1. Receptio.

За прикритими віконцями карети верхівки дерев танцювали від дмухання прохолодного вітру, так й намагаючись заколисати нічне небо з розсипом зірок. На вулиці вже в усю хазяйнувала рання осінь, але через специфічний клімат острова можна було легко змерзнути вночі, якщо не захопити з собою плащ чи накидку. Всередині карети серед чотирьох чоловік застигло напружене мовчання. Можливо, причиною цьому був майбутній прийом, на який довелося їхати через небажання здатися відлюдниками, або ж це була звичайна втома через поїздку на кораблі, яка вийшла досить тяжкою від штормової погоди.

– Ваша Високість, гадаю, сьогодні Вам доведеться бути як найбільш люб’язним з королем Лі, адже нам треба налагоджувати відносини для торгівлі між королівствами. Я не хочу вв’язуватись у вашу розмову, але спробуйте підняти тему про підписання договорів, які ми раніше з Вами обговорили. – чоловік середнього віку в товстих окулярах порушив тишу негучним спокійним голосом, щоб нагадати початкову мету візиту.

– Я пам’ятаю це, пане Шин. Але все ж таки буде трохи складно розмовляти з людьми, з країною яких ми воювали достатню кількість часу. – навпроти сидячий чоловік обвів задумливим поглядом кожного в кареті й зупинився на своєму синові. – Хьонджин, до тебе буде окреме прохання. Наскільки мені відомо, принц Лі не набагато старший за тебе. Постарайся познайомитись з ним та поспілкуватись. Ваша дружба не завадить налагодженню наших відносин з їх країною.

Юнак, почувши звернення, відвів погляд від віконця, за яким можна було розглядати чарівні пейзажі на шляху до садиби, й хитнув головою у відповідь.

– Любий, поправ стрічки на волоссі. Усе ж таки тобі не слід було стояти на палубі, враховуючи те, яким сильним був вітер. Хоч би не захворів. – жінка, що сиділа навпроти, поправила поділ сукні й уважно огляділа як сина, так й чоловіка, щоб одразу підмітити недоліки у їх зовнішньому вигляді та виправити їх. – Кійон, будь ласка, поправ свою накидку та, коли вийдемо, допоможи мені з моєю. – сидячий поруч старший Хван також мовчки кивнув й прикрив очі у надії, що як тільки він їх відкриє, їх довгий шлях закінчиться.

Хьонджин відмітив те, наскільки акуратні та милі тут домики, що мерехтіли за вікном, та став з нетерпінням виглядати садибу – кінцеву точку їх невеликої подорожі. Але поки повз них пропливали лише темні дерева з обох сторін дороги. Скоріш за все, місце прийому – спеціально збудований для таких заходів особняк вдалі від міста, щоб метушня місцевих жителів не відволікала від світських бесід, що нудно застрягали у голові і не залишали після себе нічого корисного. Спеціально для таких нудних вечорів у скритій внутрішній кишеньці фраку завжди був схований крихітний довідник з астрономії, щоб можна було сховатись від хижих поглядів дівчин й почитати у тиші, не витрачаючи час на те, чому віддає перевагу мати.

– Дуже безтактно змушувати гостей їхати в таку далечінь. Окрім того, що ми подолали виснажливий шлях з континенту, так ще й тут доводиться неабияку кількість часу їхати по бруківці. В мене від цих камінців, що трапляються під колеса, вже вся зачіска зіпсувалась. – місіс Хван дуже незадоволено буркотіла собі під ніс й намагалась обережно поправити тяжку споруду з волосся, щоб не нашкодити зачісці ще більше.

– Ваша Високість, Вам не слід так хвилюватись – ми вже заїхали на територію садиби. До того ж Ви, як й завжди, виглядаєте неперевершено. Ваші помічниці змогли підібрати Вам зачіску, що дуже гарно підкреслює риси Вашого лиця. – радник Шин догодливо посміхнувся королеві й відсунув атласну фіранку на віконці, для того щоб підтвердити свої слова: за вікном вже було видно величну будівлю з безліччю колон і незліченою кількістю карет поруч.

