19 арка. Манус – батько безодні. Початок битви.

Честер не брехав, з темних воріт старовинного храму, опираючись на свою палицю, вийшов сам прабатько безодні, пробудження якого змусило загинути ціле велике королівство магії.

З величезною рукою і рогами звіра, на яких розташувалися подібні до одержимих – червоні очі. Він був весь покритий вовною, а з його пащі долинав такий рик, який міг би вбити непідготовлену людину в часи миті. Ось він – король безодні.

Монстр не став довго чекати і вдаривши палицю по землі закликав величезний вибух безодні, який своєю хвилею відкинув лицаря та вовка на кілька десятків метрів.

Раптом Манус підстрибнув високо в “темне небо” ущелини і приземляючись хотів розчавити Сифа, що був непритомний через брак сил після минулих битв. Але благо Арторіас зміг стримати цю атаку, закриваючи Сіфа збільшеною версією щита безодні. Але й це не допомогло, адже фізична сила цієї істоти була настільки великою, що легко пробило захист щита, навіть не дивлячись на те, що Арторіас вже знаходився на другому рівні використання сил зброї. Тому мечнику зламало його провідну ліву руку. Хоч і слід Честера давно зник з появою монстра, але Арторіаса зараз турбувало інше. Сиф все ще лежить непритомний, а перед ним самим зараз стоїть грубо кажучи бог цього місця, готовий убити їх двох за лічені секунди.

А. Пробач мені, Сифе, я не зміг тебе захистити своїми силами. Вибачте мені все, мій лорд Гвін, мій капітан Орнштейн, мій вірний друг Гох, моє кохання Сіаран. Я підвів вас.

Після цих слів, на всю ущелину вибухнув страшний крик, що віддалено нагадував вовчий, але тепер уже з нотками безумства, подібно до тих одержимих, з якими вони так билися.

Арторіас впав у божевілля і тепер на повну використовує свої навички та зброю, вивільняючи ту сутність, яка в ньому сиділа всі ці роки. Безодня – всередині Арторіасу.