1

Опівдні Драко Малфой повільно йшов вулицею Лондону, ліниво посміхаючись перехожим повз нього. Деякі посміхались у відповідь, особливо сусіди, але були й такі, хто здивовано забували навіть привітатися, бо вони звикли бачити завжди похмурого та уїдливого Малфоя з ненавистю в очах.

Гарний настрій пояснювався тим, що Драко нарешті, після довгих двох тижнів роботи, доробив всі свої проекти та отримав заслужений відпочинок. Він працював у студії з різноманітними людьми. Особисто він був художником-дизайнером, завдяки чому отримував багато замовлень, які виконував успішно, якісно та завчасно.

Драко сповільнився, а потів і зовсім зупинився. Його увагу захопила вивіска нової кав’ярні, яку він жодного разу не відвідував — а відвідав він багато. Щодня пісня роботи він заходив в різні кав’ярні, де замовляв свій улюблений чай, шукаючи те місце, де йому зроблять ідеальний чай.

Ще з початку навчання у Гоґвортсі більшість слізерінців знали, що Драко Малфой всією душею обожнює чай. Минали роки, Драко подорослішав, серце скам’яніло і всі зрозуміли, що він любить тільки декілька речей: своїх друзів, свою сім’ю, слабкий чорний чай з м’ятою і з однією ложкою цукру та Гаррі Поттера. Виключно тому що хрещений, квіддіч та малювання займали друге місце у серці.

Драко вважав, що його серце це кам’яне, а душа не така чорна, як всі думають. Най інші і кажуть, що хочуть, він давно виріс з того віку, коли чужі думки хвилювали його до тремтіння колін. Загалом, його вважали черствим через маску байдужості або огиди, але ніхто ніколи не думав чому він її носить.

Трохи зам’явшись коло входу, він все ж штовхнув двері та зайшов всередину. Кав’ярня була невеличкою, інтер’єр та кольори тішили очі кожного сноба, хай Малфой більше ним і не був. Ліворуч від входу знаходилась ярка, яка вела у залу з столами та стільцями. А от праворуч була каса із стойкою баристи, де також знаходилась вітрина із солодощами, наприклад шоколадний торт, пиріг з патокою, полуничне желе та інше.

На підлозі стояли вази з квітами: петунії, лілії та нарциси. На стінах було кілька картин, одну з яких Драко одразу впізнав — це був пейзаж нічного Гоґвартсу, який він власноруч малював на замовлення анонімного чаклуна. Те, що власником кав’ярні був маг, який ще й вчився із Малфоем — а він був у цьому впевнений — стало очевидним. Гарний смак та вміння керувати бізнесом вказувало, що власник був випускником слізеріну, але така кількість квітів та картин змушувала сумніватись, наче таке було тільки в стилі гафелпафу.

Драко став перед вітриною. Погляд впав на пиріг з патокою. Ще з дитинства він обожнював солодощі, особливо пиріг з патокою, але Пансі завжди казала: «Ти любиш його не тому що обожнюєш яблука, а тому що обожнюєш Гаррі Поттера і — яка несподіванка — він також його обожнює». Драко не погоджувався, але й аргументів проти не придумав. Подумки вирішив ще повернутись сюди за пирогом, він підійшов до каси. Із службового приміщення почувся шум та знайомий голос:

— Секунду!

«Ну звичайно,» — подумав Драко, — «Як я міг забути про ґріфіндор».

— Добрий вечір, — Поттер завмер в дверях у дивній позі, не наважуючись пройти далі. Страх, що з’явився в першу мить, змінився на здивування — не кожен день бачиш колишнього однокурсника-ворога і такого-сноба-що-зводить-вилиці, ще й у маґловській частині Лондону.

— І тобі привіт, — Гаррі тяжко зітхнув, так і залишившись на місці. Драко закотив очі, — Може ти вже приймеш моє замовлення?

Гаррі здригнувся, — Так-так, звичайно, одну мить, —він поставив на вогонь чайник, — Вам в закладі чи з собою?

— З собою. Зроби мені слабкий чорний чай і…

Але Поттер вже зник за дверима. Драко був у шоці. Гарний настрій зник в одну мить, змінившись на гнів — цей бовдур навіть не дослухав його замовлення! Поттер одразу став одним із некомпетентних бариста у всьому Лондоні, на скромну думку Малфоя. Він навіть перегнав одного кретина із кав’ярні та стику вулиці, який зробив йому дуже міцний чай, а на зауваження вилив у раковину та вигнав клієнта. «Та ні, щось я перегнув. Гірше того бовдура нікого немає. Треба буде написати на нього скаргу».

