1947 – Нантакет – нейтральна територія

Минуло два роки від закінчення війни. Два приємно довгих та спокійних роки. 

 

У Європі досі ловлять та карають у міжнародному суді всіх хто скоїв воєнні злочини, та був причасний до составу третього рейху. 

 

Майже кожен тиждень у щотижневих газетах, можна було знайти колонку з новинами про колишніх військових злочинців та кровожадних вбивць третього рейху. 

 

Багато таємниць, стало відомо світу. Багато що досі залишається невідомим. 

 

Нантакет. 

 

Здається, що острів розташований на краю землі. 

 

Все як не можна краще: маленьке населення, гарна природа, тиха місцевість. 

 

Минуло два роки «щасливого» подружнього життя. 

 

За цей час, багато було зрозуміло та сказано між минулим полковником Гансом Ландою та Шошаною Дрейфус. 

 

Вони обоє зрозуміли що не є та ніколи не були тими людьми якими себе так добре показували під час війни. 

 

Весь цей час, Ґанс здебільшого «позорився» своєю французькою вдома, але час від часу, повільно навчав Дрейфус англійської. 

 

З часом, вони обоє зрозуміли що жорсткий та грубий секс не допоможе їм позбутися довго накопиченої ненависті та злості одне на одного. 

 

Між ними не рідко, але й не занадто часто виникали суперечки та конфлікти, через які один з них або зривався на іншого, або виходив з хати.

Та вони досі разом. 

 

Їх тип стосунків… дуже важко назвати подружніми, чи взагалі стосунками. 

 

Вони одружені один з одним, лише щоб не мати зайвих питань до їх минулого чи непотрібних проблем з оформленням документів. 

 

Ґанс намагається не згадувати та не ворошити своє минуле та колишні гріхи, поки він з Шошанною. 

 

Але для неї це не аби яка травма, яка буквально гризе її з середини, та яка просто так в неї не загоїться. 

 

Спочатку, їй було бридко не тільки від Ланди але й від себе, що вона погодилась на всю цю авантюру. Але після якогось періоду часу, вона безнадійно й мовчки змирилась з тим що має зараз. 

 

Інколи, їй досі сниться Марсель. 

Як вони разом доглядали за її спадковим кінотеатром. Як вони разом ходили вузькими та завжди зайнятими вуличками Франції. 

Вона навіть намагалася уявляти на місці Ланди, самого Марселя. Але як виявилось, що простіше сказати що між цими двома нічого спільного немає, замість того, щоб перелічувати кожен пункт у безкінечному списку їх не схожостей. 

 

Був період, коли й Ґанс намагався завоювати її серце своїми дорогими подарунками та гарними й вишуканими вечорами у ресторанах. Але він не Марсель… 

 

Він навіть намагався зрозуміти всі ці єврейські звичаї, традиції та свята, як Шабат чи Шавуот. Але кожного разу… кожного сраного разу, він задавав занадто багато питань, чи просто ігнорував якісь важливі моменти, чи починав робити щось не так. 

 

І звичайно ж, Шошанна теж жінка, теж людина, і на нього, інколи, терпіння не вистачало… 

 

Та ось, кінець ще одного тижня. Пʼятниця. 

 

По суті, це ще один звичайнісінький день для всіх кого можна. Але не Шошанни. Не таких як вона. 

 

Знудьгувавшись у гостинній кімнаті, Ґанс почав помічати що у квартирі на диво занадто тихо й темно. Він знову забув. 

 

Майже бесшумно вставши з шкіряного крісла у вітальні, та вимкнувши телевізор, він прислухається до звуків у будь якій з сусідніх кімнат квартири. Але нічого. 

 

Так само бесшумно й плавно, він йде до їх спальної кімнати. 

 

Чоловік тихо, повільно та спокійно відкриває туди двері, зазираючи всередину. Та майже одразу, він відкриває їх повністю, сонно потираючи очі від теплого, але яскравого світла свічок у кімнаті. 

 

-Чим зайнята? 

 

Тихо питає він, все ще стоячи у проходу в дверях, та ліниво витираючи долонями своє обличчя від сну. 

 

Молода дівчина спокійно сидить на підлозі, з боку їх ліжка, запалюючи ще одну з небагатьох вже запалених свічок у кімнаті. Ще недостатньо темно, щоб запалювати абсолютно всі, але світла сідаючого сонця з вікна вже не достатньо, щоб освітити все приміщення. 

 

-Свічки запалюю. 

 

-…Нашо? А, сьогодні ж твій… 

 

Він щолкає пальцями намагаючись згадати що сьогодні за день. Свято? Похорон? Піст? Занадто багато варіантів для його памʼяті. 

