1.

Вода в кулері за спиною жваво булькала, кондиціонер піднесено мирмотів над головою, студенячи захламлену різним телевізійним та гардеробним крамом кімнату, яка на загал була відомою як гримерка, а у вузьких колах ласкаво звалася катівнею. Останньою її так прозвали нещасні ведучі, які потрапляли до рук стиліста місцевого розливу, який відповідає за їх зовнішній вигляд в ефірах. Чонгук саме розмірковував над тим, чи поширене явище в їх медійній екосистемі стилісти-дальтоніки. Судячи з виразу обличчя До Кьонсу, ведучого новин економіки, якого сьогодні вирядили у вирвиоко неоново-рожеву сорочку з кокетливим бантиком, він якраз роздумував над схожим запитанням. Кокетливим, до речі, бантик був хіба лише на авторитетну думку Чона Хосока, того самого горе-стиліста, Чонгук же ніяк не міг позбутися враження, що любовно зав’язаний самим Хосоком бант підозріло виглядав як зашморг.

Але на Кьонсу сьогоднішній витвір стилістично-дальтонічного мистецтва принаймні не так муляв очі, як Чонгукова лимонна сорочка в фіолетовий горошок і такий же костюм в поєднанні із завуженими штанами кольору озвірівшої малини, в які Чонгук заледве втиснув свій зад.

Чонгук всівся зручніше в крісло, смачно позіхаючи і розмірковуючи, чи ще вдасться подрімати перед ефіром. Його сусід згори, який за сумісництвом ще й алкоголік, нещодавно виявив в собі талант до музики. Тому вже третю ніч поспіль Чонгука заколисує віртуозна гра на трембіті.

Він саме простягнув руку, щоб сьорбнути кави з чашки зі стриманим надписом “важко бути скромним, якщо ти найкращий” — Чонгук впевнений, що це або кружка Хосока або… — як раптом з вузького коридору, що вів до знімального майданчика долинули бісячі нотки знайомого і не менш дратівливого сміху.

Розмірковуючи про офтальмологічні поневіряння їх фешн катастрофи Велико-Бичківського розливу та захопливі хобі його сусіда, Чонгук навіть примудрився на кілька хвилин забути, що прокляття всього його існування, п’ятий вершник апокаліпсиса і за сумісництвом його співведучий сьогодні ще так і не явив світу свою самовдоволену мармизу.

Кім Техьон — навіть ім’я Чонгукові видавалося надто вже викобилистим і манірним (ну де ви ще на Закарпатті знайдете таке ім’я, га?) — був його співведучим.

Особливо прикрим, на думку Чонгука, було те, що не важливо, наскільки божевільне ганчір’я Чон Хосок не натяг би на Техьона, покидьок в тому дранті нічим не був гіршим за добряче відфотошоплену щедрою редакторською рукою модель зі свіжої, хрусткої обкладинки Vogue. Хіба замість Photoshop Adobe за ляльково-сяючу шкіру відповідала їх візажистка, яка в неробочий час фарбувала Рахівських наречених на свято їх життя. Робила вона це цілком собі робочими пензликами та тінями зі студії, але про це не всім обов’язково знати.

Техьон заплив до гримерки, вже втягнутий в чергове маразматичне поєднання кольорів. Сьогодні Хосок вирішив вирядити його в білу сорочку з принтом ягід лохини, бананові штани й піджак кольору хворобливого огірка. Те, що Техьон якось примудрявся виглядати по-людськи — ще одна причина для Чонгука шкодувати, що живуть вони не в Середньовіччі, бо вже до вечора Техьона тягли б до тріскучого багаття, як відьму чи то пак відьмака, який насмілився бавитися магією. Але жили вони все ж на Закарпатті у прогресивному 21 столітті, тому за такий прикид, Техьону максимум хіба б бабця ціпком по литці тріснула, ну чи прокляла б на нестерпний закреп або пікантну діарею. Залежно від настрою.

