Кракен

Ім’я для восьминога. Такою була перша постанова Стіда Боннета перед тим, як вмоститись спати під найближчим деревом.

Добраніч, друже. Ніхто не заперечить твоє рішення на безлюдному острові.

Червоне сонце майже потонуло за обрієм. Біля води ставало все прохолодніше.

***

Маленький восьминіг не знав, що його ранок почнеться так бадьоро.

— раз, два, раз, два… Нічого, нічого.

Чоловік тяжко дихав, стрибаючи на місці, розмахуючи руками угору і донизу.

— в здоровому тілі — здоровий дух. Це не дасть мені розслабитись.

Добре, якби допомогло зігрітись.

Після кількох хвилин інтенсивного тренування чоловіку потрібно було ще завести свій мозок.

Походжаючи піщаним пляжем і декламуючи своєму єдиному доступному слухачеві, а за сумісництвом і новому другу, пірат постановив:

— так як я людина, без сумніву, обізнана. Кажу це без гордині, лиш констатую факт. Я довгі місяці готувався до тривалого плавання не тільки фізично, прошу зауважити.

Чоловік швидко походжав назад-вперед, тримаючи руки схрещеними за спиною. Іноді підіймав вказівний палець правої руки для наголошення на окремих деталях.

— вечори проведені за прочитанням праць, розповідей очевидців, історичних і наукових книжок, присвячених походам у море, звісно ж, не пройшли даремно. Я певен.

По-перше, потрібно обстежити острів.

Так і пройшов перший день джентльмена-пірата. Повністю виснажений він повернувся під вечір і рухнув на пісок.

«Нарешті вибрався» — подумав Стід і моментально відключився.

Що ж, наступного разу потрібно подумати про орієнтири.

По-друге, що не менш важливо, — прісна вода.

Загальновідомий факт: без води людина може прожити 2-4 доби, і то за умови нормального харчування.

Спіши, Стіде, ця ніч коротка.

Наступного ранку чоловік утримався від зарядки. Зібравшись з силами, підвівся з піску і попрямував у хащі. Не стало справжньому джентльмену спорожнятись у всіх на очах. Нехай краще корабель пропливе і не забере його, ніж бути застуканим у такому ганебному вигляді.

Повернувся Боннет втамувавши дві потреби: нужду і спрагу.

— роса! Ось вихід з ситуації!

Критично мало, та це все ж таки якась волога.

По-третє, їжа.

— я пірат! Арргх. А ти моя здобич! Потрібно просто з’їсти тебе. Вас же навіть сирими їдять. Ось так.

Стід спробував запихати восьминога собі до рота, та лиш облизав його щупальці і здався.

А за годину вже.

— ну подивись, хто тут у нас такий хороший. І як я можу тебе з’їсти? З’їсти мого друга. Бррр.

Чоловіка струснуло.

— канібалізмом пахне. Недопустимо в цивілізованому світі.

Тому колективно було прийнято ряд інших рішень.

Чоловік роздягнувся і поплив до найближчого рифу за рибою. Можна би було її загарпунити, та не було гарпуна. Тож руками теж варіант.

Під вечір Стід знову виснажений, а тепер ще й обпалений, повернувся на пляж.

Риби не було. А якби і була, то як готувати?

Різко постало четверте питання, і було відкладено до завтра.

Стід кинув на пісок з десяток раковин, пішов одягнутись, а коли повернувся, то сів поряд з восьминогом розбирати мідії.

Прикладати зусилля і розкривати їх як годиться не було сил. Тож Боннет приклав камінь.

— за тебе, мій друже!

Одного молюска він відправив до калюжі, решту залишив собі.

По-четверте, укриття.

На ранок чоловік насилу розплющив очі. Та потрібно було встати і йти, аби роса не встигла висохнути.

Повернувся пірат, щоправда, навіть із більшим уловом. Кількома кокосами.

Він жадібно розтрощив їх об камінь, що ще вчора слугував йому за стіл, і голосно ковтаючи, осушив обидва.

Стід вже подумки картав себе за те, наскільки це було безрозсудно, непрактично і недалекоглядно, та потім втішився думкою:

— якщо піде дощ, в мене буде цілих чотири посудини, аби набрати води.

Та якщо піде дощ, потрібно десь пересидіти, аби не змокнути до нитки.

І чоловік почав будувати.

Свої нові апартаменти він вирішив розмістити недалеко від моря, аби була можливість бачити пляж і наближення рятувального корабля.

Захисні механізми в його голові не давали повірити в те, що він тут, можливо, надовго.

Тож Стід будував, і минув ще один день. Третій.

Пожертвувавши своїми гольфами, жабо, і частиною рукавів він зв’язав до купи палиці, частина трималась за інерцією, на верх нагромадив пальмового листя, і все.

Не потрібно зневажливо фиркати, Стід Боннет зробив все, що в його силах.

Роздобувати вогонь було поза межами людських сил.

Стід вирішив, що сьогодні просто встати і переробити щоденну рутину — вже вчинок справжнього воїна.

Ввечері він все так само знаходив розраду у розмовах з другом.

Боннет ніколи про нього не забував. Підливав воду, викопав більшу ямку, прикрив частину новоутвореної водойми листом, аби створити затінок, приносив молюсків.

Можливо, він боявся залишитись сам і остаточно втратити надію. Плюс відпускати крихітного молюска у відкрите море — не найкраща ідея. Його просто з’їдять. А як помре, то яка різниця де.

Наступний ранок видався ще гіршим. Чоловік встав запізно, і трава вже висохла. Кокоси на дереві закінчились, а пошуки іншого плодоносного не увінчались успіхом.

Із хорошого (і вірного) залишились тільки мідії. Та Стід вже не міг ними насолоджуватись, бо зрозумів наскільки все тут швидкоплинне і нестабільне.

— ааауууу.

Плаче?

— це не сльози, мій друже, це просто дощ.

За годину і справді почався дощ.

Восьминогу підмило його нірку і зробило водоймище більшим, а Стіду впевненість у собі.

Напившись хоча б прісної води, чоловік без сил заснув.

***

— Ізі, чш чш чш чш чш. Ти тільки глянь  Ця людина повністю непристосована до життя.

Запала тиша.

— якщо йому не допомогти, він просто вмре.

Той, що мовляв до цього, скривився, наче кислого лимона з’їв. Або все життя було для нього кислим лимоном зі своїми програшами і…і все.

— то і чим ти так захоплюєшся, Чор…?

Процідив крізь зуби Ізі, поки його не обірвали на півслові.

— Едвард. Він назвав мене Едвард.

Знову цей присмак лимонів.

— можеш звати мене скорочено, Ед.

І чоловіки розійшлись. Один збирати хмиз, інший доїдати цитрусові.

Смачного, Ізі.