1. Meeting/Знайомство

Кав’ярня з не замудрованою назвою “Coffee Spot”, розмістилась у досить прибутковому для такого закладу місці –  прямо біля університету економіки та торгівлі.

Невеличке затишне місце, зі студентопосильними цінами, смачними напоями та не менш смачними десертами. Місце орієнтоване на великі компанії, поодиноких зубрил та каву з собою водночас. Кав’ярня користувалась неабияким попитом серед своєї цільової аудиторії, адже ранкова, обідня та вечірня порції кави, що мали компенсувати 2 години студентського сну, продавалась в ідеальному місці за майже ідеальну ціну, та мала чудовий смак.

Приємний інтер’єр проводив відвідувачів прямо до барної стійки, що водночас слугувала касою, за якою стояв, похмурий як грозова хмара, бариста. Вузькі брови були зведені до переносиці, а тонкі вуста скорчені у страхітливу гримасу. Мати урізала йому зарплатню. Знову. І знову за погане поводження з клієнтами. Бакуго мовчазно лютував, такими темпами, йому доведеться попрощатися з орендованим житлом і знову з’їжджати на шию цієї карги.

Мати Бакуго – пані Катсукі власниця цього закладу. Катсукі молодший працював тут “по блату”, а заодно економив мамині гроші, які вона не збиралась витрачати на психолога, аби допомогти синові з психологічними проблемами. Вона вирішила, що це буде чудовою ідеєю вирішити проблеми Бакуго з контролем емоцій, через вимушену працю з людьми. І хоч як абсурдно це не звучало, та все ж це мало якісь позитивні плоди.

 

Катсукі подзвонив Очако, дівчинці з його універу, що працювала разом із ним, але на ранковій зміні. Полаявшись зо дві хвилини на матір, хлопець попросив позичити невелику суму, аби вправитись хоча б з орендою квартири. Дівчина не зовсім охоче погодилась, адже теж мала проблеми з фінансами, та все ж знала, що підписується на надійну угоду.

Юнак покрутив перстень на руці, та розглянув ще 5 схожих на своїх пальцях. До закриття кав’ярні були лічені хвилини. Подертий та облуплений чорний лак на нігтях, зазнавав ще більшого пошкодження поки Бакуго нервово дер його під стійкою. На які гроші йому жити ще майже 2 тижні? Годинник пробив десяту вечора, час зачинятись. 

Кімната для персоналу ховалась за касою. Там було мало місця, слабке освітлення та трохи пилюки. Велике дзеркало на стіні чітко обмальовувало контури фігури, що в нього дивилась. Худе, проте підтягнуте тіло, високий зріст, дивна зачіска, забагато прикрас зроблених з матеріалу, що мав би імітувати срібло, чорний одяг у особливому стилі. Взагалі Бакуго просто пісявся від усіх панкушних речей, тому і намагався натягти на себе всього побільше, аби здаватися по молодіжному “трушним панком”. Навіть той облуплений чорний лак на нігтях він не знімав лише, тому що справжні панки ходять так. На його обличчі було чимало проколів. Штанга у брові, кілечко в губі, проколотий язик, та найбільше постраждали вуха, на яких живого місця не зосталось від металу, що пронизував їх наскрізь по всьому периметру. Бакуго досить легко сходило з рук халатне відношення до проколів, які він дай боже обробляв 2 рази після безпосереднього проколу. Він витрачав досить багато на непотрібні речі чи послуги, просто тому, що вони йому подобались, а  потім розплачувався своїм сном та нервами у пошуках джерела прибутку. Він не був дурнем, просто ще не звик до самостійного бюджету.

Закутавшись у шкіряну куртку, студент другого курсу, попрямував до свого, принаймні поки що, дому.

Маленька затишна квартирка, що мала всі зручності та досить приємне розташування, обходилась Бакуго в немаленьку суму грошей. Та все ж, повністю відповідала своїй ціні.