Техьон тим часом вмостився в крісло візажистки й почав ліниво сьорбати якусь зелену жижу прямо з мініатюрної пляшечки. Це щоб раптом хто на знімальному майданчику не дай Боже не встиг забути, що той ревний прихильник ЗСЖ.

Цікаво, — роздумував Чонгук, — чи його ЗСЖ-товариші, з якими він регулярно вправляється в поїданні петрушки, в курсі, що цей адепт салатів, амбасадор селери та завзятий авокадний поборник постійно никає шоколадки в гримерці та краде зефірки від дівчат-візажисток? Чонгук на власні очі бачив, як цей місцевий матча-лате-залежний позавчора з нечуваною нахабністю скомуніздив цілих дві рожеві зефіринки просто з пачки на столі в гримерці та далі спокійно почимчикував по своїх справах наче нічого й не було!

Чонгук пирснув від власних влучних словесних порівнянь, і закашлявся на потіху Техьону, який, звісно ж, не забарився відреагувати на такий шанс поглумитися над Чонгуком. Він плавно крутнувся в кріслі, щоб кинути на бідного ведучого, який відчайдушно намагався не вдавитися власною слиною, стурбований погляд (на думку Чонгука, погляд був радше злорадним). Потім підвівся, швидко подолав кількаметрову відстань між ними, заніс руку і з усієї сили тріснув Чонгука по спині. Оскільки той і далі продовжував недолуго давитися повітрям, то на Техьонів лікарський погляд цієї маніпуляції виявилося недостатньо, тому він з усіх сил хряснув ще кілька разів. Ну щоб точно.

Збоку могло скластися хибне враження, ніби благородний Техьон просто вчасно підоспів на поміч своєму нерадивому колезі, однак, на думку самого Чонгука, злобний любитель петрушки просто скористався шансом і бездушно духопелив його щосили без жодних там медичних цілей. Тим часом Техьон ляснув ще один, певно, профілактичний раз, і, оглянувши власну долоню з показово-втомленим виразом, мовляв, свою нещасну руку прийшлося замурзати через цього нещасного слинодава, повернувся до свого місця.

Викашлявши за відчуттями як мінімум пів легені, Чонгук спіймав себе на думці, що дата на календарі в жодному разі не повинна стримувати містян від регулярних профілактичних антивідьомських рейдів і величезних багать в центрі міста. Петицію на сайті президента зареєструвати ввечері чи що.

Тим часом Кьонсу очманіло спостерігав за цим дійством зі свого насидженого містечка, а їх режисер, Кім Сокджин, який зазирнув з коридору, оскільки почув шум, тільки різко й натяжко зітхнув, наче кулька з якої раптом спустили повітря, поквапом перехрестився і пішов далі. І лише завше тихий і спостережливий Кьонсу задався влучним питанням — чому ж це затятий атеїст хреститься? Були два варіанти: 1) бо вони все ж на Закарпатті, що є доволі вагомим чинником; 2) з масштабами деяких перепалок двох новинарів, дивно, що той ще не приволік батюшку, щоб посланець слова божого освятив студію. Хоча хто його знає, може й приволік. В деяких випадках навіть кадило чудодійне буває безнадійне.

 

***

 

За десять хвилин до прямого ефіру всі зібралися на знімальному майданчику, кожен по-своєму готуючись до контакту з глядачами. Чонгук вирішив не баритись і глянути, які саме новини вони будуть розповідати і підбірка новин, як завжди, не підвела.

Так самовпевнено займатися переливанням з пустого в порожнє вміють хіба студенти-трієчники. Дефіцит тем для новин спонукає провінційних кореспондентів та журналістів висмоктувати новинні матеріали з пальця настільки активно, що Чонгук дивується, як вони ще з цілими кінцівками ходять. З іншого боку, пальці то може й цілі, а от стосовно цілісності мізків як журналістів з букви ж, так і глядачів складно впевнено сказати. Чонгук це каже як журналіст.

Він швидко пробігся поглядом по тексту свіжих нових, про які їм сьогодні мовити й нічого надзвичайного не виявив. Щось про банду гусей, які намагалися перейти кордон поблизу пункту пропуску “Чоп – Захонь”, претендентів на премію Дарвіна, які палять суху траву в 30-тиградусну спеку і врожай винограду. Класика.

