10. Патруль з доповіддю

Наставав ранок а Тигролапка вже оббігала трохи не весь ліс з вранішнім патрулем.

Новачка повільно доїдала зяблика сподіваючись пізніше провалитись в прохолодне мохове гніздечко.

Над табором Вогняного Клану, птахи вже співали нітрохи не лякаючись хижих котів що жили унизу. Гілки дерев повільно погойдувались на вітру. Вдалині поблискувала річка.

Тигролапка запхнула в себе рештки сніданку, і вже збиралась піти відпочити як почула що її кличуть.

— Тигролапко, ходи сюди. – це був її виховник Землешторм. Він сидів біля печерки Вогнезірки разом з провідницею і до цього моменту про щось сперечався з нею.

Новачка побігла до них й з цікавістю поглянула на виховника й одночасно намагаючись стежити за Вогнезіркою.

— Сьогодні ти разом зі мною, Грізнодумкою та Хмарострибом підемо до Прудкозора.

— Це провідник якогось клану? – не розуміючи спитала Тигролапка.

Їй відповіла провідниця.

— Так, він з Льодового. – поморщилась руда воячка.

— Всі подробиці ми розкажемо пізніше – додав Землешторм. – а зараз сходи до Хуртовини й візьми трав подорожуючих, до Льодового Клану далеко.

Тигрова новачка кивнула й побігла до кубла медикішки. Хуртовина жила в невеликій улоговині де акуратно під кущем малини були складені трави. Сама ж кішка спала на відкритому повітрі. Хуртовина була яскраво-білою граційною, з пронизливими смарагдовими очима.

Тигролапка пішла до медикиці біля якої уже стояли двоє вояків.

– Не думаю що це гарна ідея брати з собою новачку – почула киця слова Хмаростриба. – Я б зрозумів якщо Громолапа, але Тигролапку? Їй всього-то…

Його монолог обірвала Грізнодумка:

– Землешторм знає що робить. Він воєвода а вона його новачка.

Тигролапка підійшла до Хуртовини.

– Мені потрібні трави подорожуючих – несміливо попросила новачка.

– Так, ось, бери люба – медикішка показала на згорток з травами. – з’їж це.

Трави подорожуючих пахли дивно але приємно. Тигрова кішечка взяла у рота трохи. Скривилась. Смак був… Жахливий. Але уголос це Тигролапка не сказала.

“Смак це нічого. Потерплю” – вирішила новачка й з гордим виглядом доїла трави.

Тим часом її вже чекали Грізнодумка з Хмарострибом та Землештормом. Воєвода зразу перейшов до справи:

– Біля озера Білих Лілій знайдено запахи ввояків Льодового Клану. Це доволі далеко від їхнього кордону що водночас підозріло і дивно. Нааша задача мирно поговорити з Прудкозором на цю тему. Бійки бути не повинно, – він подивився на Тигролапку, – і вести себе треба ввічливо.

– Як ці мишомізкі волоцюги посміли зайти на нашу територію?! – вигукнула запальна Грізнодумка.

– Спокійніше, ми ще нічого не знаємо. – відповів їй Землешторм, – ходімо.

Воєвода направився до виходу з табору. За ним поспішила невдовлена воячка. Хмаростриб та Тигролапка були позаду.

Вийшловши у ліс тигрова новачка окунулась у цілий вир запахів і звуків: десь шкреблась миша, було відчутно аромати квітів але крізь це пробивався гидкий сморід.

– Що це? – спитала Тигролапка про запах.

– Не знаю – чесно відповів Землешторм й принюхався.

Хмаростриб побіг вперед і щось побачивши завмер.

– Тут хтось недавно їв. Фу! Це ніби хтось з Льодового Клану, але водночас і якийсь самітник.

Всі підійшли до нього.

Під кущем лежали залишки сойки і все довкола смерділо.

– Йдемо швидко до Льодового Клану. Треба з цим розібратись – пробурмотів бурий воєвода – що за чортівня тут твориться!

***

Підійшовши до луків на кордоні з Льодовим Кланом, патруль зупинився. Тигролапка оглянулась. На території Льодового Клану була велика рівнина а на тій її стороні були гори. Як знала новачка: льодові коти були неймовірно сильними й витривалими що дозволяло цьому клану жити й полювати в горах. Вони були трохи підступними й дуже підозрілими.

– Почекаймо тут на патруль – запропонував Землешторм й усівся чекати. Грізнодумка щось там пробуркотіла й теж опустилась на м’яку траву.

Через деякий час коти почули тупотіння лап. Мить, і біля них виринув сірий кіт і темно-сіра воячка. За ними показались невелика сіра киця зі смугами та маленький плямистий котик з сильними лапами.

«Це напевно новаки» – здогадалась Тигролапка.

– Землешторме? – спитав перший вояк звузивши очі.

Вогняний воєвода піднявся. Він підняв голову.

– Вітаю Річкохвосте, нам потрібно до Прудкозора.

– Навіщо? – холодно спитала темно-сіра воячка блиснувши жовтими очима.

Землешторм і оком не змигнув.

– Ми знайшли запахи льодових вояків на своїй території, та рештки їжі.

– Клянуся, ніхто з наших котів не заходив і тим паче не полював на угіддях Вогняного Клану – відповів йому Річкохвіст. – але якщо вам так потрібно до нашого провідника… Ми проведемо вас.

– Дякую, – кивнув воєвода Вогняного Клану й обернувся до патруля – за мною.

Тигролапка піднялась разом з Хмарострибом та Грізнодумкою. Остання злісно дивилась на ворожих вояків.

До тигрової новачки підбігли льодові новаки. Тигролапка з цікавістю їх розгладала.

Сіра, смугаста кицька була набагато старше вогняної і не спішила говорити, а ось інший плямистий котик гордо підняв голову й споглядав тигрову новачку.

– Ти з Вогняного Клану? – спитав він – Я Ягуаролап, а це Лунолапка.

Мовчазна киця кинула похмурий погляд в сторону плямистого сокланівця.

– Я Тигролапка – просто відповіла тигрова.

Ягуаролап усміхнувся.

– Зрозуміло чого тебе так назвали…

– Лунолапко! Ягуаролапе! Йдіть сюди – крикнула темно-сіра воячка.

– Ой, це Морозосмуга – прошепотів плямистий новак і чимдуж побіг до кішки. Лунолапка пішла за ним.

А Тигролапка замислилась про льодових новаків:

«Як цікаво. Цього Ягуаролапа теж звуть як одного з кланів Великих Котів» – киця усміхнулась.

Тим часом вони наближались до гір. Повіяв холодний вітер. Льодові вояки впевнено пробирались через траву. Вогняним котам відкрився дивовижний, гірський краєвид. Видно було що це територія Льодового Клану.