В домівці було трохи брудно, що досить не звично, адже Бакуго справжнісінький чистоплюй, це звісно було зовсім не по-панківськи, та блондин звик жити за власною ідеологією. Роздягнувшись у невеличкій прихожій, хлопець попрямував до спальні, аби зняти з себе усі прикраси та переодягтись у домашній одяг. Широкі штани звисали з тонких ніг Бакуго, а футболка була як величезний мішок на кістлявому торсі. Увімкнувши чайник, аби заварити собі чаю, що і стане його вечерею, парубок присів на білий декоративний стільчик та відкрив нотатки, аби розрахувати свій бюджет. Після кільканадцяти хвилин обчислень, та завареної чашки чаю, Бакуго визначив, що грошей йому катастрофічно не вистачає, аби їсти ще хоча б неділю, хоча б один раз на день. Звісно він міг попросити грошей у матері, і навіть опісля не повертати їх, просто тому, що він її єдиний улюблений син, та йому все-таки не дозволяла гордість. Тому допивши свій напій тире вечерю, хлопець зайшов на сайт з вакансіями, аби знайти підробіток наніч. Полиставши кілька сторінок, він знайшов привабливу вакансію: робота не довга, графік приємний, дістатись можна пішки, оплати вистачить аби можна було їсти цей місяць. Працювати треба було на складі, розвантажувати поставки з усілякими деталями, які не надто хвилювали студента.

Справившись з пошуком роботи він згадав про те, що він студент і має вчитись аби його не витурили з бюджету. До слова навчався він на факультеті комп’ютерних технологій, і навчався досить і досить пристойно, оскільки уже 3 курс тримався на бюджеті зі стипендією.

 

***

 

Червонокосий парубок нервово барабанив по кермові власної машини. Блискучий чорний Porsche Cayenne обійшовся йому в немаленьку суму. Його подружка запізнювалась. вже на добрячі 30 хвилин. Міна звісно ніколи не славилась пунктуальністю, та в універ мала звичку не запізнюватись. Вчились вони обоє на вечірній зміні, а вдень мали повноцінну роботу. Кірішима, так звали власника машини, зателефонував дівчині ще раз.

– Уже вийшла.

Через кілька хвилин, панянка всілась на пасажирське сидіння та легко чмокнула парубка в щоку як привітання. Юнак завів мотор та попрямував до їх університету.

Кірішима Ейджиро навчався на спеціальності бізнес-адміністрування.

 Він напевно міг би сказати, що ніколи в житті не обрав би цей напрям, та йому було потрібно це аби успадкувати сімейний бізнес. Його родина володіла невеличкою компанією, яку заснував ще дідусь Кірішими, та мала з неї хороший дохід. Ейджиро уже був працевлаштований там, і отримував величеньку зарплатню та премії від батька, тому міг жити на широку ногу, що власне і робив. Попри це був парубком дуже добрим і щедрим, та користувався великою популярністю у дівчат. Ще б пак, приємний на обличчя, височезний симпатичний хлопець, дуже спортивної статури, та ще й при грошах, не міг їх не цікавити. 

 

Останню пару, на радість студентам, скасували, тому Міна запропонувала товаришеві прогулятись. Уже було досить пізно, а студенти досить втомлені аби обрати якийсь ресторан чи нічний клуб.

– Я так натомилась – сказала Міна смачно позіхнувши – Та треба ще буде завдання виконати, аби мене знову не поставили на список до відрахування…

Кірішима м’яко всміхнувся, його подруга була розумною та кваліфікованою пані, яка працювала за спеціальністю, навіть не закінчивши навчання, та водночас була ледачим дівчиськом, що не може всадити себе виконати кілька завдань.

Міна Ашидо відкрила карту на телефоні, та, постукотівши нарощеними нігтиками по екрану, тикнула смартфон прямо в обличчя другові.

– Може сходимо сюди? Тут досить хороші відгуки.

