Wake up

– Прокидайся! Нумо, скільки можна спати!

– Ще декілька хвилин. – Чонгук тягне ковдру на голову аби сховатись від ранкового світла і вже бадьорого Техьона.

– Ні. Ти обіцяв мені неймовірний та насичений день, тому вставай.

– Встаю.

На годиннику дев’ята ранку, в календарі неділя, за вікном тепле сонечко і співучі птахи. Поруч на ліжку лежить кохана людина, яка щиро посміхається і продовжує штурхати аби хлопець швидше вставав. Цілий день розписаний на розваги та прогулянки. Чи може бути щось приємніше за такий чудовий ранок?

Душ, легкий сніданок, глибокий поцілунок ледве увірваний, ліфт, подвір’я, машина. Вони їдуть в торгово-розважальний центр. Це перший пункт призначення.

– … він був настільки вражений моєю доповіддю, що навіть запитав чи може він використовувати її для своєї роботи з наступними групами. – захоплено розповідає Техьон

– Я і не сумнівався в тобі, ти справжній чарівник. Я так тобою пишаюсь. – говорить у відповідь Чонгук на секунду відірвавшись від дороги для того, щоб закохано подивитись на хлопця.

– Я так чекаю сеансу. Ми так довго чекали виходу цього фільму й ось нарешті настав цей день. Як думаєш, що вони вигадали на цей раз?

– Навіть уявлення не маю, це Марвел, їх фантазії можна тільки позаздрити.

Купивши квитки та попкорн хлопці пішли в зал зайняти свої місця. Чонгук тримає коханого за талію та час від часу перериває його розповіді поцілунками. Йому подобається дивитись, як щоки хлопця кожного разу починають червоніти від сором’язливості.

Після фільму пара пішла в кафе, щоб підкріпитись.

– Мені так сподобалось, було стільки смішних моментів. Як тобі та сцена на початку?

– Тор там був дуже смішний, я ледве стримувався, щоб не засміятись в голос.

Колупаючись паличками в локшині вони діляться враженнями від фільму час від часу голосно сміючись. Прогулюючись величезною будівлею наткнулись на масштабний зоомагазин.

– Ти тільки глянь який цей лемурчик милий. – Техьон захоплено тримає в руках тваринку під пильним наглядом працівника магазину.

– Згоден, але не миліший за тебе. – на що Техьон знову сором’язливо почервонів.

– А може заведемо собі якусь тваринку? – він глянув благально своїми великими карими очима сподіваючись на позитивну відповідь.

– Ми ж постійно зайняті — ти в університеті, я на роботі. Нам не буде коли за нею доглядати.

– Ну давай. Візьмемо котика, його не потрібно вигулювати як собаку. Або давай хом’ячка. Чи папужку. Давай папужку! Такого маленького жовтенького папужку. – він мрійливо посміхається вже уявляючи як увійде в дім з новим другом. І як тут можна відмовити?

– Гаразд, тільки давай не сьогодні, в нас ще цілий день попереду, не будемо ж ми його в машині весь час возити.

– Ура! Кохаю тебе! – хлопець накинувся з вдячними обіймами на що Чонгук посміхається зарившись носом в пахуче злегка кучеряве волосся.

– Ну що, куди підемо далі? – йдуть просторими коридорами вдосталь налюбувавшись красивими тваринами тримаючись за руки.

– Колись ти мені сказав, що дещо не вмієш, тому зараз ми підемо це виправляти. – загадково посміхнувся Чонгук і повів їх у потрібному напрямку.

– Куди? Що це? Що я не вмію? – як мала дитина заговорив хлопець намагаючись вирвати відповідь. Але Чонгук мовчить партизаном. Йде собі далі посміхаючись що зміг так зацікавити коханого.

– Ролики? Серйозно? – здивовано проговорив Техьон, коли вони зупинились біля великого майданчику. – Але звідки ти знаєш, що я не вмію кататись? Я не пам’ятаю щоб говорив тобі.

– Ти колись сказав, хоч це була і випадково сказана інформація але я запам’ятав. – задоволений собою промовив хлопець.

– Що? Коли?

Рік тому.

Чонгук заходить в квартиру і чує тихий плач. Різко кинувши все майно що було в руках на підлогу він біжить по кімнатах шукаючи звідки йде звук. Зайшовши в гостьову він натикається на сидячого на підлозі Техьона. Він різко підходить до нього сідаючи навпроти та беручи його обличчя в свої руки.

– Сонце, що сталось? – стурбовано промовляє.

– Ти мене не любиш. – заікаючись і схлипуючи говорить хлопець.

– Що? З чого ти взяв цю маячню?

– Я на ромашці гадав. – він вказує пальцем на стебельце та пелюстки нещасної квітки
.
– Значить тобі потрапилась дефективна ромашка, адже я тебе дуже сильно люблю. – Чонгук полегшено видихає.

– Не може такого бути. – не вірячи промовляє і дивиться нахмуривши брови.

– Може. Люди ж бувають дефективні, рослини тим більше бувають.

– Ти мене не обманюєш?

– Звісно ні, сонце. Мені неприємно, що ти віриш якійсь дурній рослині, а не мені, але я тебе не обманюю. – обтерши великими пальцями обличчя навпроти від сліз він обійняв хлопця.