Чонгук жбурнув зведення новин якомога далі по столу і зрозумів, що випадково потрапив в Техьона, той одразу перестав реготати на всю горлянку з жартів Чіміна — їх технічного асистента, злісно зиркнув з-під брів і щось пробурмотів собі під носом. Судячи з реакції Чіміна, в якого округлився рот і брови вилізли на лоба, Техьон явно не робив компліменти горошкам на сорочці Чонгука.

— Як справи? — з-за спини загримів знайомий басистий голос їх оператора, і одразу за цим на підлогу смачно гепнувся освітлювальний прилад, який той зачепив своїм плечем. Намджун це щось середнє між ведмедем і собакою — спершу накоїть щось своїми незграбними лапами, а потім вмикає щемливий собачий погляд.

— Та от глянув на сьогоднішнє зведення новин — роки йдуть, а сенсаційні приводи не змінюються, хіба порядок час від часу не той, — поспішив повернутися Чонгук, щоб зникнути з радара вбивчого Техьонового погляду.

— Знову вівці, які намагалися перейти кордон? — лукаво примруживши очі поцікавився оператор.

— Цього разу гуси, — меланхолійно відповів Чонгук. — Кажу ж, нічого не змінюється, таке враження наче ніхто не вчиться зі своїх помилок.

— Ну я сумніваюся, що гуси в принципі спроможні вчитися з власних помилок, — задумливо почухав потилицю Намджун.

— А в тебе що нового? Як бабуся? Ти, здається, розповідав, що в неї завелися крадії врожаю кукурудзи, може це якісь кукурудзяні барони, круп’яні контрабандисти чи можливо стадо емігрантів, які по дорозі до кордону вирішили поласувати соковитими качанами? — в приступі журналістської цікавості підкидував змовницькі гіпотези Чонгук.

— Все набагато прозаїчніше, — безжально тріснув бульбашку чонгукових домислів Намджун. — Борсуки.

— Га!? — красномовно поцікавився ведучий.

— Ну там поблизу в лісі багато борсуків розвелося, вони й зжерли майже весь врожай, — остаточно добив рештки потенційної сенсації оператор.

— Ясно, — похнюпив носа Чонгук.

— Але я чув інші цікаві чутки, — тут Чонгук знову ожив, прямо як кактус на його столі, після того, як ведучий полив його раз на місяць, — подейкують, що в Мукачево… — тут Намджун зробив багатозначну павзу, підозріло подивився вправо, потім вліво, і нарешті наблизившись впритул до Чонгука, в якого очі засяяли від щенячого захвату в передчутті сенсації, прошепотів, — піднялися ціни на бринзу.

Чонгук кіношно кліпнув три рази, крекнув і нарешті відійшовши від виняткової сенсаційності цієї нечуваної плітки з розгону тріснув Намджуна по нозі (наскільки це дозволили його завужені штани), той відскакнув вбік, мало не збивши з ніг одного з асистентів, але все ж знову зніс освітлювальний прилад, який буквально лише хвилину тому пришпандьорили на місце.

— Що ти мелеш? Що ж тут в біса дивного чи бодай трохи цікавого? Скоро вівчарі повертаються з полонин, буде фестиваль, от народ і готується до підняття цін, — на одному подиху виплюнув Чонгук. — Тьфу, я вже подумав реально щось сенсаційне.

— Ну не знаю, — промимрив Намджун задумливо насупивши брови. — Я впевнений, що тут щось не те. В тебе є нюх на таке, може щось ще спаде на думку.

Чонгук лише махнув рукою і влив в себе ще чашку кави. Концентрація кофеїну в його тілі вібрувала в ньому від киплячого мозку до кінчиків пальців, які час від часу пробирало тремором. Нічого, — подумав Чонгук, — ще цей ефір, 15 хвилин в маршрутці і можна буде залягти аж до опівночі. Або доки сусід не вирішить, що знову час відточувати навички гри на трембіті.