Принц в той самий момент піддався ближче до віконця, щоб оцінити місце, у кому, скоріш за все, доведеться провести деякий час. Біля садиби красувався величезний сад, де точно знаходились квіти неземної краси, які доживали свій час після жаркої пори року. Перед масивними дверима, що сьогодні були відкриті, запрошуючи до себе як можна більше людей, знаходився не менший фонтан, який повністю гармонував з загальною картиною оточення. Перед входом метушились декілька дворецьких, які допомагали гостям, що нещодавно прибули, вийти зі своїх карет, направляючи до бальної зали, де й проходив захід. За оглядом будівлі хлопець не помітив, як їх екіпаж зупинився саме навпроти входу. Ввібравши як можна більше повітря у груди та натягнувши легку чарівну посмішку, принц вийшов з карети слідом за радником батька. На порозі крутились дами у пишних сукнях, а біля них стояли джентльмени, що спостерігали за розмовами своїх супутниць, намагаючись показати сильну зацікавленість у тому, що відбувається. Хьонджин гордо пройшов слідом за батьками, злегка піднявши підборіддя, як вчили на заняттях з етикету. Він був більш ніж впевнений, що за його спиною можна було почути компліменти від дівчин, яким було складно не помітити красу принца, та які вже у своїх мріях побудували своє життя у якості принцеси поруч з ним. Пухкі губи так й хотіли скривитися, адже слухати зайве захоплення самим собою дуже втомлювало: суспільство, як й завжди, цікавили лише його аристократичні риси обличчя, аніж немалий інтелект та вміння підтримати бесіду в такій самій аристократичній поважливій манері, при цьому переходячи на усе більш цікаві теми розмови.

Про прибуття королівської сім’ї Хван одразу було докладено приймаючій сім’ї Лі, тому було недивно побачити їх серед залу, явно в очікуванні своїх гостей, яких слід одарити більшою кількістю уваги, ніж інших. Сім’я Лі так само складалась з трьох чоловік. У центрі стояв статний чоловік у розкішному костюмі кольору крила ворона й тримав руку на рівні грудей, намагаючись не втрачати поставу. Зліва від короля стояла його дружина, вдягнена у сукню кремового кольору, що було набагато скромнішим за сукню королеви Хван, від чого можна було зробити висновок, що місіс Лі не була шанувальницею пишних й вражаючих нарядів. По праву руку короля замер юнак, погляд якого можна було назвати ріжучим, адже дивився той гостро й оцінюючи. На ньому, так само як й на батькові, був вдягнений не менш гарний костюм, тільки вже глибокого синього відтінку. Руки сховані за спиною, а постава може легко бути суперницею поставі Хьонджина, адже через довгий шлях плечі прибулого принца злегка опущені, хоч мати й шикає на сина з проханнями вирівнятись.

– Хван Кійон, через такий довгий час ми знову бачимося з тобою з ока на око, а не на полі битви через дії наших підданих. Дуже вдячний тобі та твоїй родині, що навіть у таку нестерпну погоду на морі ви погодились відвідати наш прийом. Дозвольте представити мою дружину Чживон й мого спадкоємця Мінхо. – королева та принй Лі вклонились гостям, при цьому не відводячи від них погляду й з посмішками лише краями вуст.

– Я теж дуже радий бачити Вас, Німхван. Влучно було підмічено, що наших особистих зустрічей окрім того що давно не було, так їх ще й можна зрахувати на пальцях однієї руки. Хочу й я представити вам мою родину – моя дружина й королева Йена та наш син Хьонджин. – сімейство Хван так само у відповідь вклонилось й проговорило шаблонні слова про приємне знайомство. – Стільки усього хочу з Вами обговорити, король Лі. Можу вам анонсувати, що я маю деякі цікаві пропозиції особисто для вас, та для ваших торговців, які, сподіваюсь, зацікавляться в цьому.

