1

Де, якщо не в клубі «Блакитна устриця» позбавлятися панцира та звільняти свою перлину?

 

Примітки:

Таймінг: події через шість років після подій “Відчув, як це” — https://fanfic.com.ua/fanfic/1-217/ , дуже рекомендую читати спочатку його, так цікавіше, проте “Без панцира” можна вважати цілком самостійною історією, тож читайте в тому порядку, у якому буде комфортніше.

 

В тексті багато уваги приділяється вживанню алкоголю й наркотикам. Любі читачі, не романтизуйте це лайно. Це НАСПРАВДІ лайно.

 

Інші примітки, приблизний візуал персонажів та пісні-натхненники тут: https://t.me/pidorosvity

Смішні відосікі з моїм їбалом:

http://tiktok.com/@pidorosvity

 

Підтримати:

5168 7451 0887 6183

 

***

* Doja Cat — Streets

 

Баси довбали по барабанних перетинках, змушуючи серце стукати в бажаному діджею ритмі. Микита притис долоню до грудей ліворуч, відчуваючи, як м’яз під пальцями надривається, ганяючи кров по тілу. Він точно знав, що справа не тільки в музиці і навіть не в прийнятій раніше увечері сумнівного виду пігулці. Це було передчуття.

 

— Гріднєв, подай панчохи, — почулося ззаду. Микита обернувся повільно, ніби весь простір навколо нього наповнився желе, що заважало рухатися в нормальному темпі. — Гріднєв… Бляха, ти як завжди.

 

— М-м? — язик рухався ліниво. Збоку здавалося, що хлопець повільно відходив від наркозу, тому був трохи не в собі.

 

— Панчохи. Подай їх мені.

 

— Звичайно, Марго, чого ж ти одразу не сказала, — Микита доклав чимало зусиль, щоб прокрутитися на високому барному стільці і опинитися якраз біля туалетного столика. Власне відображення в дзеркалі з підсвічуванням було вкрай обдовбаним, Гріднєв підморгнув сам собі і почав обшук поверхні столу. Залізка для завивки вій, ціла купа макіяжної нісенітниці, тейпи, канцелярський клей у стіку, — набір юного трансвеститу одним словом.

 

— СказаВ. І не називай мене сценічним ім’ям, ти знаєш, що це мене дратує.

 

— Зна-а-а-аєш, іноді мені здається… — Микита завис, шарячи тремтячими руками по столу. Одноразові кольорові лінзи, краплі для очей, великокаліберні блискітки, ціла купа накладних вій, упаковки гольфів та колгот різного кольору та щільності. Бідолаха майже втратив надію знайти потрібне, як раптом побачив картонну коробку розміром із долоню. — що ти бісишся, тому що тебе це жах, як заводить. Мар-га-ри-то.

 

— Дай сюди, — хлопець вирвав з рук панчохи. — Коли здається, треба хреститися.

 

Микита блаженно посміхнувся, а його приятель у відображенні дзеркала граціозно поставив ногу на стілець, вивіреними рухами натягуючи капронову тканину на гладкі ноги. Микита обожнював їх. Нескінченно довгі, з витонченими кістлявими щиколотками, акуратними пальцями та вкритими чорним лаком нігтями. На руках нігті теж були чорними, Марго спеціально замовляв тонну накладних стилетів, щоб кожен образ був опрацьований максимально. Залишалося тільки диву даватися, як з такими кігтями хлопець примудрявся не рвати капрон щільністю не більше п’ятнадцяти ден.

 

— Марго, — погляд Гріднєва засклів, руки пурхали в повітрі над головою в такт музиці за дверима.

 

— Гоша, друже. Мене звуть Гоша. Гоша Кравець, — пробубнив хлопець, задираючи краєчок спідниці, щоб причепити панчохи до пояса для кращої фіксації. Під спідницею виявилася найтонша безшовна білизна з мікрофібри. Сумнівного, аж ніяк не чоловічого крою. Мабуть, Микита побачив більше, ніж планував. — І коли ти запам’ятаєш?

 

— Це стрінги? — Микита на секунду випав з реальності, вивчаючи білизну і те, що вона приховувала своєю тоненькою тканиною.

 

— …Що? — Гоша зсунув брови і простежив за чужим поглядом. — А. Ти про це. Ну звичайно, не в панталонах ж мені виступати.

