10 арка. Перший бій із безоднею.

Побачивши перед собою три створіння з безліччю червоних очей, що горіли краснем вогнем, Арторіас приготувався до битви. До цього він ще не зустрічав тих, кого поглинула безодня, бо її поширення ще не досягла світових масштабів, а лише обмежувалася цим королівством та частиною королівського лісу. Хоча навіть дурню буде зрозуміло що потрапивши під такий потік енергії, ти навряд чи будеш гаразд, якщо живий взагалі. Ось і мечник не хотів випробовувати долю, тож легко ухилився і від другого снаряду істоти.

А. Сіфе, візьми на себе тих двох, а я займуся тварюкою посередині, – сказав своєму напарнику Арторіас перед тим як кинутися на свою мету.

2 роки тому.

А. Молодець Сифе, ти ростеш не лише у розмірах, а й у навичках. Такими темпами ти й мене наздоженеш, – ніжно промовив Арторіас, погладжуючи свого вірного друга.

Сиф (на звіриному). Спасибі Арті, я ще старанніше намагатимусь і допомагатиму тобі на місіях як лицар. Обіцяю.

А (на звіриному). Я знаю, Сіфе, знаю. Я думаю тобі ще багато чого варто навчитися, але до завдань ти вже готовий з огляду на твої вміння, – підводячись із землі сказав лицар.

Почувши дрібний писк пари трійки гоблінів, що кралися до стегна мечника, Арторіас подумав, чому б не влаштувати Сифу ще одне тренування.

А. Сіф, перевіримо на практиці твоє нове вміння?, – З часточкою азарту промовив лицар.

Сиф (на тварині). Я готовий, давай зробимо це…

Наш час.

А. Зараз Сиф, – крикнув мечник, даючи сигнал, що він готовий.

Раптом відскочивши вбік, вовк, застромивши свій меч у підлогу, завив гучним винням. Раптом два породження безодні, які вже кинулися назустріч Арторіасу, змінили свій маршрут і побігли на Сіфа, самі того не усвідомлюючи.

Діставши меч із землі, напарник вовчого лицаря кинувся на своїх двох ворогів, стрибаючи і ніби ширяючи над землею, попутно залишаючи глибокі рани своїм мечем.

Арторіас у свою чергу, подумки подякувавши Сіфа за допомогу подався на свою жертву, попутно ухиляючись від пострілів незрозумілої магії істоти. І ось, він уже практично перед самою тварюкою, але щось ніби хотіло зупинити його від помаху мечем. Чи то була якась невідома сила, чи сам Арторіас чомусь чинив опір цьому. Але в результаті, лицар ухилившись від останньої “кулі безодні” встромив свій меч прямо посередині тіла істоти, розрубавши потім його навпіл.

Вже точно мертве, тіло впало на холодну землю, роз’єднавшись на дві частини. Але раптом з нарости, на якому були ті прокляті червоні очі, випало щось золоте, і з брязкотом упало прямо перед ногами мечника…