Кірішимі було глибоко начхати куди йти і які там відгуки, він хотів лише величезну філіжанку міцної кави та скоріше вправитись з документацією з роботи, яка чекала його вдома.

– Добре, але давай не довго, бо в мене є кілька справ на роботі.

– Теж мені трудоголік – підколола Міна, та весело попрямувала до місцини, що наскрізь пропахла кавою.

 

Дешева студентська кав’ярня трохи вразила гостей своїм інтер’єром, зазвичай вони обирали місцини дорожче та елітніше, адже мали на це кошти, але ця невеличка забігайлівка чарувала чистотою та приємним оформленням. Охайні столики, красиво та зрозуміло оформлене меню, смачні вже навіть на вигляд тістечка, та чарівний запах кави, робили це місце справді привабливим. Клієнтів майже не було, лише поодинокі студенти з їх потоку, що теж вчились на вечірній зміні.

– Присядьмо тут – рожевокоса дівчина вказала на місцину поруч з касою.

М’які диванчики приємно відчувались тілом після твердих стільців в аудиторії. Тиха музика та жовтувате світло створювали затишну атмосферу.

 

Бакуго, якого сьогодні чекала вчора вибрана робота, намагався триматися живчиком, а також справжнім джентльменом, адже його гаманець не витримає ще одного мінусу з його зарплатні. Запримітивши клієнтів, що всілися на примітне місце неподалік, хлопець вхопив записник та 2 меню, начепив нормальний вираз обличчя та попрямував до них.

 

– Вітаю, що будете замовляти?

Бакуго ковзнув паперовими меню по столу. Рожевоволоса дівчина одразу ж почала його прискіпливо розглядати. 

 

Кірішима застиг на місці. Очі невгамовно бігали по хлопцеві справа. Ейджиро взагалі ніколи не думав про свій типаж й чи є він у нього взагалі, та схоже цей блондин був саме ним. Гострі контури обличчя, колюче волосся, що стирчало, наче його не розчісували кілька тижнів, металеві прикраси, що виблискували у світлі лампи, худорляві руки з подертим манікюром, та світлі вії, що прикривали стомлені очі. Кірішима не вірив в кохання з першого погляду, але хлопчина дійсно вважав побачене неймовірною красою, ну принаймні Кірішима вважав, що юнак був ідеалом краси. Очі червоноволосого стрибали по баристі з неймовірною швидкістю. Він навпомацки знайшов меню, та силою змусив себе відірвати погляд. Міна уже почала щось замовляти, здається карамельний раф та якесь різнобарвне тістечко, в її стилі, та хлопець слухав це лиш напіввуха. Серце калатало, наче у сопливих підліткових серіалах, а думки плутались у величезний клубок. 

– А Ви що будете замовляти? – працівник кав’ярні натякнув на довгу паузу, що її робив Кірішима

– Е, а-американо.. велике.

Ейджиро втюпився в блондина поки той перечитував замовлення. Коли Міна підтвердила, що все вірно, той повернувся за барну стійку та почав виконувати свою роботу. 

Рожевоволоса легенько торкнулась руки товариша :

– Все добре? 

– Еее, так. А щось не так? – юнак дурнувато всміхнувся, сподіваючись що панянка справді у це повірить. 

Дівчина скривилась в нерозуміючу гримасу. Та Кірішима цього не бачив, в нього були справи цікавіше – спостерігати за вправним баристою. Ашидо стрибнула брівками виражаючи свою недовіру, та в неї теж було заняття – стрічка інстаграму сама себе не подивиться. 

Через кілька хвилин, блондин приніс замовлення. Очі Кірішими заворожено спостерігали за хлопцем, що розставляв ємності з напоями на стіл. Не відриваючи погляду, червонокосий прилип до сухих худорлявих рук, студент навіть не моргав дивлячись як переливаються сріблясті персні на довгих пальцях. 