 

***

 

Доброго дня, шановні краяни! З вами Крумплі TV
і в етері знову новини нашого Закарпаття, — звично почав Чонгук.

— І в студії незмінні ведучі Чон Чонгук, — як Техьону у звичний дикторський тон вдалося вкласти стільки прихованої жовчі Чонгуку ніколи не збагнути. Професіонал бісів!

— І Кім Техьон, — після незначної павзи підхопив Чонгук, вигулькнувши з виру своїх думок.

— В сьогоднішньому випуску поговоримо про наступне: збір врожаю на виноградниках Закарпаття, пожежі через недбалість та свавільне спалювання сухостою, чергову спробу перетнути кордон — цього разу обвинуваченими стали… — на цьому моменті Техьон трохи зам’явся, але все ж швиденько отямився і продовжив, — … гуси та інші сенсаційні новини. Залишайтеся з нами! — поки глядачі мали можливість глянути анонс з нарізкою відео з місця подій, Чонгук по-злодійськи потирав руки тішачись, що Техьон все ж не встиг заздалегідь глянути список новин. Не такий вже й професіонал, хех.

Режисер подав знак перемкнутися на іншого ведучого, тобто Чонгука, який вдивлявся в рухомі рядки телесуфлера, але подумки був все ще деінде — кофеїн лише посилив безлад в думках і концентрації. Коли Техьон безсоромно тицьнув йому своїм гострезним ліктем в бік, Чонгук різко очуняв і заторохкотів:

— Отож почнемо наш випуск з новин про незаконну спробу перетнути кордон. Прикордонний наряд в співробітництві з митниками поблизу пункту пропуску для автомобільного сполучення Чоп (Тиса) затримали на кордоні 70 гусей. У повідомленні прес-служби Державної прикордонної служби було повідомлено: «70 гусей стали порушниками державного кордону України». Пернатих порушників прикордонники помітили у вечірніх сутінках за 25 метрів від україно-угорського кордону.

Поки Чонгук спостерігав, як половина знімального майданчика намагалася чи то не безбожно розгигикатись, чи то не розплакатися від абсурдності патетичного тону ведучого в поєднанні з епатажністю новини, Техьон продовжив:

— Як стало відомо, кмітливі контрабандисти таким чином вирішили переправити по той бік кордону цигарки, сховавши їх під крила пернатих, а самі тим часом пройшовши митницю, планували спіймати гусей, забрати та збути дорогоцінний товар. Однак, як виявилося пізніше, гуси співпрацювати з горе-контрабандистами наміру не мали.
З місця подій наша кореспондентка Ніколета Гершко. Їй слово.

Поки кореспондентка по-кореспондентськи енергійно оглядала місце злочину, брала інтерв’ю у прикордонників і навіть спробувала поґелґотіти з гусьми (ті, як на зло, вперто мовчали — певно знали, що провинилися), Чонгук полегшено видихнув — далі черга Техьона, судячи з німих вказівок режисера. Сюжет закінчився і Техьон взявся розповідати про прийдешній вересневий збір врожаю на виноградниках.

Чонгук же ніяк не міг зосередитись на роботі. Він злився на співведучого, сусіда-музиканта, дурнуваті новини, і найбільше на злобних борсуків, які вкрали таку потенційну сенсацію з-під носа.

Ведучий нагадував собі не хмуритися, щоб його бабуся, яка завжди дивиться випуски з улюбленим онуком, бува, знову не запримітила, що він не в настрої. Ще одного суботнього обіду з домашнім борщем, підбиваними лопатками в сметані та переконливими аргументами про те, що він міг же зараз щасливо працювати вантажником в хлібному чи насамкінець менеджером по контролю якості на заводі з виробництва стельок для калош (бабуся нагріла йому там місце), Чонгук би не витримав. Від квасолі його безбожно пучить, від бабусиних ідей тріщить голова, до борщику претензій нема.

