1. Життя

Початок 2000-х. На світ ,десь у серпні народився хлопчик. Звали його… Не важливо… Він ріс як усі діти, строгі батьки, постійні настанови, навчання як правильно жити і т.д. Він мав багато друзів… Так, друзів, це було четверо дівчат старших від нього на 4-5 років, також був друг молодший на рік, якого він зневажав, принижував та взагалі проміняв на дівочу компанію. Та ось бували дні, коли вони гуляли разом, гралися в ігри, щось переглядали, малювали, навіть бувало чудили всяку дивину. Та не настільки часто, як хотілося, тому що більше часу хлопець приділяв дівчатам. Та він був зовсім сліпий. Він не бачив, що ці дівчата бачать його як малу занозу і наче хотіли якнайшвидше від нього здихатись. Він справжнього друга, готового піти на все, щоб зберегти дружбу проміняв на ілюзію, створену недосвідченим розумом. Та ось настав день, коли все змінилося. Подруги поїхали, та залишився лише один… ні…
Після того, що хлопець йому сказав все значно змінилося. Напередодні їх від’їзду він накричав на друга, намагався принизити і поставити себе зверхньо, показавши, що він повний ідіот. Після цього вчинку хлопчик залишився сам, один на дуже довгий час, це було приблизно 2-3 місяці. Йому було надзвичайно соромно за те, що він зробив дуже давно, та з часом все забулось. Вони зустрілись, помирились і стали кращими друзями. Та ось емоції були уже не ті. Якесь таке відчуття сорому, пустоти, переслідувало його дуже довго, поки він не зустрів на вулиці групу дівчат, на рік молодших за нього як виявилось. Познайомитись із ними не було важко, та одна з них була надзвичайно красивою. Настільки красивою, що важко було в очі подивитися, він просто червонів від одної лиш її присутності поруч, а коли вона говорила до нього, він втрачав дар мови і лице червоніло наче помідор. Та все закінчилося тим, що не зміг він вписатись в цю компанію більше ніж на тиждень. Вдома він малював та займався улюбленою справою – грав у футбол. Саме футбол цікавив його більше за все на світі, він постійно дивився матчі не відходячи від телевізору, ходив на стадіон, та навіть коли батьки забороняли стрибав у вікно першого поверху і тікав на стадіон, тому що він горів цим, бажав цього. У школі порівняно з іншими хлопцями він не дуже відрізнявся, я б навіть сказав був “анскільним”, але не здавався, йшов до мрії крок за кроком, активно тренувався, відбивав м’яча наче ноги зі сталі та відсутні легені. Це єдине, що йому подобалось більше за все на світі, окрім комп’ютерних ігор. Одного чудового дня його мама вирішила записати його в гурток з футболу, щоб він тренувався з іншими на стадіоні. Хлопчик був такий щасливий лиш тоді, коли йому на 8-й день народження подарували телефон, яким він як і усі діти хизувався в класі. Ну що? Що ж могло піти не так? Наступного літа він познайомився з двома хлопчинами з вулиці, ті ще пройдисвіти, здирали з нього по 2 гривні, щоб пройти боса в грі. Та не до цього. Хлопець любив кататися на санях, і одної холодної зими насунула негода. Він з друзями добряче покатався на санях та наївся снігу. Ввечері його спіткала біда. У нього запалення легень. Хах, це ж треба, такий чудовий день, стільки радості у нього давно не було, але легені горіли, він задихався, голова розколювалась від нестерпного болю, мама місця собі не знаходила, лікарі ледве встигли його врятувати… Така ціна щастя для цього хлопчини, який лише хотів провести час з друзями, та це сталося вдруге… Його легені палали, наче він зараз буде дихати вогнем, очі плачуть, руки німіють, все, він вже був готовий здатись і піти на світло. Та вирішив боротись, боротись, боротись до кінця, поки бачать очі, поки чують вуха, до самого кінця, поки не зупиниться серце. Все минуло, лікарі знову врятували його , дістали з того світу, він боровся, старався не здаватись, і у нього вийшло. Та за це він заплатив велику ціну – його мрія.