– Чи можу тоді я Вам запропонувати доєднатись до нашої бесіди? Гадаю, наші дами знайдуть чим зайнятись та зможуть відволіктись від важливих й складних справ про управління країною. Так, мила? – містер Лі обійняв дружину за талію, а вона у відповідь впевнено хитнула головою, підтверджуючи слова, що були сказані чоловіком.

– Дорога Йена, пропоную Вам приєднатись до мене та моїх подруг. Ми як раз зупинились на обговоренні чудових тіар, що нещодавно виготовив наш придворний ювелір. Мінхо, чи можу я тебе попросити скласти компанію Хьонджину? Я гадаю, що у вас знайдуться спільні теми. – Чживон лагідно подивилась на сина, після чого перевела погляд на місіс Хван, запрошуючи її за собою.

– Звісно, мамо, не хвилюйся. – принц Лі так само посміхнувся матері вслід, але як тільки батьки обидвох сімей розійшлись, погляд хлопця впав на навпроти стоячого Хьонджина, який явно очікував такого самого запрошення до можливої компанії ровесників, щоб послухати розмови на якісь відволікаючі теми, лише легко посміхаючись та хитаючи головою. – Я сподіваюсь, що ти не гадаєш, що я проведу тобі екскурсію по садибі й тим паче – буду складати компанію на увесь вечір? Повір, я впевнений, що твій батько попросив зі мною подружитись, щоб потім було легше будувати відносини між королівствами. Я не збираюсь працювати послом, адже за це мені не платять. – проронивши останні слова, Мінхо розвернувся на невисоких каблуках туфель та впевнено пішов вгору по сходам, залишаючи розгубленого Хвана стояти посеред бальної зали, яку можна було порівняти з величезним акваріумом повним піраній, які тут виступали молодими дамами, що встигли вже звернути увагу на гарного принца з не своїх земель.

Вуста принца витягуються в тихе «Оу», а погляд проводжає фігуру, що зникає, подолавши сходи, все ще знаходячись в малому сум’ятті через звернення на «ти». Хоч батько й казав, що різниця у віці в принців невелика, але на заняттях етикету викладач завжди казав, що до усіх незнайомих людей слід вживати звернення на «ви». Десь у глибині душі Хьонджин був радий, що він так швидко збіг від потреби вести ненависні світські бесіди, але з іншої сторони він відчував себе в розгубленності, адже навіть не знав що й де знаходиться в величезній садибі. Оглядівшись по сторонам, він здивувався інтер’єру тут: доки у рідній Франції свої останні роки доживав пишний рококо, то тут уже усе було як за новим словом архітектури – строгі форми, мала крапля пишності та простота, яка надавала явну родзинку великій бальній залі. Підлога була вкрита паркетом й, якщо юнак не помиляється, то це дуб, зі стелі звисає розкішна люстра з великою кількістю акуратних й гострих камінців, по усьому периметру приміщення розташовані високі колони, які наче тримають стелю, яка рівно пофарбована у холодний білий колір. Нічого зайвого та усього достатньо – зала справді виглядала розкішно. З великою ймовірністю лілії для прикрашання зали обирала та підбирала сама королева й вказувала слугам, як краще буде розставити їх та які композиції будуть виглядати краще.

Зала відповідала й гостям, що в ній знаходились: усі чоловіки були як з однієї голочки – прекрасні костюми, фасони яких були між собою чимось схожі, але різні матеріали та кольори надавали нове бачення, здавалося б, класичного костюму. Дами наче прийшли на змагання про те, чия сукня буде виглядати більш вишукано. Від різних форм спідниць та прикрас корсетів в очах рясніло, а різноманітні конструкції з волосся на головах змушували жахатися від того, наскільки ж складно тримати їх увесь вечір в такому ідеальному стані. Тиші не було ні в одному з кутків зали – відусюди було чутно бесіди на різні теми, звідкись можна було почути сміх через дуже веселу історію, а на обличчях деяких гостей можна було побачити шок та здивування від несподіваних новин, що розказали знайомі.

