розділ 1

Сьогодні знову чула про якогось там нереально красиво-чудового юнака з інтернету. Тобі дійсно не набридає отак знайомитись з ними усіма та фільтрувати сотнями різних придурків які трапляються… Сталева певно, я так не змогла б. Мені достатньо і твоєї компанії та уваги. Взагалі, завжди було достатньо одної тебе, тому продовжу слухати про цих модних та крутих хлопчаків, які у висновку виявляться повним відстоєм, я вже звикла до таких сценаріїв, хаха. Головне – щоб тобі ці історії не приносили негативу, болю… Але здається приносять, ох. Не скажу що не попереджала, але і не скажу що ти у чомусь винна.
Часом я навіть думаю, що хочу бути такою як ти, знаєш. Цікава, загадкова… Але моя роль твоєї кращої подружки мене радує, можливо, іноді я і залишаюсь у тіні, але хіба це має значення коли цю тінь ти робиш світлою? Ні, зовсім не має. Подобається отак стояти біля тебе під час прогулянки, коли ти зустріла чергового знайомо, дивитися на тебе очима повними захоплення, та перебирати твої кінчики волосся, переводячи погляд на того хлопака, який і розмов з тобою не вартий певно. Виглядає таким… Звичайним на твоєму фоні, як, напевно, усе інше у цьому світі.
Можливо, я теж виглядаю так сіро та просто біля тебе, але це про мої веснянки на обличчі ти говориш із захопленням, мою голову вкладаєш на свої плечі, коли мені хочеться спати на довгих, нудних уроках… То певно може і я особлива? Але особлива для тебе. Хоча на інших мені байдуже.
У школі навіть вчителі вже кидають дивні погляди на нашу пару. Може через те, що я ніяк не відлипну від тебе, не відпущу навіть руку, коли просто стоїмо разом та дивимось на галасливих дітей, які бігають коридорами. Але погляди мене не турбують, взагалі нічого не турбує коли стоїмо поруч, говоримо ні про що та сміємось. Абсолютний спокій.
Подобається час від часу, страждаючи від самотності, згадати що у мене є ти. Я можу зателефонувати тобі і ти навіть кинеш справи щоб побалакати зі мною декілька хвилин, адже телефоную я рідко, дуже рідко. Чому так? Я не можу пояснити, адже це приносить мені неймовірне задоволення та радість, яку певно можуть повторити тільки прогулянки з тобою, або наші шкільні будні. Ти дійсно зробиш це і мені стане добре. Подобається бути біля тебе, мати з тобою стільки спогадів та з радістю читати кожне повідомлення від тебе. Може цей світ не такий вже і жахливий, хоча б тому, що я маю змогу дивитися у твої прекрасні, світлі очі навпроти моїх. Так, не такий жахливий. Іноді мені здається, що я втрачаю розум, стаю одержимою. Ззавичай такого немає, коли люди просто дружать. Може це через те що я просто закохана в тебе? Я стараюсь сховати це в собі, але виходить погано, я це знаю. Це живе в мені нав’язливими думками, які все важче та важче тримати в собі, так само важко як і прийняти це. Я знаю, дівчата можуть кохати дівчат, ходити на побачення, цілуватись, поводитись як справжня пара. Ось ще б ти це знала…