Аж раптом йому довелося перервати нитку роздумів, щоб посвятити глядачів в новини з ІТ-галузі, а саме розповісти про те, як в одній з територіальних громад трактор врізався в стовп, де пролягав інтернетний кабель, що неабияк обурило місцевих жителів. Він все ще з усіх сил намагався надати своєму обличчю хоч трохи усміхненості, але настрій все ще бовтався десь на дні Маріанського жолоба, та й для такої новини й так згодиться.

Тим часом Техьон продовжував:

— Наближається кінець серпня, а отже почастішали випадки незаконного спалювання листя та сухостою загалом. Як повідомляється, у Вилоцькій громаді внаслідок спалювання сухої трави, пожежею було знищено суху траву та чагарники на площі 2 Га. Точна причина пожежі та збитки встановлюються, однак вже відомо, що двоє жителів громади займалися спалюванням бур’янів, що ймовірно і стало причиною пожежі. Стало також відомо, що горе-палії встигли отримати на горіхи від їх сусідів та були направлені до найближчої лікарні з побоями середнього ступеня.

Початок новини вселяв надію, що нічого незвичного далі вже точно не буде (ну бо куди вже далі), але потім Техьон продовжив:

— Як зазначив очільник КП «Центр ПМСД»
Ужгородської міської ради — цитую:
«Внаслідок свавільного паління трави та сухостою можна не лише спричинити загострення хронічних захворювань та хвороб дихальної системи, але й добряче отримати по писку від більш свідомих закарпатців».

Техьон сказав це без заминки чи хоча б натяку на емоційну реакцію в голосі лише тому, що був загартований незмінним епатажем регіональних новин та відвертістю висловів закарпатських високопосадовців.

Чонгук тим часом знову почав занурюватися в думки. Той Техьон його, здається, лише по спині лупив, і голову не зачепив, то чого ж вона сьогодні не на місці? Кава мала б спрацювати — завжди працює — а сьогодні все через одне місце.

Чонгук часом літав надто високо в небі та уявляв себе топведучим чи кореспондентом з місця подій. А на ділі максимальна сенсація, яка йому світить – це сюжети про подорожчання, курва, бринзи і незмінне модняве ганчір’я від Хосока. І бринза, і сорочки в горошок, і бринза, і рожеві сорочки з бантами, і брин-…

— …А зараз передаю слово своєму колезі, Техьон сказав голосніше і гепнув Чонгука так, що той ледь не впав з крісла.

Чонгук, як і годиться справжньому професіоналу своєї справи, перш ніж роздуплитися з запалом на одному подиху повідомив:

— І ще одна сенсаційна новина — з довірених джерел стало відомо, що сталося нечуване — в Мукачево подорожчала бринза!

Їх режисер Сокджин, який саме під кінець випуску розслабився і встиг вже сьорбнути охололої кави, раптом щедро зафонтанував нею на підлогу, поквапливо зазирнув у сценарій, де ні слова не було про подорожчання і точно не йде мова про бринзу. Від цього приголомшливого усвідомлення наче вітряк замахав рукам над головою, мовляв, що ти мелеш, йолопе?

Тим часом Чонгук, ніяково затиснутий в зашморг краватки, ще з більшим запалом і схвильованістю продовжував:

— Наразі невідомо, що стало причиною такої кричущої тенденції, але розглядаються три версії: це можуть бути витівки контрабандистів, які поклали око на солоний гуцульський скарб чи свавілля знахабнілих перекупників… — хвора Чонгукова уява підкидала ідеї суто задля того, щоб сенсація не була надто куцою і не видавалася пересічному глядачеві недоопрацьованою, щоправда, це не зовсім допомогло, судячи з озвірілого погляду Сокджина. Чонгук отетеріло зупинився побачивши, як режисер продовжував завзято розмахувати верхніми кінцівками й паралельно мімікруючи, що зробить з ним, якщо він негайно не припинить свою бринзову імпровізацію.

— … чи теорію змови про те, що настав кінець епохи бринзоваріння, — раптом приреченим тоном додав Техьон, в якого не було проблем з математикою, бо версії, зі слів Чонгука, взагалі-то були три. Як справжній журналіст Техьон знав, що якщо вже брешеш, то вже хоч бреши так, щоб повірили.

