1.

Ніч. Світло від ліхтарів стелиться по довгій вулиці. Навколо ні душі. Стрілка годинника перейшла за 12 годину і вперто прямувала далі. Години здавались хвилинами. Хвилини секундами…
Боляче… Боляче до божевілля. Хочеться лише втекти. Заховатись. Так, щоб ніхто не знайшов. Щоб більше ніхто не міг зробити так боляче.
Джису скористались. Зробили їй боляче, розтоптали і залишили.
flashback. 
Вперше Джису позвали на вечірку. Дівчина була сама не своя від щастя, вона, буквально, літала.
На вечірку Чічу одягнула коротку спідницю та футболку. Разом такий образ гарно підкреслював фігуру дівчини та, особливо, її чарівні та довгі ноги.
На вечірці виявилось доволі нудно. Всі лише смоктались та в наглу залазили лапами дівчатам під футболки, через що Джису вийшла з приміщення.
На вулиці було спокійніше і дівчина пройшлась по території доволі великого будинку.
Її схопили різко і боляче повернули до себе. Чонгук…
– Гей, відійди! – Джису пихнула його руками, але той стояв непохитно.
– Не брикайся, повіє.
Чонгук схопив обидні руки дівчини і зафіксував в кінці спини. Далі він, тримаючи дівчину, повів за територію – до лісу.
– Що ти твориш? – дівчина намагалась вирватись, але нічого не вийшло.
– Йди за мною і не крутись.
Вони йшли лише кілька хвилин, потім Чонгук відпустив руки Джису, але швидко і різко зафіксував їх над нею, притиснувши до дерева. У спині занило, дівчина скривилась.
– Не кривись так, я ще нічого не зробив.
Рука Чонгука торкнулась до шиї дівчини, через що та дьоргнулась. Він по-тихеньку спускався нижче і зупинився на грудях.
– Ти сьогодні мені трошки допоможеш, – сказав Чонгук і дістав з кишені якусь тряпку. Він перемотав нею руки дівчини. – На коліна, Джису.
Дівчина не хотіла цього робити, через що він натиснув їй на плечі і посадив на коліна силоміць. Ремінь швидко дзенькнув, штани приспустились разом з боксерами, відуриваючи Джису вигляд на стояк.
– Він тебе чекав, – заржав Чонгук. – Відкривай рота.
Джису відвернулась та намагалась сховати лице. Вона стиснула губи до болю, боячись того, що її змусять робити.
Серце обливалось кров’ю від розуміння того, що нею скористаються. Як звичайною дешевою повією. Але ж вона не така…
Чонгук довго просити не став, вільною рукою боляче схопив Джису за щелепу, через що та відкрила рота, щоб крикнути.
– Ось так, моя маленька.
Він запихнув їй до рота своє збудження і почав рухати бедрами, стогнучи. У Джису потекли сльози, горло почали саднити через перебування постороннього об’єкта.
Хвилина мук. Друга. Третя..
На язиці щось терпке, а Чонгук застогнав. “Кінчив”, – пронеслось у Джису в думках. Тепер вона вільна?!
– Чорт, твій ротик просто чарівний, – Чонгук вийняв член з рота дівчини та пройшовся ним по щоках.
– Відпусти, прошу, – Джичу нахилила голову у проханні.
– Ні, сонце. Це ще не кінець.
Чонгук різко підняв дівчину, через що у тої потемніло в очах. Він спер ту об найближче дерево та підняв спідницю.
Джису відчула, як її нижня білизна спала. Сльози потекли самі собою, відчуття сорому пробивалось з неймовірною силою.
Якого біса?! Чому вона?
У серці з’явився неймовірний біль. Нею користуються. А вона дозволяє… Але вона ж жертва…
Чонгук увійшов різко і без підготовки. Товкався швидко, часто та різко, через що Джису кричала від болю. Він думав лише про себе. На неї йому було взагалі начхати.
Він вилився їй всередину, вдруге за вечір, швидко вийшов, натягнув білизну зі штанами і пішов.
А Джису так і залишилась там стояти. Вона повільно сповзла по дереву. Внизу живота боліло до неможливості. Сльози потоком обмивали лице дівчини.
Так боляче не було ще ніколи. Не лише у фізичному плані, а ще й моральному. Джису стало бридко від себе. Неймовірно бридко.
Вона встала, повільно натягнула одяг і пішла на вихід з лісу. Не залишатись ж їй тут. На вечірку повертатись Джису точно не думала.
end flashback.
Куди дівчина йшла, вона не знала. Ноги вели її самі. Додому не варіант. Джису точно не хотіла вислуховувати крики мами про те, яка вона дурепа.
Несподівано, дівчина зрозуміла, куди йде.
Перед її очима повстала багатоповерхівка і думка з’явилась сама собою.
І вона пішла наверх. Пішки. Дівчина вийшла на дах хмарочоса і одразу кинулась до краю.
Холодне повітря хлинуло їй в обличчя і вона мимохіть скручувалась від холоду.
– Треба швидше з цим покінчити, – Джису шмигонула носом і стала на край. – Високо, твою ж мати.
І що робити? Хіба є якісь варіанти? Вдома на Джису накричать за її зовнішній вигляд, не розбираючись, в універі її принизить трійця подруг і Чонгук на додачу. Що їй робити?
Зробити той нещасний крок..?
Сльози нахлинули новим потоком. Захотілось верещати від болю.
Дівчина сіла на краю даху і закричала. На все горло. Що їй втрачати?
Але біль нікуди не пішов. Він лише стих на секунду, знайшовши місце у серці дівчини і несподівано вибрався назад, навіть не думаючи перепросити за свою поведінку.
За крок до… Падіння?
Напевно… Чи до… Свободи?
Але чи буде та свобода? Не знає ніхто. Але перевірити можна.
Крок. Джису зробила цей довбаний крок. Її підхопив вітер і поніс вниз. Свист у вухах, здавалось, хотів заглушити думки, але не виходило.
“Все можна було вирішити” – пролетіла думка. Але було вже надто пізно.
Стук серця. Здається, воно зараз вилетить назовні. Секунда… Друга…
А дівчина все летить у пустоту. Чи стане їй легше? Можливо…
Але напевне сказати не може ніхто.
Стук серця. Останній у її житті. Все можна було б виправити. Все можна було б зробити по-іншому. Але це вже немає значення.
Можна було… Тепер не виправиться нічого… Тепер всьому кінець.
Кінець крикам мами після чергового дзвінка шкільного вчителя. Кінець бубніння тата після тяжкого робочого дня. Кінець промов бабусі, що “ви неправильно виховуєте дитину!”.
А з іншого боку…
Кінець розмов з батьками. Кінець спільним походам до кінотеатру. Кінець походам у парк розваг з дитинства. Кінець бабусиній їжі…
Кінець усьому. Так, справді кінець. Остаточний.
Самотня сльозинка падає з ока Джису за секунду до удару.
Цей удар неможливо порівняти ні з чим. В секунду переламались, здавалось, усі кістки. Дівчина боляче вдарилась головою. Захотілось кричати від болю. Тіло пронизала секудна біль, яка зупинилась разом із життям дівчини.
Серце зробило жалібний писк. Так, саме писк. Це не було схоже на удар. Скоріше прощання.
І темнота. Вічна темнота. З якої неможливо вийти..