14 арка. Розмова у темряві. Несподівана новина.

Прокинувшись, Арторіас скочив навколішки і почав важко і швидко дихати, ніби з моменту втрати свідомості він взагалі не відчував кисню.

Арторіас: Як давно я у відключенні? Загалом нічого не пам’ятаю після тієї битви. Тільки величезний біль та чорно-жовте полум’я.

?: Ти пролежав як мрець пару годин, непоганий результат.

Після цих ніби знайомих слів свідомість лицаря знову помутніла і забарвилася чорними фарбами. І лише за кілька секунд із, здавалося б, непроглядної темряви вийшла величезна постать дракона, яку через його чорне забарвлення, не було помітно з самого початку. Потім, на Арторіаса дивився величезне червоне коло посеред черепа монстра, що змушував тікати мурашки по шкірі від своєї величі та сили яка в ньому криється.

Каламіт (чорний дракон): Що ж, значить ти і справді цей великий мечник з четвірки лицарів Гвіна. Що ж, не визнав тебе раніше, хоч і багато чого чув про тебе, я певен і ти про мене чув чогось цікавого.

Піднявшись уже на ноги, лицар зрозумів, що з драконом жарти погані і треба показати свою впевненість, а не страх.

Арторіас: Багато ж ти знаєш як я зрозумів, мені не цікаво що ти про мене чув, але про тебе я наслухався легенд, мовляв в Олачілі живе дракон здатний спопелити своїм полум’ям, що не згасає без волі господаря, ціле місто, а камінь що знаходиться на голові чудовиська приховує величезну силу та мудрість.

Каламіт: Що ж, намагаєшся здаватися впевненим, хоч і половини моїх сил не знаєш. Зухвало. Що ж, багатьох з яких я зустрів, долав страх і страх передо мною. Я знаю, що ти теж боїшся, але так само, я знаю, що не мене ти більше боїшся, а себе самого.

Арторіас (у думках). Що це? Звідки він знає, може він…

Каламіт: Може він що? Що ти хотів припустити?

Арторіас: Як я й думав, приховати від істоти, що читає думки нічого не можна, так?

Каламіт: Може ти правий, але я зараз хочу більше поговорити про тебе, ніж про мене. Що ж, бачиш, після нашої першої зустрічі ти напевно помітив щось дивне на своїй шиї. Болить, чи не так?, – З деяким глузуванням сказав дракон. Так ось, Арторіасе, вітаю тебе, адже ти тепер проклятий міткою дракона, і не простою, а частково пробудженою.

Арторіас (думки): Просто чудово, не вистачало мені прокляття безодні, так підхопив ще одне, але шия і справді дуже боліла.

Каламіт: Не варто так засмучуватися, твоє прокляття безодні може і не вплинути на мітку, а може й увійти з нею в контакт, що може розірвати твоє тіло. Адже ти проста людина, не який не демон і не напівкровка. Але хочу визнати, ти цікавий примірник, я ще за тобою стежитиму. Не підведи мої очікування.

Після цих слів образ чорного дракона випарувався, як і темрява навколо Арторіаса і знову відкрився вид на справжній світ, який повільно занурювався в темряву ночі, вражаючи місяць і зірки на темному полотні під назвою небо.