В цей момент доведений до сказу Сокджин зачепив рукою один з любовно кинутих на підлогу їх техасистентом, Чіміном, шнурів. Це потягло за собою ланцюгову реакцію — знову гучно гепнувся багатостраждальний освітлювальний прилад, з переляку гучно зойкнув зі свого місця Техьон, вигукнувши кілька слівець, які в ефірі новин, як правило, вигукувати як мінімум не пристойно. Від цього з боку Сокджина долинуло щось середнє між ричанням дикого кабана і пищанням дятла.

Намджун, який відчайдушно намагався підняти прилад, послизнувся на калюжі кави, яку виплюнув Сокджин і камера якраз встигла зафіксувати, як той пролітає перед об’єктивом в стилі чи то квотербека, чи то громіздкої балерини.

Все закінчилося тим, що Намджун зачепив ще один провід і з розетки висмикнувся подовжувач, до якого і була підключена апаратура, на мить потемнішало і все затихло. Вже потім все заново під’єднали й поспіхом пустили проспонсоровану другом директора телеканалу рекламу
«незабутнього алкотуру по Закарпаттю».
Під слова «креативний тімбілдинг по-закарпатськи: не зволікай — вирушай, наливай, випивай» всіх причетних до випуску новин їх ейчар запросив до кабінету директора.

***

— Яка ще в біса бринза?!? — заходився метати слиною поважний директор телеканалу, Бан Шихьок.

— Солона. І, судячи з новин, дорога. За всіх спокійно відповів Кьонсу, типовим для нього індиферентним тоном. Все ж економічні новини це його парафія.

Директор на нього ніяк не відреагував, оскільки був надто зайнятим тим, що вперто свердлив поглядом головного винуватця цього безладу. Та й запитання, зрештою, було риторичним.

Їх всіх викликали “на килим”. Насправді лише фігурально, бо замість килима під ногами в директора красувався новісінький ламінат. В Чонгука було відчуття, що ще один казус на кшталт цього з бринзою і їх викличуть на ламінат застелений клейонкою. Ну щоб нічого не заляпати, в разі, якщо щось піде не так. Краса красою, а практичність понад усе.

— Ви, два бовдури, не уявляєте як мене дістали своїми вибриками! — після хвилинної мовчанки знову ожив директор.

В їх директора була звичка робити довгі павзи, так, що слухачі встигали катастрофізувати все сказане ним до неможливого. Так було і тепер. Чонгук не боявся, він ненавидів. Ненавидів себе, бринзу і найголовніше — цього бовдура Техьона. Зрештою, через Техьона він тут, і зовсім не через свій довгий язик і кричущу непрофесійність, як міг припустити неуважний читач.

— Я покликав вас сюди, щоб розібратися в причинах, з’ясувати коріння проблеми, зробити висновки та, зрештою, знайти компроміс, — весь час директору підтакував невтомний HR, наче підримуююча вихователька дитсадочка, яка підказує слова своїм сопливим вихованцям на новорічному святі.

— Але, — продовжив директор, — я клав великий могутній… мікрофон на ваші причини, бо основною все одно залишиться те, що ви два непримиренні бовдури, які вічно кажуть щось перш ніж думати.

HR ледь не пустив скупу ейчарську сльозу, гордий за директора, який спромігся ні разу не вилаятися.

Бан Шихьок завжди славився своїм вмінням вправно сипати невичерпними образами на кожного, хто посмів би похитнути його вразливу душевну рівновагу. Він безбожно лаявся й метав непристойними образами аж поки не з’явився у них новий HR, який на стажуванні в Америці набравшись досвіду і всілякої іншої дурні запропонував незнану досі неймовірну техніку подолання проблем з лайкою і сварками — swear jar, баночку для грошей, які лайливі співробітники відривали від серця і гаманця кожен раз, коли вкидали в розмову злісне слівце. Щоправда, ніякої гарної банки не знайшлося, та й працівники, як виявилося, не нехтували можливістю вилаятися, тому гроші кидали у величезний вазон з-під Монстери.

