самі напрошуєшся на неприємності, ━ відверто мовив він, боковим зором подивившись на жінку. В цей раз оправа була із білими вертикальними полосками на дужках, недалеко від діоптрій. 

━ Хіба? ━ обурилась Йоріко. ━ Це ж я його до себе клика, така, агов, мені тут нудно, ━ із сарказмом додала жінка. 

     Чоловік поправляє окуляри. Момотаро починав виглядати грізно. Невже настільки стурбований. Це одразу звучало на межі із фантастикою, та і нащо? Вона йому по факту ━ ніхто. 

— І ким це ви працюєте? 

━ Сейю, ━ зауважила жінка. ━ І особливо відомих ролей ще не отримала отжо грошей на таксі чи охоронця не маю, а напрягати колег із власним життя. знаєте, дурість ще та

━ Гм, це не виправдовує те як ви нехтувати власною безпекою, ━ він все більше нагадував сварливого батька. 

— Прямо-таки я винна що цей тіпчик пристал,  ━ хмикнула Йоріко. 

— Просто дякуй Малій, що тобі повезло, ━ зітхнув чоловік. 

━ Ви сьогодні вирішили отримати звання бурчуна року, – невитримала від іронії жінка.

“Мала… Тобто Ляньхуа-чан… Але ж  цей… тіпчик спочатку на неї зазіхав … Чому в цей рза я? Небажаний свідок?” 

━ Га? А з вашою безвідповідальність неможливо було не сварити, ━ відповів він. 

    Йоріко нахмурила брови. Неприховано злилась. 

━ Бурчун, все бурчить та бурчить, ти диви на нього, а власного життя в мене немає, ━ голос трохи підвищувався. 

“Насправді це передчуття виникло і в мене…Недарма,” – чоловік вже зітхнув. 

━ Далі я сама. дякую, ━  вона продовжувала невдоволено хмурити брови. ━ Ляньхуа привіт передай, ━ м’якше додала.

━ Добре, ━ погодився Момотаро. Вони розійшлись кожен у своєму  напрямку. Тим паче вже недалеко від під’їзду. Так обурювало. як цей чоловік ліз в її простір, хоча і не мав права. Вдячність вдячністю, але хай не забуває в яких вони геть інших життєвих позиціях.