Міна сердито чекала поки її товариш нарешті відірветься від споглядання юнака, та зверне увагу на її розгніваний погляд. Врешті решт це відбулось. Кірі навіть трохи відсахнувся побачивши незадоволене личко Ашидо. 

– Годі витріщатись на того блондина, наче слюнявий підліток. Тобі скільки років? 

Кірішиму наче облили водою. Він же і справді був 20-річним дядьком, що вже має роботу та більш-менш влаштоване життя, і пучити очі на “крутого хлопчика” було йому не під стать. Тяжко зітхнувши, молодик востаннє поглянув на баристу за стійкою та прийнявся пити свою каву. Міна розслабилась на обличчі, та колупнувши тортик мовила:

-Вибач, якщо було грубо. Та тобі, бляха, 20 років, ти вже достатньо дорослий, аби дійсно з ним познайомитись, а не просто соромити себе дурнуватим виразом обличчя. 

Кірі всміхнувся, він справді вів себе як повний дурень. Міна відломила шматок десерту та простягнула його юнаку, одночасно друкуючи щось в телефоні. Десерт виявився надто солодким для Кірішими, але водночас досі смачним. 

Допивши каву, Кірі пішов розплатитись. 

М’яко всміхаючись юнакові за стійкою, Ейджиро чекав поки активується термінал. Провівши карткою та увівши чотиризначний пін, хлопець отримав чек та невдоволений втомлений погляд баристи. Певно не найкращий час, аби знайомитись. Подякувавши, Кірішима вийшов на вулицю, де вже чекала Міна. 

– Може перекур? – дівчина вказала на знак зони для паління. 

– Давай. 

 Дістаючи з пачки цигарку, було чутно запах вишневого ельфбару Ашидо, що в розстебнутій леопардовій шубі вже потягувала електронку. 

 

Останні клієнти пішли, до кінця робочої зміни лишалось 10 хвилин. Мати пробаче йому таку невеличку втечу, якщо взагалі про неї дізнається. Одягнувши шкірянку, Бакуго ще раз глянув на адресу де мала бути його робота сьогодні. Далеченько, та в нього ще є час, хоча він насправді й не знає куди саме потрібно йти. Вимкнувши скрізь світло, Бакуго дістав ключі від кав’ярні та надійно її замкнув. Повернувши голову він помітив маленький сигаретний вогник, та тих двох, які щойно вийшли з закладу. Катсукі рішуче рушив до них. 

– Можна стрельнути одну? – ставши неподалік від високого хлопця, почав розмову блондин. 

– Так, звісно – червонокосий сунув руку в кишеню та простягнув напівпусту пачку. 

Кацукі взяв цигарку, сунув її в зуби й почав нишпорити у куртці, в пошуках запальнички. Хлопець поруч, наче прочитавши його думки, кинув йому червону запальничку, що виглядала досить дорого, навіть з косо приліпленою наклейкою на ній. Підкуривши сигарету, блондин передав маленький пристрій назад. 

– Ти не виглядаєш як людина, що бажає працювати в кав’ярні. – почала розмову рожевоволоса дівчина. 

– Моя мати її власниця, я тут підробляю. 

– Кірішима Ейджиро – хлопець поруч подав руку для знайомства. Бакуго покірно потиснув її. 

-Міна Ашидо – панянка, на відміну від свого товариша, лиш потріпотіла пальчиками на знак привітання. 

– Бакуго Катсукі. 

– Ти вчишся тут? Я раніше тебе не бачила. – дівчина не вгавала з питаннями. 

– Так, на 3 курсі. Комп’ютерні технології. 

– Круто. – Кірішима намагався вливатись в розмову – Ти на денній формі? 

– Так. 

Розмова трохи стихла. 

– Ти працюєш тут кожного дня? 

– Так, на вечірній зміні. 

– Твоя мама має чудову кав’ярню. – Ейджиро намагався налаштувати полілог на більш приємний лад. 

– Дякую, я їй це не передам. 