Він одужував біля місяця, та все одно відвідував заняття, він просто не міг їх залишити, йому було цікаво, як його нові друзі набираються навичок і розвиваються, чого він також бажав понад усе, сидячи на лавці. Прийшовши на заняття, він був впевнений, що все гаразд і він готовий знову набирати форму, адже це його мрія, стати відомим футболістом. Та ось на 3-му колі із 10 як вони бігали зазвичай щось пішло не так. Він зловився за серце і задихаючись впав на поле. Та ось ніхто не зупинився спитати “Що сталось?”, або “Як ти? Все добре?”. Всі побігли далі розмовляючи на актуальні теми того часу і жартуючи час від часу, а він піднявся і зрозумів, що за час недуги багато чого змінилось, як і ставлення до нього самого. Раніше його ненавиділи через його захопленість, так зване “самолюбство”. Але він старався бути сильним, швидким, витривалим, але це було раніше… Його завжди брали на змагання, хвалили, нагороджували грамотами. А зараз… Зараз він лише нікчема, яка задихається на 3 колі пробіжки… Безвихідна ситуація, чим старше він був, тим більше від нього вимагалося, він не витримував навантаження і у нього ослабли коліна. Шкода хлопця, він лише бажав більшого, ніж мав тоді, та зовсім забув про найважливіше в житті – здоров’я.
Хвороби наступили на нього наче вітер, одна за одною. Його зневажали, вважали “анскілом”, призирали, не брали на турніри та глузували з того, що він був ліваком, не таким як всі.
Пройти через це все у такому юному віці не у всіх виходить.
Стоп… Через це все? Через що? А, точно!
З самого садочку над ним знущались, били, з ним мало хто хотів дружити, мама часто кричала на нього, обзивала, часто видирала сторінки у зошиті, била та заставляла робити те , чого йому аж ніяк не хотілося робити, без права вибору…
Звичайна дитина,якій 9 років бажає людям смерті, я такого за все життя не чув. Батько п’янюга, дядько також, та ось був у хлопчика молодший брат. Цікавий малий, на 4 роки молодший. Хлопчина дуже дорожив і дорожить братом. Вони часто билися і б’ються, сварилися, старший заставляв його грати у футбол, тому що хотів, щоб хоть він зміг стати таким як він, тому що вважав, що це правильно.
Так ось, що ж трапилось? Після усіх цих подій, після кожного дня, коли п’яний тато приходив додому він відчував злість, ненависть, призирство та сором. Йому не було про що поговорити з тими друзями, що були тоді, він не міг похвалитись, які у нього чудові батьки та родина в цілому. Він пережив 2 запалення легень, травму коліна, стільки болю з тренувань заради чого? Щоб його використали і викинули як непотрібну шмату для підлоги.
З того часу він став більше придивлятись до людей, вивчати їх, їхню поведінку. В старших класах він зажди сидів один на задній парті в куті де найменш замітно та просто слідкував за тим, як день за днем усе міняється. Від нього відреклися в молодших класах, в старшій школі все було інакше. Над ним знущались, вважали за дурного, крали їжу, яку він з дому брав у школу щоб перекусити. Йому здавалось, що він був самотнім, все життя , що він прожив – сам, один. Це відчуття переслідувало його постійно, він розірвав усі вузи, з ким дружив, кого знав, закрився в собі подальше від людей, яких вважав ідіотами, люблячими тільки себе та таких як вони, недалекоглядними та жадними. Коли до нього в гості приходив друг йому важко було сказати, що все скінчено, тому що це вже була зовсім інша людина, якій врешті решт дали право зробити власний вибір.
Вдома він часто сварився з батьками, особливо з мамою, він не відходив від комп’ютера впродовж дня, лінився щось робити. В дитинстві він був дуже розумним хлопцем. Його цікавило все на світі, як проходять процеси, і так далі, але найбільше його цікавило одне – сутність людини.