Відтоді їх босу, найвправнішому поборнику матюків і адепту лайливих прізвиськ, й довелося навчитися вправлятися в дотепних образах без лайки, бо він хоч і був директором одного з найголовніших телеканалів регіону, але перш за все він був скнарою. Про таких кажуть що в нього взимку й снігу не допросишся. От і довелося навчитися лаятись оминаючи нецензурні слова.

Після чергового вербального затишшя директор суворим тоном виніс вирок:

— Поїдете в гори. Відвідаєте фестиваль бринзи. Візьмете інтерв’ю у місцевих сироварних знаменитостей. Відзнімете спецрепортаж про неприпустимість проблеми подорожчання бринзи. Проведете опитування пересічних громадян та їх обурення таким кричущим неподобством, — після кожного речення Бан Шихьок робив красномовні павзи, і ніхто не смів його перебити.

— А ти, любитель бринзи, фанат сироваріння, сичужний наркоман, — в приступі вербальної імпровізації одне за одним випльовував дошкульні прізвиська розлючений директор, активно мімікруючи й розмахуючи в повітрі вказівним пальцем, наче Гаррі Поттер магічною паличкою, — головою відповідаєш за успіх цього польового дослідження і щоб всі поля були цілі після ваших репортажів! — схвильовано додав директор, по складах вимовивши кожне слово. — Бракувало ще, щоб ми спровокували ще більші проблеми з цінами на бринзу, — додав вже тихіше, задумливо повернувшись до вікна.

Вікно було щедро замурзане пилюкою та ейфорійними розчерками голуб’ячих екскрементів, тому директор швидко потупцяв в бік стола, щоб знову всістися у своє крісло.

— Зробите це разом, — додав Бан Шихьок, — поїде Чонгук, Техьон, і знімальна група. Пакуйте наплічники, апаратуру і решту всього. Транспорт я організую.

— А як же прямі ефіри новин? — майже нечутно поцікавився схвильований Техьон.

— Працюватимуть інші ведучі, а ви заварили банош, а тепер, будьте ласкаві, розхльобуйте його. Чи як там кажуть в народі. І щоб я вас в студії не бачив!

 

***

 

Після смачної прочуханки, всі дружньо попленталися з директорського кабінету і почали розповзатися кожен по своїх нірках.

— Намджун, і на біса ти почав той бринзовий діалог?!? — жалібно протягнув Чонгук, активно чухаючи потилицю.

— Та кажу ж, тітонька з Мукачево подзвонила вчора бабусі, ну там і понеслася вся ця сироварна тема, — знітився оператор.

Чудово! Своїм тимчасовим (тут Чонгук схвильовано схрестив пальці) пониженням до кореспондента з місця подій він завдячує тітоньці з Мукачево. Техьон тим часом заціпеніло мовчав, і це Чонгука лякало чи не найбільше. Одна річ — віддуватися самому за свої пройоби, інша справа — затягнути за собою ще й колегу, хай навіть і Техьона, на якого в нього хронічна алергія.

Техьон нарешті почав оклигувати від баншихьоківської прочуханки, смачно гикнув, а потім різко глянув вліво-вправо, аж поки не запримітив Чонгука у всій його лимонно-горошковій красі. Чонгук якраз пошкодував, що штани на ньому до біса вузькі, бо бігати в таких буде доволі складно, а в тому, що бігати доведеться, він аж ніяк не сумнівався.

Техьон вже очевидно повністю оговтався, бо Чонгук відчув, як його лоб дірявлять поглядом, але не встиг він сам отямитися, як злющий Техьон хапнув його руку і потягнув вниз по коридору. Чонгук звик вважати себе сильним, майже незворушним, але Техьонова хватка була зараз надто міцною, щоб ось так просто звільнитися з неї, до того ж від здивування Чонгук десь загубив свою звичну витривалість і пильність, тому й лишалося дозволити тягти себе, як слухняну ляльку.

На горизонті з’явилися двері чоловічої вбиральні, що здивувало Чонгука. Він думав, що розбір польотів буде хоча б на стоянці чи на вулиці, де він принаймні міг би нашкребти кілька свідків жорстокої розправи над його, чонгуковою, тлінною тушкою.