 

-…Шабат. 

 

-Шабат! Так, точно. 

 

-Так. Як зазвичай. Як у кожну пʼятницю. 

 

Вона запалює лише ароматну свічку у себе у руці, та обережно ставить її на одну з тумбочок що стоять у кімнаті. Шошанна досі не встає з колін. Вона не молиться, ні, але просто сидить насолоджуючись мирною та ароматною тишею довкола, що була до цього моменту. 

 

Ґанс не відчуває того ж миру чи щастя, що й вона. Але він не збуджений, та не має маніакальної стадії зараз, щоб погасити та прибрати всі свічки нахрін. 

Натомість, він трохи незручно стоїть у тій ж самій частині кімнати ніби очікуючи хоч краплі уваги до себе. 

 

-…Тобі шось допомогти? 

 

Нарешті питає чоловік, не отримавши ніякої реакції на свою присутність. 

 

Шошанна мʼяко зітхає, поки думає, та потім поглянувши на Ґанса відповідає. 

 

-Ти телевізор вимкнув? 

 

-Пф, та він весь день був виключений. 

 

Відповідає він, так само тихо, плавно й спокійно сідаючи біля неї на підлозі. Хоч, з його сторони це все ще виглядає безглуздо, недоречно та смішно. Але він орієнтується за настроєм Шошанни, щоб знати як йому себе поводити. 

 

-Хіба? Я думала ти дивився ту свою комедійну програму. 

 

-То не комедійна програма. То sci-fy. Це різне. 

 

-Добре, як скажеш. 

 

Вона плавно й мʼяко киває, ніби погоджуючись з ним, але лише щоб не створювати зайвих проблем. 

 

Вони сидять так на підлозі довгу мить, поки Ланді не стане нудно. 

 

-Ми будемо сидіти тут так весь вечір? Чи ви щось ще робите крім запалювання свічок? 

 

-Так. На Шабат, ми молимося, ходимо до синагоги та замість того щоб використовувати електроніку, ми ходимо гуляти ввечері, чи зустрічаємось із родичами та близькими друзями. 

 

-…Хіба вони в тебе є? 

 

Шошанна плавно перевела свій погляд на нього, ніби вже своїм виразом обличчя кажучи що будь яка її відповідь є очевидна. 

 

-Могли б бути, якщо б я не була з тобою. 

 

Ґанса це не торкнуло. Але, йому було занадто нудно, а його емоційні гойдалки, вже були недалеко щоб дати про себе знати. 

 

-…Тоді чому ти мене не застрелила тоді? Якщо так сильно мене ненавидиш, чому не полишила мене там, холодним на підлозі? 

 

-Ґанс, не починай… 

 

-Чому? Я ж… я вже стільки часу намагаюсь знайти до тебе підхід. Я вже стільки часу та грошей на тебе витратив, що всіх математиків світу не вистачить щоб порахувати ті чеки. Що тобі не так? Що тобі потрібно для щастя? 

 

-Щоб ти ніколи й не народився. Але з тих, що більш менш можна було б реалізувати, це те щоб ти дотримувався своїх обіцянок, які ти дав мені того вечора. 

 

-Він був лише чорним нігером, Lieben. Він був лише звичайним чорним працівником. Я можу тобі найняти декілька, щоб вони дивились за квартирою, тобі від цього стане краще? 

 

-Тут питання не в цьому. Ти знаєш що я маю на увазі. 

 

Раптова тиша.

Ніхто з них не висказався скільки хотів, чи скільки їм було б потрібно. 

 

Важкі, пекучі, довго замовчані образи так боляче та свербливо розривають їх груди, бажаючи вилізти через горлянки. 

 

Але кімнату заповнює лише задушлива атмосфера, та легке й майже непомітне клацання настінного годинника. 

 

Хтозна чому, та Гансу такий розклад не до вподоби. Раптом, він знову почав свої роздуми про свою нерозділену самотність, незрозумілість. 

 

-Ненавиджу тебе. 

 

Його очі вже не далекі від тонкого шару вологи, але він сказав це з легкою насмішкою, ніби після невдалого жарту. 

 

Для Шошанни це було вже не вперше, дивитись за його інколи плавними, а інколи різкими та контрастними перепадами настрою. 

 

Її улюблене, це коли в один момент, його апатична та депресивна стадія, впадає у маніакальну фазу. 

Ні, він не бʼє та не свариться з нею чи іншими сусідами, але мовчки й майже одержимо прибирається у хаті. Ніби, це справа та ціль всього його життя. 

Але, хоча б до прибирання він ставиться із відповідальністю. 

 

-Ти ж не збираєшся нити? 