Він читав статті в інтернеті, читав енциклопедії, книги, і все більше і більше розумів людей і чому вони так себе поводили. Тоді його осяяло істиною. Він бажав здихатися від своїх батьків шляхом вбивства, та він просто не знав їх історії та був засліплений своєю ж дурістю та дитячою наївністю. Ще будучи дитиною хлопець міг змінити все, а тепер він втратив єдиного друга, з яким був від самих юних літ які тільки пам’ятав, втратив однокласників, втратив друзів з занять футболом, втратив все. В 13 років не витримав цього морального приниження і зірвався на маму, яка стільки всього пережила. Тоді він зрозумів, що вони схожі. Просто почав розуміти людей як ніхто інший, навчився пробачати вчинки, аналізуючи їх причину. Та вже було пізно, у нього крім батьків та брата не залишилось нікого. Він був сам, один протягом кількох років, допоки не зустрів декого…
Приємна дівчина з прекрасним голосом, від якого дух тікає в п’ятки, втрачається дар мови, вона каже тобі “Привіт”, а ти забуваєш про все на світі. Вони познайомились і таки хлопець зміг перебороти себе, своє відчуття самотності та поговорити з нею. Ось, перше побачення, друге, третє, вони просто були щасливі. Так! Були… Дівчина кинула його перед своїм ж днем народження. Він зірвався на неї, почав кричати, обзивати … А потім отямився і почав вибачатися. Просто емоції взяли гору і все поховали, як це було раніше, але він не міг зрозуміти чому? Адже це була перша його справжня любов, справжні почуття, таке відчуття, наче вони були вже рідними на той час, але все скінчилось. Вона співала, писала вірші, була талановитою людиною, тим часом він впав у відчай і пообіцяв собі, що більше не буде так вчиняти з людьми, адже це був її вибір, а він лиш під впливом емоції зробив усе максимально цинічно.
Минали дні, місяці, роки. Він не встиг отямитись як уже закінчилась школа, а потім коледж. Та ось знову це відчуття… Знову воно давить його зсередини, зжимає серце міцною хваткою і не відпускає, його розум заблокований, душа наче птах у клітці, без свободи, сам, один, полонений емоціями.
Та одного дня все змінилось. Він зустрів старого друга з коледжу, до якого відносився цілком нормально, бо все таки не перестав слідкувати за людьми, адже єдине, що у нього виходило чудово це психологія.
Друг познайомив його зі своїми друзями. Так! Мушу признати, це було класно. Впродовж такого довгого часу познайомитись з такими чудовими людьми, коли він за все життя в самотності думав, що всі довкола погані… Як же він глибоко помилявся! Ці люди змогли викликати на його без емоційному лиці усмішку по справжньому… Радість, усвідомлення того, що нарешті цей жах закінчився, всі ці страждання, докори сумління, спогади минулого – все закінчилось. Невже він виріс? Це приємне відчуття, у голові прокручується кожен період змін, кожне знайомство, і ставиться те, що у нього зараз – це рай. Він був на межі смерті тричі за це коротке життя, він стільки страждав, його мозок не витримував, підсвідомість хотіла здатись і змусити покінчити з цим всім як би воно не було, але цей приємний момент, коли тебе оточують дійсно приємні люди, яким бажаєш тільки добра, хочеш допомогти їм що б це не було. Все життя йому хотілось цього, щоб його оточували дорогі йому люди, щоб зникло відчуття самотності, адже це лише ілюзія, яка всі ці роки приховувала істину. За таких і життя віддати не важко, адже саме ті, кого він призирав у полоні ілюзій змогли зробити його щасливим, це все, що йому було потрібно. Йому сниться, наче він лежить у полі і тягне руку до блакитного неба, і поруч лежить дорога йому людина. Сподіваюсь одного разу це збудеться і він стане по справжньому щасливою людиною. Але як би не було, можна усвідомити, що у тілі дорослого чоловіка все ще знаходиться маленький хлопчик, який хоче, щоб врешті решт його похвалили та підтримали. Він боровся до кінця, і буде боротися за світле майбутнє без ілюзій та ненависті.