Принц губиться від розміру зали й приймає рішення так само детально вивчити чудовий сад, який манив до себе ще з під’їзду до садиби. До виходи вдається дістатись швидко, при цьому роздивляючись стіни, на яких висіли достатньо великі полотна з різними малюнками, але в більшій частині серед них виділялись пейзажі туманних степів й лісів, іноді можна було побачити море скрізь скалисті обриви берегу. У Хьонджина з’являється велике бажання дослідити туманні острови, щоб спробувати зобразити один з пейзажів по прибутті до дому. Мольберт, який стояв в окремі й спеціально відведеній кімнаті для малювання, був одним з улюблених предметів юнака, адже за ним можна було проводити достатню кількість часу. Особливо муза приходила до принца після прогулянок провінціями, куди його брав з собою король, який їхав вирішувати якісь державні питання, в той час поки син тихо втікав з нудних зустрічей та гуляв по гарним вуличкам, бувало навіть уходячи до степів з різноманітними польовими квітами. Одні з таких квітів прикрашають полотно, що син подарував матері на нещодавній день народження.

На виході вже майже нікого не було, тому вдається легко запитати дворецького та дізнатись, чи можливо прогулятись по розкішному саду. Почувши пояснення шляху до входу до саду від невисокого повного чоловіка з завитими вусами, юнак ввічливо подякував йому та направився по вказаному шляху. На вулиці вже відчутно похолодало, через що Хьонджин радів тому, що не забув забрати свою накидку у гардеробній, яка знаходилась одразу на вході до садиби. Вже підходячи до саду можна було почути тихий спів цвіркунів, які ховаються поміж гілок фігурно пострижених кущів або ж сидять у коріння квітів, які сховали свій цвіт від холодних промінів молодого місяця. Штовхнувши невисоку калитку, хлопець починає йти по акуратно викладеній доріжці, так й вертячи головою зі сторони у сторону, щоб не пропустити ніяких цікавих рослин, що, можливо, раніше ніколи не бачив й міг тільки чути з розповідей торговців, яким можна було з чистою совістю заздрити: хто як не вони могли бачити велику кількість різноманітних екзотичних товарів з далеких земель, куди молодому принцу шлях був закритий у найближчий час. Погляд до себе приковують лимонні троянди з пишними пелюстками, які від такої тяжкості бутону не витримують та опадають на доріжку. Далі можна побачити ще більш різноманітні композиції з троянд, які, скоріш за все, пізно квітнуть й радують око на початку осені. Королева Хван терпіти ці квіти не могла, адже для неї вони були солодким образом кохання, яке люди так полюбляють підносити до небес. А якщо на справі схопити нижче яскравого та привабливого бутону, то у пальці з легкістю встромляться голки – так й розбиваються серця, які ведуться на гарний поверхневий образ, навіть не намагаючись поглянути під широкі пелюстки, у надії, що вони будуть цвісти завжди. Хьонджин особисто для себе знаходить ці квіти холодними та суворими, адже не усі рослини буду захищати власну красу гострими шипами. Але про наївний образ цих квітів він погоджується з мамою – вони до жаху банальні.