 

Вона спеціально, пасивно-агресивно дражнить його. Зазвичай, це теж його справа, але у такі моменти це гріх не скористатися можливістю. 

 

-Ні. 

 

Він наче й розуміє що це є провокація чистої води, та так само, Ґанс все одно потребує емоційної розрядки зараз. 

 

-Ґанс? 

 

-Ні, я не збираюсь нити. Відчепись. 

 

-…Точно?

 

Його трохи нахмурені світлі брови дають чітко зрозуміти що годинник його емоційного вибуху вже скоро трісне. 

 

Чоловік не намагається приховати своє незадоволення чи образу. Ні, він не довіряє Шошанні аж настільки щоб вимагати від неї підтримки чи звичайного людського розуміння. Але йому просто потрібен хтось щоб випустити пару. 

 

-Чому ми не можемо бути як нормальна подружня пара? Чому ти просто не можеш полюбити мене та жити у щасті й радості? 

 

-Бо ми не нормальна подружня пара. Та ти не Марсель, ти військовий злочинець, та саме ти забрав все що мені було так важливо та цінно. 

 

-Але ж я повернув! Диви, де ти зараз живеш. Ти не у холодному підвалі ЛяПадіта, ти не у газовій камері чи таборі полонених. Ти живеш у власному будинку, у десяти хвилинах від моря. Всі твої документи та минуле добре захищені, а майбутнє світле як зорі вночі. Ти маєш все. Ти маєш мене та все що в мене. Що тобі не подобається? 

 

-Я не хотіла нічого з цього. І не хотіла та не хочу нічого з того що належить тобі.  

 

Ґанс спирає свою голову на свою долонь, спираючись ліктем на своє коліно. 

 

Він дійсно не розуміє у чому саме його проблема. Усі жінки Парижу та Німеччини хвалили та обожнювали його та його зовнішність й статок. У чому проблема тут? Що не так з Шошанною? Ґанс не став гірший у ліжку чи у побутових справах. Він нізащо не підійме на неї свою руку. Він досі той самий джентельмен, за якого його прийнято вважати. 

 

У його грудях не приємно наростає пекуча напруга, поки він утримує вологу у своїх очах. 

Більше за все, він хоче позбутися свого минулого та отримати повагу й похвалу від Дрейфус. 

 

Це все що йому потрібно. 

 

Після довгої миті тиші та очікування, Шошанна питає. 

 

-Мені зробити вигляд ніби мені тебе шкода? 

 

Зазвичай, він сам казав як їй треба реагувати на різні його емоційні аспекти та реакції. Тому, до деяких з них, вона звикла. 

 

-Так. 

 

Нарешті, з його темно голубих очей, швидко скотилась доріжка солоної сльози. 

 

Його обличчя досі нахмурено, та ніби ображено, ніби намагаючись маніпулювати молодою дівчиною. Але це не працює таким чином. 

 

Шошанна плавно, обережно та повільно торкається противоположного плеча чоловіка, мʼяко схиляючи його ближче до себе, щоб «заспокоїти» та «втішити» його. 

 

Мʼякі, білосніжні, теплі та тендітні руки дівчини приємно торкалися його гарячої шиї, та її тонкі й ніжні пальці, приємно занурювалися у його коротке, мʼяке волосся, ніби пересипаючи пісок між пальців.  

 

Лоб чоловіка слухняно й плавно торкається її теплої ключиці у сорочці, шукаючи свого заспокоєння та миру, у її теплих руках. 

 

Можливо, Ґанс дійсно каявся у своїх гріхах лише у такому стані, та такій обстановці. Можливо. 

 

Але факт залишається фактом, що її мʼякі жіночі чари, діяли на нього, без будь яких сумнівів. 

 

Йому вже не соромно признавати себе слабаком чи «жидячим підкаблуком». Але точно не їй. Їй все ще соромно признатись. 

 

Тому, спираючись на її тепле тіло, Ланда буквально вбирає у себе її ніжність та спокій, поки це можливо. 

 

Кімната у не яскравому світлі, тільки придає йому більшого спокою та комфорту з нею. Та його очі досі слезяться, наче під час важкої лихоманки. Обличчя чоловіка гаряче, та вологе від сліз. 

 

Шошанна мʼяко та плавно гладить чоловіка, обережно торкаючись своїми губами його дуже теплого чола. 

 

Проходить деякий час, поки його буря стихне. 

 

Ґанс непомітно й плавно заснув у її руках, спираючись своєю щокою на її плече. 

 

Та коли він вже не чує, вона дивлячись на його, вже звичайний для неї, спокійний стан Ґанса, тихо, мʼяко шепоче. 

 

-І я тебе ненавиджу.