101

Воїнам “Небесної сотні” присвячується.

Я пам’ятаю той зимовий ранок,

Коли мій телефон не замовкав,

Я пам’ятаю, як не вірила, благала, щоб ти розплющив очі та вставав.

На підвіконні сніг неначе ковдра,

Із приймача лунає “Океан”,

Моя душа вже мертва і холодна,

Я відчуваю біль із твоїх ран.

Мені говорять всі,

Що час лікує,

Але у грудях танець хуртовин,

В зимовий ранок вас тоді померла сотня,

Але насправді мертвих сто один.