Червонокосий незручно всміхнувся. Бакуго затушив окурок об урну та різко обернувся до Кірішими. Швидко наклацавши щось в телефоні, блондин ткнув його хлопцю в руки. 

– Знаєш де це? 

– Так, тут недалеко. Хочеш підкинемо? – гасячи об ту ж урну залишок цигарки мовив Ейджиро, дивлячись новому знайомому прямо в очі. 

– Еее – Бакуго був дещо спантеличений такою пропозицією, та юнак здавався надто наївним та простодушним для маньяка. 

– Нам по дорозі. – пояснив той. 

– Е, гаразд, якщо вам не важко. 

– Але я на передньому сидінні – кинула Міна, наче нагадуючи, що вона все ще тут. 

 

Порш був припаркований недалеко від кав’ярні. Першою думкою Бакуго, при виді автомобіля який він не купе і за річну зарплатню, було “ніхуя собі”, та будучи надто втомленим це так і залишилось думкою. Мовчки всівшись на задньому сидінні, він спостерігав за водієм, що вправно заводив машину. 

– Можна, будь ласка, адресу ще раз? – не дивлячись назад, Кірішима лиш підняв розкриту долоню, натякаючи на те, аби туди поклали телефон. 

Катсукі швидко увімкнув карту та передав пристрій хлопцю. 

– Пішки можна дістатись трохи швидше, якщо зрізати через парк. А якщо не секрет, нащо тобі сюди? – водій говорив не повертаючи голови. 

– Робота. 

Міна потягнулась до плеєра, та ледве  натиснувши крихітну кнопку своїми довжелезними нігтями, увімкнула музику. Заграла Металіка. 

– Не перемикай. – Кірі говорив тихіше, ніби особисто з Міною. 

Ашидо надула губки та трохи сердито глянула наліво, зазвичай музика була на її смак. 

– Непоганий вибір. – кинув Катсукі 

Рожевокоса зрозуміла натяк, та дістала телефон. Кілька хвилин вони їхали в повній тиші. 

 

Автівка спинилась. Кірішима нарешті обернувся, протягуючи пасажирові телефон. 

– Тобі направо, сюди – тицяючи пальцем кудись в карту пояснював водій. 

– Дякую. – сухо попрощався Бакуго, та обережно прикрив двері дорогого авто.

 

 

– Можна. – Міна подумки закотила очі.

Кірішима, радів наче мала дитина.

– Я тримався добре? Я не пропустив можливості? Я зробив усе вірно? Як думаєш, я йому сподобався? 

Господи, Міна чула це про кожного хлопця який подобався Ейджиро, і кожного разу їй потрібно було смиренно терпіти, поки у товариша не скінчаться слова і можна буде всунути хоч два своїх. Він був наче дитина в тілі 20 річного дядька, нестриманий у почуттях, добрий, наївний та насправді милий. Кірі не вгавав ще хвилин 10 поки віз Міну додому. Та нарешті їй вдалось влізти в щасливий монолог.

– Заспокойся, малюче. Ти просто підвіз його на роботу. Скажи спасибі, що він не  вирішив, що ти маньяк.

Ейджиро почав трохи менше ялозити на своєму місці.

– Я в 10 раз кажу тобі, що це повторюється з кожним твоїм новим хлопцем. Ти навіть номер його не взяв. Заспокойся і не дай йому затьмарити тобі розум. – дівчина ткнула гострезним нігтем Крішимі в лоба – У тебе здається справи по роботі були? То пообіцяй мені, що сьогодні будеш думати про них, а не стервозного баристу.

Кірі видихнув, вона на жаль мала рацію. Звісно він не збирався слухати її порад, і проведе ще пів ночі в сердечних роздумах про нового знайомого, зовсім не думаючи про роботу, але зберігаючи ще краплю тверезого мислення, той розумів, що всі його “ті самі” зазвичай закінчувались однаково.

Попрощавшись, хлопець рушив додому.

 

Для Бакуго ніч лише починалась.