Чим далі принц проходить у сад, тим більше він помічає розвилок, які поділяють доріжки на напрямки, що ведуть у різні частини та кутки саду. Для себе юнак обирає доріжку, що повертає до торцю садиби. Там можна помітити невеличкий фонтанчик, біля якого стоїть кам’яна лавка, на ніжках якої вирізьблені ті ж самі троянди. Мабуть, у королеви Лі ці квіти займають перше місце у списку улюблених, через що їх так часто можна зустріти в цьому невеликому раю. Присідаючи на лаву, Хьонджин підіймає погляд на небо, де сьогодні немає жодної хмарки й можна легко роздивитись усі зірки, які усипали темне полотно немов бризки фарби. На нічному небі також м’яко світить молодий серп місяця, який через деякий час зможе стати повною луною та буде світити у декілька разів яскравіше. Згадуючи про невеличку книжечку у кармані фраку, хлопець дістає її та шукає по сторінкам закладку у вигляді сушеної квітки, яку було зірвано на одному з полів. Знайшовши момент, на якому було зупинено читання ще на кораблі, принц знову занурюється у чарівний світ зірок й небесних тіл, які, здавалося б, знаходяться прямо перед тобою, але на ділі дістатись до них неможливо, як й повністю вивчити. Простори світу, у якому тече життя, завжди дивували юнака й змушували задуматись, наскільки ж все-таки може бути безкрайнім наш світ, якщо навіть планета, на якій він живе, є не такою вже й великою у порівнянні з іншими гігантами по сусідству. Питань на цю тему завжди виникало багато, але більшість з них не могли знайти своєї відповіді через недостатню кількість матеріалу у підручниках, які Хван знаходив у бібліотеці їх замку у Франції. Йому набагато більше подобалась літня садиба у провінції, адже там бібліотека не обмежується літературою, що підбирає мати та батько, а книги, що цікавлять, можна знайти в затишній лавці у місті, де хлопець є постійним покупцем.

У книзі зараз йде глава про сузір’я, тому, як тільки Хьонджин дочитує розділ про одне з них, він підіймає голову до зіркового полотна, у спробі знайти те, про що він тільки що прочитав. Наприклад, ось сузір’я Лева, зо можна знайти по яскравій зірці Регул. Над звичайним Левом видніється сузір’я Малого Лева і так, продовжуючи задирати голову усе вище, принц може легко розповісти про усі сузір’я, про які він вже встиг дізнатись з великої кількості довідників, які були прочитані протягом останніх трьох років після появи сильного інтересу до зірок й питанню будови світу не тільки у кордонах нашої планети.

– Що ти там робиш? Шию розім’яти намагаєшся? – голос чутно звідкись зверху, а Хьонджин від несподіваності підскакує на лавці й роняє сушену квітку зі сторінок книги: крихкі пелюстки обламуються, через що вона втрачає свою красу, осипаючись до стану самотнього стебела. – Я на балконі позаду тебе.

Принц повертає голову назад й помічає Мінхо, що стоїть на невеличкому балконі. Той зняв свій фрак та стоїть в одній лише сорочці, наче навіть не боїться захворіти від прохолоди, що зараз хазяйнує на вулиці. У хлопця вигнута брів у непідробленому інтересі та в очах явно можна прочитати німе питання.

– Ви мене налякали. Я роздивлявся зірки та, сподіваюсь, що це не виглядало дуже дивно зі сторони. – Хван моментом закриває невеличку книжечку та кладе її собі на коліна, у надії що потім йому вдасться згадати де він зупинився.

– Усього лише виглядав, наче дивак, з задертою до неба головою. Я вже подумав, що ти там щось інше встиг побачити. – принц Лі потягується й також підіймає голову уверх, помічаючи те, наскільки ж все ж так сьогодні ясна ніч.

– Я просто захоплююсь астрономією. Моєму батькові, правда кажучи, це заняття здається не надто серйозним як для майбутнього спадкоємця трону. – юнак на лавці слабо жме плечами та відводить погляд від принца кудись у даль саду.

– В мене є телескоп. Мамі вдалося знайти його в одній з лавок Лондону. – очі Хьонджина повертаються до образу Мінхо й в них явно можна прочитати заздрість та радість, що, можливо, його зараз запросять подивитись на небо з допомогою цього чудового предмету. – Я б запросив тебе подивитись у нього, але не маю великого бажання це робити.

