1

Основано на реальних подіях. 2020 рік. Я сплю в ліжку. Це мені дається легко. Але варто розплющити очі — мене з’їдають з середини. Тяжкість в тілі вичерпує енергію. Дивлюся в дзеркальну стелю і розумію, що не маю бажань. Організм потребує їжі. Ліниво опускаю ноги на коричневий килимок і тягнуся до кухні. Там на старому столі бачу сир. Здригаюся, коли коло нього помічаю ніж. Боячись схопити знаряддя смерті, відвертаюсь від нього. Пальцями хапаю скибочку і ділю її навпіл.Проти своєї волі пережовую шматочок. Обід не має смаку. Минувши коридор, повертаюся до спальні. Там знову торкаюся зеленої подушки. Намагаюся знову сховатися від поганих думок. Я їх не контролюю. Вони ніби чужі. Вони постійні. Треба просто заснути. Але не кожний сон легкий. Заплющивши очі, дивлюся на спотворене обличчя. Воно здалека нагадує людину. Мерзотно бачити чорну посмішку і гострі, як рога вуха. Це янгол, який упав. Паніка відчувається в серці, а дискомфорт здавлює душу. Нечисть говорить мені спосіб суїциду. Я знаю план, що, де, коли і як. Але пекло — це єдина причина, яка тримає мене на Землі. Прокидаючись, стискаю ковдру і розумію, що сон — це мій ранок, день, вечір і ніч. А тим часом в кімнаті завжди опущені жалюзі живуть безнадією. Справа від вікна стоїть комп’ютерний стіл, а на ньому пилиться ноутбук. Розглядуючи жовті шпалери, на секунду заспокоююсь. Думати дуже важко. Я мало, що розумію. Не один я в біді. У подруги моєї матері вмер чоловік від раку. У нього залишилися старший син і дочка, яка ще не закінчила молодших класів. Яке в неї ім’я вам дізнаватися не варто, бо я не знаю цих людей. Для мене вони живуть на острові, який знаходиться на другому материку. Одним словом — чужі люди. Але якось дива мені говорять, що я повинен доглядати дівчинку. Згадую скільки вона мені потріпала нервів! У неї родичі — останні тварі:: бабуся і дідусь, яким ліньки глядіти внучку. Але моя рідня не краща. Протягом декількох років записую все, що зі мною сталося. Моя матір прочитала в щоденнику мій спосіб піти з життя. Єдине, що вона мені мовила:
— Ти діитиночці не казав зробити (спосіб самогубства)?
В той момент я забув, як дихати. Очі збільшились втричі. Зіниці заполонили весь білок.
Я не міг повірити в ті слова. Якісь незнайомці з забутого моряками землі, важливіші їй чим рідний син. Заздрю мертвій людині, бо за неї турбувалися і за неї переживали. Я сидів на цьому самому ліжку і бачив скрізь стіну порожнечу. Будь-якого дня я можу відправитися в пекло, а моя матір тремтить за невідомого мені чоловіка, з яким я ніколи не говорив.
Все ще лежу і не маю жадань. Тіло виснажене. Поправляю коричневе волосся і зиркаю на кипу малюнків. Не бачу майбутнє. Здається, що кипа ніколи не стане більшою..
“Мені потрібно щось робити. Напевно священник знає, що саме, — розмірковую, накриваючись ковдрою.
Проходить час, сідаю на велосипед і мчу якомога далі від дому. Пам’ятаю, що колись бачив цікаву будівлю недалеко від лікарні. Ватні ноги вдаряють педалі. Від світла мружу очі. Становиться жарко, як на зірці. Футболка прилипає до тіла. Як би не було неприємно, але на секунду відчуваю радість. Переді мною каплиця. Вона завбільшки зі звичайнісінький будинок. А коло неї стоїть статуя Діви Марії. Підійшовши до дверей, читаю вивіску.
— Літургія о 11, — вимовляю незнайоме слово і посміхаюся. Дивне відчуття, радіти, коли сил немає навіть на те, щоб поїсти. Через декілька днів зустрічаю людину, яка поверне мені смисл життя. Сиджу на лавочці, а на підлокіткнику тримаю книжечку і незграбно намагаюся встигнути за іншими. Мало, що розумію, але співають весело. Спереду, піднявши руки читає молитви отець Олексій. Це чоловік таким же зростом, як і я. Він без бороди та високим голосом — знає багато. А головне знає, як уникнути самогубства. Кімната, в якій проходить Свята Літургія невелика. В ній довгий килим і світлі шпалери. Ззаду мене красується ангел, а спереду — Богородиця з немовлям і окрема ікона зі Спасителем. Служба закінчується менше чим через годину. Я виходжу в майже пустий коридор. В ньому лише лавочка та радянский стіл. А спереду переодягальня отця. Ззовні вікно до тієї кімнати зафарбоване. Комірка — це склад всякої всячини: від одягу і до молитовників і християнських фільмів про минулих блудниць, наркоманів та езотериків. Посередині еликий стіл займає багато місця. Впоравшись зі своїми справами, до мене підходить отець Олексій. Я починаю не зі знайомства, а з проблеми. Вислухавши мене, священник спокійним голосом відповідає:
— Зрозуміло, — та дарує молитвеник в жовтій обкладинці. — Помолись Діві Марії й все буде добре. Молитися корисно.
Ми вийшли на вулицю. Отець зрозумів, що я безумний, та мало, що тямлю, але поставився до цього нормально.
В наступний раз, коли я подаюпро гріх та згадаюс вященника, розумію, що маю заради кого жити. Це єдина людина, яка допомагає мені.Він має в мені надію на майбутнє.

“А може прочитати молитву, – споминаю я і тягнуся до тумбочки. Там серед одежі в нижній шухляді лежить книжка. Ставши на коліна, шукаю потрібний текст. Поглядаю то на молитвеника, то на ікону. Розум затуманений. Мені дуже важко думати. Легше було першокласнику вирішити задачку по вищій математиці чим мені прочитати половину сторінки. Знесилений, падаю на червоне простирадло. Засльозені очі заплющуються. Ранок. Йду по коридору і не можу втямити, що за дивне відчуття?! Апатія, яка мучила моє тіло майже рік, ніби щезла. Я повний енергії не розумію, чому сьогодні мені було так легко чистити зуби. Дивлюся вперед і усвідомлюю кожен подих і рух. Пульс спокійний, а серце б’є, як годинник. Зупиняюся та потираю косі очі:

– Воно пропало, – шепчу, заливаючи щоки слізьми. Я ніколи в житті не плакав від щастя. А воно зірвалося, як вулкан від лави. Мені повернувся найбільший дар людини — мислити. Більше ніякий думок про самогубство. Проходить декілька днів і нарешті знову неділя. До Літургії залишилося декілька хвилин. В коморі отець Олексій одягає поверх звичайного вбрання рясу. В прорізі дверей з’являюсь я. Несподівано обнімаю священника, та кажу, дякую, і те що мені стало легше. Плече священника мокріє від моїх емоцій. Відхожу назад. Тіло тремтить від радості, бо продовжу жити. Але я був лише за кроку від пекла.