 

— Не тисне? — Микита продовжував безсоромно витріщатись. Кравець не збентежився і знизав плечима:

 

— Краса вимагає жертв, — хлопець поправив спідницю, розгладжуючи тканину під шовк на міцних стегнах. Погляд Гріднєва ковзнув вище, де тугий корсет створив чудову імітацію апетитних вигинів талії. Корсетні кісточки виділялися чорним на тлі напівпрозорої сітки і робили Гошу візуально субтильнішим, ніж він був насправді. Легко в голові малювалися асоціації з Дітою фон Тіз, образ буквально з неї і був злизаний. — Але взагалі непогано. У зад так не врізаються, як мереживні.

 

— Мереживні. Ого. Ні, не продовжуй, — Микита хихікнув, хитаючи головою. — Не час на сцену? Ти вже вічність чепуришся.

 

— Обуваюсь і виходимо, — Гоша присів на край стільця й підтягнув ближче туфлі на жахливо високій шпильці. Це були справжнісінькі стрипи: прихована платформа, не менше п’ятнадцяти сантиметрів каблук і вбивчий кривавий колір лакованої шкіри, що точно потрапляв в колір лакової ж губної помади. — Зберись, тобі ще тягти мене по тих, трясця, сходах.

 

***

 

Какофонія звуків сочилася з колонок, як лайно з переповненої вигрібної ями. Принаймні так здавалося Владу, який техно не міг навіть терпіти. І яскраві спалахи світла він ненавидів, і кальяни, і розбавлені до стану «вода з водою» коктейлі — теж. Він усе тут ненавидів.

 

— Навіщо я тут? — жалібно занив Влад на вухо. — Ні, правда, навіщо я тут?

 

— Жукове, ну як це навіщо? — Сашко витріщився на друга, як на восьме диво світу: здивовано і недовірливо. — У нас із Максом річниця.

 

— Так, я пам’ятаю. Шоста за рахунком, і на минулих п’яти я, на щастя, не був присутній. Які зірки стали рачки сьогодні, що ти вирішив потягти мене з вами у клуб?

 

— Не просто у клуб, — Сашко обняв друга за плечі і провів розчепіреною долонею перед очима. У просвіті між пальцями миготіли спалахи світла, Жуков скривився. — У гей-клуб.

 

— Що це змінило? — заволав хлопець не своїм голосом, користуючись тим, що люди навколо, окрім музики, в принципі мало що чули. — І де твій мужик взагалі?

 

Якби у Жукова хтось спитав, як він докотився до життя такого, хлопець зміг би відповісти лише: «це дуже довга історія». Довжиною практично на все його життя. З Сашком Мітяєвим вони знайомі з першого класу і товаришували вже дев’ятнадцять років. Одна шкільна, а потім університетська парта, одні захоплення на двох, схожі погляди на життя. Їх пов’язувало багато чого, навіть після закінчення навчання вони вирішили працювати разом. Загалом, можна було сказати, що хлопці мали справжній броманс, частиною якого мимоволі став і хлопець Сашка.

 

— У нього якийсь там созвон важливий з дуже важливим хуйом, повинен під’їхати через годину. А нам терміново треба взяти щось випити, — Мітяєв потягнув друга за зап’ястя у бік барної стійки, роздивляючись людей навколо. Владу ж не хотілося оглядатися зовсім, і справа була тут зовсім не в тому, що це — ґей-клуб. Влад у принципі таким речам особливої ​​уваги не придавав через Саню, що своїм існуванням створював дивний толерантний вакуум навколо.

 

«Мітяєв у нас полюбляє попсове музло та розбавлений алкоголь, а мені тупо нічого тут робити. Страшно уявити, яка шиза вдарила йому по мізках, раз я тут опинився», — Мітяєв у житті Влада був пусковим механізмом найрізноманітніших подій. І добре б справа була тільки в Саші, але сам Влад теж підливав олії у вогонь своєю згідливістю. Девізом їхнього тандему було «недоумство і відвага», саме так — шалено і відважно — півтора роки тому вони разом відкрили невелике агентство.

 

— Як тобі інтер’єр? — Мітяєв припаркував друга біля бару і просканував QR-код, щоб заглибитися в меню. — Дуже непогано.

 

— Нормально, — Влад ковзнув пальцями по переніссю, ніби намагаючись поправити невидимі окуляри. Ще з ясель у бідолахи була прогресуюча короткозорість, окуляри він носив скільки себе пам’ятав. А місяць тому таки зважився на корекцію зору, навіть сонцезахисні окуляри вже перестав носити, а звичка завжди щось поправляти залишилася.

 

— Конкретніше.