– Я був би Вам дуже вдячний, як би Ви мені позволили це зробити, але усе ж таки я не хочу нав’язуватись. Вибачте. – Хван підіймається й обходить фонтан, щоб стояти саме під балконом. – Ви також захоплюєтесь зірками?

– Ну, це досить цікаве захоплення. Правда, мені складно дається запам’ятовування місцезнаходження зірок на небі. Ніяк не можу знайти гарну карту для цього. – Лі хмикає та опускає погляд на хлопця знизу. – Скільки тобі років, що ти до мене на «ви» звертаєшся? Я б не сказав, що у нам велика різниця у віці.

– Мені двадцять. Чи можу я поцікавитись Вашим віком? Скоріш за все, мені слід звати вас «хьон». – юнак очікує відповідь, при цьому помічаючи, що рукава сорочки Лі закотив, через що складається враження, що він стоїть у жаркому дні, а не у прохолодній ночі.

– Мені двадцять один. Якщо ж ми вже вимушені спілкуватись, враховуючи наміри наших батьків, то давай домовимося без «ви». Можеш просто звати мене «хьон» або по імені – цього буде більше, ніж достатньо. – Мінхо наклонив голову до плеча й прищурив очі, починаючи розглядувати миле й, навіть можна сказати, лялькове обличчя. – Так й бути, підіймайся до мене. Як раз розкажеш про те, де які зірки знаходяться.

– Хьон, а як я можу знайти Вашу… Тобто, твою кімнат? – питання Хьонджина ловлять вже двері, так як старший скрився за ними.

Юнак застиг на місці, не знаючи, як правильно вчинити. З однієї сторони, його запросили піднятись, а з другої – буде досить дивно, якщо його застануть блукаючим по другому поверху садиби. Трохи зам’явшись, Хван усе ж таки розгортається у сторону, з якої прийшов, на ходу ховаючи довідник на його місце. Знову він проходить по вже знайомій доріжці та достатньо швидко опиняється на виході з саду. Прикривши за собою хвіртку, що тихо проскрипіла на прощання, хлопець швидким шагом заходить у все ще відриті двері та віддає свою накидку одному з дворецьких.

– Можете, будь ласка, мені підказати, де знаходиться кімната принца Лі? – він привітливо посміхається та поправляє фрак, смикаючи його донизу.

– Кімната молодого пана знаходиться на другому поверсі по правій стороні. Якщо рахувати від сходів, то це будуть треті двері. – дворецький так само посміхнувся у відповідь та повісив накидку на вішалку.

– Дуже вам дякую. – легко вклонившись доброму чоловіку, Хьонджин прямує скрізь зал прямо до широких сходів, намагаючись як можна скоріше піднятись, бо душа в очікуванні подивитись на зірки через телескоп, який постійно забороняють придбати батьки.

Піднявшись по мармуровим сходам, хлопець старається правильно відрахувати потрібні двері, після чого, підходячи до них, тихо стукає. Мати ніколи б не дозволила сховатись від людей на прийомі у власній кімнаті, адже він, як майбутнє лице престолу, має ввічливо посміхатись гостям та підтримувати однотипні розмови. Двері відчиняються через пів хвилини, а з-за неї виглядає Мінхо, який навряд чи очікував побачити когось іншого.

– Ти біг сюди, чи що? Стрічка з волосся з’їхала. – Лі окидає принца поглядом, а той лише видає тихе «Оу» й підтягує вузол темної стрічки на волоссі.

– Я поспішав, бо для мене телескоп – це давня мрія. – на вустах розквітає легка посмішка, а в очах з’являється блиск, немов у дитини, яка отримала довгоочікуваний подарунок. – Я дуже вдячний, що Ви дозволили піднятись до Вас й спробувати скористатись цим приладом.

– Знову на «ви». – Мінхо усміхається, через що Хьонджин очі зі стидом униз опускає, й пропускає молодшого до кімнати.