Гаррі повернувся, і коли вже Малфой хотів почати свою тираду, він помітив у чужих руках свіжу м’яту. Поттер став на своє місце та прийнявся за справу. Руки рухались швидко, але й дуже граціозно, що стало ще одним шоком для Драко, бо він пам’ятав Поттера дуже незграбним. Хоч той і переміг Волдеморта, але в усьому іншому був повним профаном.

Гаррі взяв найбільший стаканчик із картонкою для гарячих напоїв, куди закинув заздалегідь підготовлений чорний чай. Декілька разів перемішав його, він сходив за цукром і викинув пакетик, залишивши дуже слабкий чай. Одна ложка цукру опинилась в стаканчику, поки Поттер відходив нарізати свіжу м’яту великими шматками, аби вона залишилась соковитою, насиченою, та не потрапила у шлунок разом із ковтком.

Останній крок, і він накрив стаканчик кришкою, поставив на стійку.

— З вас 4 фунти, —Гаррі підняв очі на Драко і побачив неймовірну ніжність в погляді. В цю саму мить Драко виглядав так, наче він найважливіше, що може існувати у Всесвіті. Все навкруги зникло, залишились тільки ртутні очі, наповнені коханням, та його м’яка посмішка. Гаррі почервонів, бо ще ніколи в житті не відчував такий сором та щастя одночасно.

Малфой повільно дістав з кишені 20 фунтів і взяв свій стаканчик. За цей чай він і на секунду не відірвав погляд від очей навпроти — яскравих, чистих, цнотливих, кольору свіжоскошеної трави. Погляди казали все самі за себе, і тепер хлопець знав, він був впевнений,  що в нього є всі шанси на взаємність. Драко зробив ковток із стаканчику та прикрив очі. Ось він, нарешті, його улюблений чай, зроблений ідеально.

Гаррі першим відвів погляд, відчуваючи полегшення і трохи суму від втрати важливого моменту. Він порахував решту та протягнув вперед.

Драко обережно взяв його руку та потягнув в сторону вази для чайових, скидаючи туди всі гроші. Він повернув їх руки назад, але й досі не відпустив, дивлячись прямо в очі. Гаррі ковтнув.

— Це найкращий чай, який я взагалі коштував, — Драко погладив його долонь великим пальцем руки, — Дякую.

— Нема за що, — голос все ж таки підвів, через що щоки почервоніли, хоча, здавалося, куди ще більше.

Малфой широко посміхнувся і прищурився.

— Тільки скажи… Звідки ти знаєш який у мене улюблений чай?

Гаррі знову здригнувся та завмер. Драко вирішив запитати потім, чому це відважний герой так реагує на дрібниці (дякую, що без криків) та довго тупить. Хоч щось зі школи не змінилося, але Драко ніколи не зізнався б, що Поттер дійсно змінився: старі окуляри змінились на нові, стильні із товстою дужкою, волосся стало довгим та завитим і тепер не виглядали як гніздо, одяг змінився на модний, та й сам герой витягнувся і помужнішав. Якби половина дівчат Чарівного світу закохалася б в такого Поттера, у Драко не було б ніяких питань, але так «Як можна було закохатися в дурного очкарика, яким він був у дитинстві?»; і в голові у відповідь одразу почулося Блейзове: «Пфф, легко, так само, як це зробив ти».

— Ем… — «Як промовисто, 10 балів ґріфіндору», — Інтуїція?

Це був останній крок, Малфой не витримав і засміявся, чим сильно злякав Гаррі. Той раптово вирвав свою руку і відступив на крок. Страх змінився сильною образою — ще секунду тому він був готовий на все, але сміх зіпсував всю пелену закоханості. Вони знову втратили момент.

Поттер склав руки на грудях, похмурився і почав:

— Якщо це все, то ти можеш іти, я… — але Малфой перебив.

— Не все. О котрій ти закінчуєш? Просто я дуже хочу послухати більше про твою чудову інтуїцію. Що думаєш з приводу ресторану вниз по вулиці? Французька кухня має тобі сподобатись. Потім можемо сходити в яку-небудь кав’ярню за пирогом з патокою. Ти згоден, Гаррі?

В цю секунду стало зрозуміло, що не тільки Гаррі слідкував за Драко і запам’ятовував його вподобання в їжі, напоях, в житті, а й навпаки. В нього перехопило подих, тому що вперше в житті той назвав його Гаррі. І він знову завмер, але цього разу швидко отямився, посміхнувся і відповів.

— З великим задоволенням… Драко.