 

— Звичайний блядушник, — Жуков не зволив навіть на всі боки подивитися. — Вибери мені щось.

 

Він дуже втомився за сьогодні. Замовниця, як це зазвичай бувало, вирішила в останній момент внести виправлення. Її не хвилював навіть той факт, що за договором більша частина змін у проекті оплачувалася окремо. У результаті Влад з шостої ранку переробляв дизайн запрошень на івент і обдзвонював моделей для повторної фотосесії. Сашко, безперечно, знав про це, адже сам увесь день був по вуха в роботі.

 

«Тоді якого хуя я зараз стою тут, а не відсипаюся вдома?» — хлопець скорчив максимально похмуру міну і сів на стілець спиною до зали.

 

— Дивись уважніше, — уперто продовжив Сашко, показуючи бармену потрібну позицію в меню. — Чудовий інтер’єр, і плитку цю безглузду не поклали. Як у цих… бляха, минулорічних.

 

— Кав’ярня біля мого дому? — розмову про роботу хлопець був готовий підтримати будь-коли.

 

— Так, які «Авокадо». Ось все у них добре, але ця глянсова плитка… Ні практичності, ні естетики. Я в багатьох клубах таке бачив, і що в білому, що в чорному кольорі завжди суцільний жах.

 

Тут виглядала слизькою виключно сцена. Танцпол був чорним, але не глянцевим і не глухо матовим — зернистим начебто, так навіть на найвищій шпильці підвищувалися шанси встояти на ногах. А в лаунж зоні плитка імітувала дерево — горіх. Влад помітив це, бо всю дорогу від входу до бару дивився у підлогу, жмурячись з незвички від спалахів світла.

 

— Жодної ліпнини, жодного блядського червоного. Або жовтого золота. Пластикових квітів в пилу на ресепшн. Ковроліну.

 

— І що? — Жуков підпер кулаком щоку. Він почав здогадуватися, до чого йшла ця розмова.

 

— Живі квіти. Дифузори Jo Malone на кожному розі. Гарний поділ зон, і вся ця диваннолежача історія ніби й відокремлена, але як бордель не виглядає. Ніде ні подряпини, все дуже акуратно і прискіпливо, як я люблю, — продовжував Мітяєв презентацію, спостерігаючи за вивіреними рухами бармена.

 

— І що далі?

 

— Для середини січня чудова заповненість зали, хоча сьогодні лише четвер.

 

— Ну бляха, молодці, що тримають пристойне місце. Що мені, пам’ятник їм поставити?.. — розпалювався Влад, а потім раптово зупинився на половині руху і округлив очі. — Стоп. Стоп. Січень?

 

Влад зрозумів. А Сашко зрозумів, що він зрозумів, і не зміг стримати посмішки.

 

— Січень, — прошипів Жуков свій вирок і поклав руку на плече друга, з усієї дурісті його стискаючи. — Їбучий січень. Ваша річниця була у грудні!

 

— Інакше ти б не погодився! — Сашко нахилився у спробах вирватися із захопа, але Влад був непохитний. Рука оперативно пересунулася з плеча на шию, стискаючи пальці до синіх кругляків на шкірі.

 

— Я ні на що не погоджувався! Я спати ліг о другій годині ночі, їбучий ти підор, а о шостій ранку вже в офісі був та їбашив весь день. Я не заслужив простого людського поспати?!

 

— Я б на твоєму місці не розкидався такими образами посеред ґей-клубу, — попередив Мітяєв з ідіотською усмішкою, від якої страшенно свербіли кулаки. Почухати б об обличчя це нахабне, та руки бруднити не хотілось. — Все, досить охорону провокувати. Відпускай мене, будемо розмови розмовляти.

 

Саня нахилився нижче, штовхнув Жукова ліктем у живіт і виплутався із захопа. Влад не став пручатися, відчуваючи, як фізична втома все ж таки бере своє: навіть ті спалахи злості, що викликала в ньому ситуація, охолонули і посіріли глибоко всередині. Хлопець сів назад за стійку, де бармен уже вмостив дві низькі масивні склянки з рідиною темно-помаранчевого кольору. Пара карикатурно великих шматків льоду, прикраси у вигляді скрученої апельсинової цедри. Влад був упевнений, що пив таке раніше.

 

— «Негроні», — сказав Сашко, уважно досліджуючи келих на наявність відбитків та плям. — Випий, будь ласка, і не смикайся. Скоро розпочнеться виступ, я хочу, щоб ти подивився.