Як й в усій садибі, в кімнаті принца немає нічого зайвого. Скоріш за все у замку, що знаходиться у місті, в нього більш пафосна кімната, але тут усе просто й з краплею розкоші: величезне ліжко з, як здалося Хвану, бавовняним постільним, робочий стіл з книгами на ньому, книжна шафа в якій, здавалося, вже зовсім немає місця. Перед скляними дверима на балкон, що відкривають шикарний від на райський сад, ще є арка. Саме під аркою й стоїть чудо техніки: невелика труба телескопу на підставці, яка по висоті дістала б Хьонджину до ребер. Як тільки юнаки встали поруч, було одразу помітно, що принц Хван трошки вищий за Лі. Через це, скоріш за все, телескоп був відрегульований достатньо низько.

– А давно ти захоплюєшся астрономією, хьон? – молодший невпевнено підходить до телескопа й оглядає його з усіх сторін, очікуючи відповідь.

– Гадаю, з десяти років точно. Раніше було набагато складніше дістати потрібну для вивчення літературу, але зараз це зробити легше: майже в усіх книжкових лавках Лондона можна знайти щось пов’язане з астрономією. – Мінхо проходить за хлопцем й сідає на тахту, що стоїть біля ліжка. – Тільки от з цим чудом не можу ніяк налагодити контакт. Можливо, я неправильно його налаштував, але мені ніяк не вдається розгледіти хоч якусь зірку.

– Ти намагався орієнтуватись по якійсь карті? В мене є чудова карта вдома та як би я знав, що в нас є спільне захоплення, то обов’язково б узяв її з собою. Правда, вона на французькій.. – Хьонджин жме плечами та прикладає око до труби, уже в котрий раз витягуючи губи у фірмовому «Оу». – Усе достатньо гарно й чітко видно. Це так захоплююче! Гадаю, що тобі треба підібрати правильну карту, хьон, та почати з того, щоб навчитись розрізняти зірки без телескопу. Так буде легше знайти їх разом з ним.

– Ти достатньо знаєшся на цій темі. Можливо ти б міг порекомендувати якусь літературу про зірки? – замість відповіді Хван запустив долоню під фрак, дістаючи звідти все ту ж невеличку книжечку та протягуючи її принцу, що сидить недалеко від нього.

– Це дуже гарний довідник. Я знайшов його нещодавно й в ньому дійсно гарно описано місцезнаходження майже усіх зірок. Також там є цікавий розділ про сузір’я. – молодший присів поруч, спостерігаючи за тим, як Лі гортає перш сторінки.

– Ти його вже прочитав? Якщо ні, то я не можу його узяти. – Мінхо підіймає погляд на Хьонджина, стискаючи вуста.

– Мені залишилось зовсім трохи. Якщо я правильно зрозумів плани свого батька, то ми затримаємося у вас на деякий час. Я б міг закінчити читання та перед від’їздом залишити книжку тобі.

– У відповідь я можу віддати тобі будь-яку з своїх книг, що тобі сподобається. Можеш пробігтись по поличкам й обрати щось. – старший вказав рукою на книжкову шафу, що стоїть біля протилежної стіни.

– Дякую за твою щедрість, хьон. – Хьонджин легко вклонився та знову огледів кімнату. – Ти не дуже полюбляєш такі прийоми?

– Так, мені дуже складно знаходитись на таких заходах. Але дуже іронічно, що моя мама дуже часто проводить прийому з приводом та без. Тому, якщо наші батьки сьогодні налагодять контакт, то, гадаю, ми будемо досить часто бачитись. – Мінхо утикається поглядом у паркет, при цьому відкладаючи книжечку на ліжко позаду себе. – Дуже втомлюють прийоми, тим паче коли вони йдуть до пізнього часу.