– Ти буваєш ще тим овочем, тому не ображай родичів. – обіймаючи у відповідь проговорив Техьон.

– Якщо для тебе це так важливо, тоді ходімо в будь який квітковий магазин, купимо всі ромашки що там є, і будемо сидіти гадати.

– Ходімо.

Чонгук допоміг йому піднятись та відвів у ванну, щоб вмитись. Одягнувши перше що потрапило під руку вони вийшли на пошуки магазину з квітами.

На місто опустився пізній вечір, де-не-де можна почути голоси людей, на дорогах небагато машин, які мчать додому після довгого робочого дня. Пара йде тримаючись за руки. Чонгук розповідає про свій робочий день, щоб відвернути коханого від поганих думок.

Раптово Техьон зупинився, а потім продовжив іти, але в іншому напрямку ведучи хлопця за собою. Вони підійшли до освітленого вуличними ліхтарями майданчика, де підлітки роз’їжджають на скейтбордах.

Техьон захоплено споглядав за дітьми поклавши голову на плече коханого чоловіка. Повз них промайнула дівчинка вправно їдучи на роликах .

– Хотів би і я вміти так їздити.

– Ти не вмієш їздити на роликах? – здивовано промовив Чонгук.

– На жаль ні.

– А на ковзанах?

– Це майже те ж саме.

Вони пішли далі. Повільно прогулюючись містом вони оминули не один магазин але не хотілось зупинятись.

– Ходімо додому, я змерз.

– А квіти?

– Я і так знаю, що ти мене кохаєш, вибач за ту безглузду істерику. – він повернувся до Чонгука і легенько посміхнувся потягнувшись за поцілунком.

Зараз.

– Чонгук, тільки не відпускай, я не хочу падати. – міцно тримаючись за чужу руку Техьон ледве переміщається широко розвівши ноги. Він сміється з кожного свого незграбного руху, а Чонгук сміється разом із ним безрезультатно намагаючись поставити хлопця в правильну позу.

– Не розставляй так широко ноги, ти швидше впадеш на свою дупцю ніж проїдеш хоч метр. – повз них проїжджають інші люди спостерігаючи за веселощами хлопців.

Чонгук дивився в кохані карі очі. Він був ними зачарований в перший їх день і зачарований ними й зараз. Його очі несуть в собі все: щастя, радість, любов, печаль, сум, сміх. Все є в цих очах навпроти.

Співпали колись маршрути і час, і дні. І зовсім не випадково вони зіткнулись. Адже доля зробила їх серця одним цілим, одним на двох. Зробила їх одним цілим.

І Чонгук кохає його як… ні, просто кохає. Кохає до безумства. Хоче дивитись в ці очі і красти його любов вбираючи її в себе. І кожного разу, коли він бачить його лице, що посміхається у відповідь, він з кожним разом закохується знову.

Вони повільно йдуть освіченими вуличками додому. Машину залишили на стоянці, адже трішки випили алкоголю. Вони йдуть тримаючись під руки і захоплено діляться враженнями від сьогоднішнього дня.

– Знаєш чим прекрасний цей день? – Чонгук повернув голову глянувши на коханого, той питально глянув у відповідь. – Тим, що я ще більше в тебе закохався. Це все схоже на неймовірний сон.

– Це і правда сон, Чонгук. – з посмішкою відповів Техьон зупиняючись. – Проте тобі вже пора додому.

– Так ми ж ідемо додому. – не розуміючи відповів Чон.

– Це був незабутній день але тобі вже пора. – все так же з посмішкою продовжує хлопець.

– Я не розумію, Техьон, ми ж ідемо додому.

– Тобі пора прокинутись. Знай, що я тебе кохаю і завжди буду тут. Прокидайся. – його образ починає розсіюватись, все навколо ніби здіймається вверх, стає світліше.

– Стій, ні, Техьон, не кидай мене!

– Прокинься. – останнє слово, що зірвалось із коханих губ перед тим як образ повністю зник.

– Прокинься, хлопче, ну. Замерзнеш, застудишся. Вставай. – по плечу плескає чиясь долоня. На лице падають маленькі краплі дощу.

Чонгук повністю приходить до тями.

Знову сон.

Це знову був лише сон.

Він піднімається з могили коханого на якій заснув згадуючи прекрасні і щасливі моменти з ним. Його розбудив дідусь. Невисокий, згорблений, сивобородий дідусь вже не вперше його будить. Через декілька могил похована його дружина. Тому він розуміє Чонгука, він справді знає як це.

– Іди хлопче, змок вже весь. Хтозна скільки ти вже тут. – він завжди про нього піклується. Вже називає сином, хвилюється про нього. Чонгук йому посміхається, з болем в очах але посміхається. Пропонує підвезти його додому на що дідусь відмовляється.

Ще раз глянувши на таке рідне ім’я вигравіюване на плиті хлопець пішов.

Знову лише сон.

Він заводить машину і продовжує просто сидіти.

Він не навчив Техьона їздити на роликах. Вони не купили маленького жовтого папужку. Тієї неділі в них ніколи не було. І не буде.

Хлопець заходить в квартиру просочену спогадами. Прийнявши теплий душ лягає в ліжко, щоб спробувати знову заснути.

І кожного разу він засинає з надією не прокинутись. Адже тільки в снах він з ним.