 

— А я хочу, щоб у нашій шарашкіній конторі хоч іноді були вихідні, — невдоволення була більшою мірою награним. На відміну від Сашка, Влад не міг похвалитися наявністю особистого життя, балакучими родичами чи якимись хобі. Його робота легко замінила цілий перелік захоплень, якими раніше Жуков займався безкоштовно, а спілкування з Санею та ще парою людей було більш ніж достатньо для підтримки соціалізації. У особистому житті було глухо, але це було швидше вибором, ніж наслідком трудоголізму.

 

— Влаштую нам міні-відпустку дня на три-чотири, якщо пообіцяєш подумати над моєю пропозицією.

 

— Це шантаж, — Жуков підняв келих, щоб чокнутися з другом. — І ти не озвучував жодної пропозиції.

 

— Спочатку тобі треба випити, — слабкий дзвін скла швидко потонув у навколишньому шумі, Саня присмоктався до короткої вузької трубочки, задоволено жмурячись. — Ти не станеш сперечатися з тим, що це смачно, правда? А ще на нас чекає невеликий виступ.

 

— Вряд чи мене зачепить чоловічий стриптиз, — Влад звернув увагу, що за спиною спалахнуло відразу кілька джерел світла, спрямованих, мабуть, прямісінько на лощену сцену.

 

— Ця твоя куленепробивна гетеросексуальність виглядає як самонавіювання, — відмахнувся Сашко. — Але факти такі, що зараз ти в ґей-клубі, все життя тебе оточують одні підори, а остання твоя жінка заявила, що пожертвує сексом на користь вашої міцної дружби. На твоєму місці я задумався б про план «б».

 

— У моїй голові це звучало не так сумно.

 

— Так, у тебе великі проблеми із драматизацією реальності.

 

— Яке щастя, що ти береш на себе всю брудну роботу, друже.

 

— Не дякуй, друже.

 

З Наталкою Влад почав спілкуватися на другому курсі університету після невеликої секс-пригоди на вписці. У загальноприйнятому значенні їх складно було назвати парою, але через брак альтернатив Жуков згодом звик називати Наташу своєю дівчиною.

 

«Ми трахались кілька років, а два роки тому вона заявила, що інцест її більше не заводить. Не можу сказати, що щось сильно змінилося з того часу, але іноді я замислююся про tinder чи щось на кшталт. Інакше жарт про стояк від чоловічого стриптизу може перестати бути жартом, — Влад все ж таки повернувся обличчям до сцени, прокрутившись на стільці. — Хоча-а-а… Не принципово. Потяг до мужиків звучить всяко веселіше відсутності потягу в принципі».

 

Техно заглушилося побутовим шумом: голосами, сміхом і дзвіном посуду, а потім плавно перетекло в пісню зовсім іншого настрою. Під неї складно безладно трусити кінцівками, вона змушувала прислухатися та сповільнитися. «Doja Cat», — здогадався Жуков, ковзаючи подушечками пальців по ребристій поверхні келиха. Він холодив руки, а напій віддавав цитрусовою гіркотою й заповнював шлунок м’яким теплом. Цей контраст у поєднанні з оглушливими басами та загальною вимотаністю робив обстановку навколо менш напруженою та схвильованою. Влад валився з ніг від утоми, але заснути на місці не хотілося, натомість по передпліччю пролетіли сироти, явно даючи зрозуміти, що така музика була йому до вподоби. Жуков не був затятим шанувальником виконавиці, але пісня* була досить впізнаваною, щоб у голові миготіли уривки тексту і малювалося уявлення про те, як може виглядати виступ. І… О, так, це безперечно обіцяло бути цікавим.

 

Декорації, які раніше залишалися в тіні й не привертали уваги, тепер були підсвічені софітами та вражали деталізацією. Щось на зразок вітрини вінтажного магазину: коробка, одна із сторін якої була повністю скляною і дозволяла розглянути все, що було всередині. Пошарпані ретро-валізи і саквояжі, вигромаджені до стелі під небезпечним кутом стільці, ланцюги різної довжини та розміру, що звисали де-не-де до самої підлоги. Простір усередині був залитий червоним, так що різноманітні металеві предмети на кшталт годинника, вінтажної біжутерії і скручених у вигляді дивної скульптури столових приладів відливали небезпечним блиском. Влад копався в пам’яті, намагаючись простежити за своїми асоціаціями, і дійшов висновку, що ця інсталяція більше була схожа на кімнату Хаула з «Ходячого Замку», ніж на вітрину бутика, як здалося спочатку. Тільки кольорова гама була агресивнішою і натякала швидше на плутані сексуальні фантазії, ніж на розйобану менталку малолітнього чаклуна.