– Не можу не погодитись. Мені досить тяжко сидіти навіть зараз, тому що через шторм у морі шлях був досить важким та нервовим. Краще б замість такого світського заходу я б поспав та набрався б сил. – Хван зітхає та жме плечами, але різко підскакує. – Будь ласка, не подумай, що мені не подобається ваш прийом. Усе дуже гарно та я радію, що мене запросили, але  просто відчув що можу сказати тобі про свою втому.

– Коли спілкуєшся зі мною то можеш відкласти ці норми етикету на далеку поличку. Я не люблю шаблонні розмови, яким вчать дітей з малого віку, при цьому змушуючи ввічливо посміхатись. Щоб наше спілкування склалося нормально – просто не будь занадто пихатим та через край ввічливим. Вдягай цю маску перед друзями батьків. – Мінхо встає й направляється до дверей. – Якщо ти втомився, то я можу попросити покоївок підготувати тобі кімнату, та ти зможеш піти відпочивати.

– Правда? Я був би дуже вдячний, хьон. Тим паче, як я чую та як я бачив, гості починають розходитись та моя відсутність не стане катастрофою. – Хьонджин встає слідом та вдячно посміхається хьону.

– Тоді чекай мене тут. Коли кімната буде готова, я прийду та запрошу тебе. Можеш поки що обрати собі книгу взамін на твій довідник. – Лі скривається за дверима, тихо прикриваючи їх за собою.

Юнак вже в котре оглядає кімнату та підходить до книжкової шафи. Трохи нахиливши голову для зручності, він приймається розглядати корінці книжок, які тісно стоять на полицях. На найвищій він помічає навіть декілька підручників з фізики, роблячи уявну помітку у голові, що треба буде запитати хьона й про цю науку. Далі починаються вже книги, що пов’язані з астрономією й їх тут виявляється  неймовірна кількість: є окремо про планети, є про зірки, є про галактики, що для Хьонджина взагалі рідкість, адже цих книг він ніколи не бачив або ж просто не встигав купити у лавці. Але от на нижніц полиці хлопець знаходить те, що очікував найменше за усе – романи та драми. Тут є книжки, що дуже полюбляє його мама, та, чомусь тепер здається, що на ділі Мінхо не такий серйозний та холодний, яким хоче здаватись. Підчіпляючи корінець однієї з таких книг пальцем, він відкриває її та починає бігати очами по рядкам, зупиняючи свій вибір саме на ній, адже манера письма автора починає чіпляти з найперших фраз.

– Хьонджин, кімната вже готова. Дворецькі вже віднесли туди твої речі. Йдем за мною. – Мінхо заглядає у кімнату через десять хвилин, стикаючись з картиною того, як молодший стоїть, підпираючи шафу, й жадібно бігає очами по рядкам якоїсь книги.

– Оу, вже? Так швидко? Дякую велике, хьон. – юнак відкладає книгу на робочий стіл, що стоїть поруч, й йде до дверей.

Вже через двадцять хвилин принц Хван сидить на м’якому ліжку одної з гостьових кімнат, що попросив підготувати для нього Лі. Костюм обережно складений на стілець, а сам хлопець сидить в одній з своїх численних піжам, проводячи пальцями ніг по холодному паркету й дивлячись у вікно навпроти ліжка. Небо все таке ж ясне, а зірок, здається, стало у декілька разів більше. Юнак тягне стрічку з волосся, розпускаючи темні пасма, що обережно вкладаються на плечі, й падає на м’яку подушку. Голова блаженно розслабляється й з грудей виривається позіхання через велике бажання спати та через втому, що переслідувала його увесь час після прибуття до садиби. Все ж таки, подібні заходи потребують багато енергії та відправлятись на них одразу після важкого шляху морем не було гарною ідеєю.

Хьонджин натягує на себе ковдру та йому не потребується багато часу, щоб піти до царства сну з нав’язливою думкою про те, що йому слід допомогти хьону з навичкою знаходження зірок на полотні чорного неба.