 

Освітлення всередині «коробки» стало яскравішим, тепер окрім мотлоху і двох застиглих силуетів можливо побачити інші деталі на кшталт різношерстого пір’я та обрізів тканин, що звисали з кількох умовно горизонтальних поверхонь. Влад неквапливо смакував кожну, навіть незначну дрібницю, доки не зміг нарешті сконцентруватися на артистах. Один із них сидів спиною до глядачів, спокійно склавши руки на підлокітники. Освітлене до неправдоподібної платини коротке волосся стояло маленькими, пружними на вигляд колючками і в специфічному освітленні здавалося ядерно-червоними. Чорні штани, чорна ж сорочка. Жодних примітних деталей в образі, здатних привернути на себе занадто багато уваги. Звичайна людина і цих дрібниць не помітила б, але Влад багато фотографував і довів до автоматизму зайву спостережливість. З другим артистом і старатися не довелося, хлопець — цей факт поки що піддавався сумніву в голові Жукова — привертав до себе більше уваги, ніж ліхтар у метеликів посеред ночі. Для образу скоріш за все брали референси найкращих років Діти фон Тіз, але артист все ж таки не здавався звичайною копією. Швидше за все, справа була у початковій відмінності типажу: волосся каштанове, а не синювато-чорне, шкіра просто молочна, а не болісно-біла, як у моделі. Макіяж теж виглядав іншим, менш стриманим, ніж у Діти, але й до повномасштабного трансперевтілення було далеко. Щось середнє, щось, що цілком повертався язик назвати золотою серединою.

 

Танець почався повільно, ніби просочуючись настроєм пісні. Нічого особливого, але варто визнати: своя особлива «родзинка» в танці була. Рухи не виглядали завчено-замученими на нескінченних репетиціях, це була абсолютна органіка харизми та природної пластики. Танцюрист підняв руку над головою, вхопився за один з ланцюгів і почав плавно похитувати стегнами, змушуючи м’які складки шовкової спідниці відблискувати у світлі софітів. По м’язах, що напружилися, легко читався не просто субтильний хлопчик, а сформований персонаж вельми «дзвінкої» конституції. Під напівпрозорою сіткою корсета, звичайно, нічого не проглядалося з такої відстані, але фантазія домальовувала деталі по типу проступаючих ребер у прогину спини та м’язів преса.

Той, що сидів на стільці, ніби не міг утриматися від нав’язливої ​​ідеї доторкнутися. Долоня лягла на прикриту капроном шкіру, потім сповзла вниз, притримуючи під коліном, щоб танцюристу було зручніше вмостити ногу на чужому плечі. На тлі чорної сорочки туфлі на божевільних підборах здавалися кривавою раною і виглядали настільки естетично, що перехоплювало дихання. Вільною рукою блондин за талію притягнув танцюриста ближче, той відкинув голову назад, натягнувся струною і практично повис на ланцюгу, вчепившись пальцями у великі ланки.

 

— Це… — Влад безглуздо прочинив рота, невідривно дивлячись на сцену.

 

Танцюрист випростався і відпустив ланцюг, руки знову запурхали в повітрі, засліплюючи блиском масивних браслетів і каблучок. На тлі таких прикрас зап’ястя здавалося тендітнішими, а тонкі пальці з довгими нігтями-стилетами виглядали точнісінько жіночими.

 

— Пиздато, я знаю. Це один із найпопулярніших їх номерів, стандартно пару разів на місяць доводиться повторювати, і людям не набридає, — голос друга здавався фоновим шумом, усю увагу займав танець і хриплуватий голос співачки.

 

— Потрібно поговорити із замовником. Ти думав над додатковими пунктами у договорі? — кинув Влад байдуже, ніби не дав зараз добро на абсолютно нетиповий для себе проєкт. Зазвичай їхніми клієнтами були кав’ярні та антикафе, будь-які «нічні» заклади викликали у Жукова натуральний напад нудоти. Однак це не був просто ґей-клуб зі стандартним набором по типк стриптизу, караоке та пісень Ґагі на репіті. Варто визнати: посередній клуб Мітяєв і розглядати б не став, надто прискіпливим він ставав, коли справа стосувалася роботи.

 

— Накидав дещо, — Саша часто закивав, щось набираючи в телефоні. — Господар готовий поспілкуватися з нами після шоу, можемо сьогодні основні моменти проговорити.