Техьон тим часом не збавляючи швидкості, майже заволочив слухняне тіло в одну з кабінок, схопив Чонгука за широкі лацкани його лимонного піджака і продовжив вже розпочату справу агресивного дірявлення Чонгука поглядом.

В кабінці було тісно і задушливо, запах принагідно нагадував, що ще нещодавно тут хтось щедро прочистив свій кишківник, але судячи з озвірілого і водночас абсолютно байдужого до гігієни погляду як правило гидливого іпохондрика Техьона а) їх раптове робоче відрядження справило на колегу неабияке враження; б) Чонгуку зараз буде величезна, важка і невідворотна бринза. Аякже, як-не-як на фестиваль бринзи їде, ну, — подумки істерично пирснув Чонгук.

Судячи з войовничого тріпотіння ніздрів, Техьон не зовсім палко поділяв вогника кумедності, який так невчасно спалахнув в Чонгукових очах. Він, зціпивши зуби, майже нерозбірливо протягнув:

— Якого біса ти витворяєш?

В Чонгука навіть трохи затряслися піджилки, а на шкірі зрадливо виступили сироти. На мить він й забув, що будовою тіла він міцніший за його опонента, а регулярні силові тренування явно давали йому фору в порівнянні з цим любителем зеленого чаю і бігу підтюпцем.

Тому Чонгук впевнено набрав повітря в легені, ніздрі йому залоскотав п’янкий смак сили, впевненості та фекалій з погано змитого унітаза.

— Мені шкода, що так сталося, але, — Чонгук зробив багатозначну павзу, — не забувай, що ти й сам додав ложку дьогтю в ту бочку лайна. На біса було ляпати про “теорію змови про кінець епохи бринзоваріння”. Ти песимістичних документалок передивився?

— Ааа, ну тобто про контрабандистів і перекупників було реалістично?!? — заволав Техьон.

— Так, бляха, бо ми на Закарпатті живемо! — в тон своєму сортирному співрозмовнику заверещав Чонгук. На це Техьону, як в принципі й будь-кому, не було що відповісти, бо як-не-як, але тут Чонгук мав рацію.

В тиші, що запала на кілька секунд, гучне гупання по хитких дверях кабінки налякало їх обох настільки, що вони дружньо повалилися на унітаз і сиділи впритул, вилупивши здивовані баньки один на одного. Фаянсовий агрегат натужно заскрипів, але оскільки через кілька секунд так нічого і не сталося, то обидва ведучі полегшено зітхнули. Саме в той момент у двері знову задерибанили, від чого Техьон трохи підскочиві вдарився головою в незмінно пустий тримач для туалетного паперу.

В цей момент унітаз ще раз тріснув, видаючи останній свій подих і розвалився прямо під п’ятою точкою Чонгука, в якого, судячи з погляду, перед очима промайнуло все життя. Щоправда, Техьону не було ясно чиє: його чи унітазу.

В цей момент у двері зазирнула прибиральниця, а за нею і їх завше допитливий HR, який щось промирмотів і швидко нашкрябав у своєму записнику. Тепер цей завідувач кадрів і туалетів точно розпатякає Бан Шихьоку, що вони ще й унітаз встигли розбити.

***

Чонгуку тієї ночі снилася бандитська зграя ненажерливих борсуків, які збирають кукурудзу і тягнуть до лісу, ділові гуси-контрабандисти, що під кожним крилом планували пронести по три пачки цигарок через кордон і чомусь Техьон, який, зручно вмостившись на унітазі за його кухонним столом, смакував бринзу і час від часу закушував петрушкою. Техьон виглядав так, ніби ще трохи й почне жбурляти шматками овечого сиру прямо в нього, але Чонгук не поспішав втікати, бо добре пам’ятав, що бринза взагалі-то подорожчала і розкидатися нею зараз геть не годиться. Яким би бовдуром Техьон не був, але все ж він не останній покидьок і безсоромний богохульник, щоб кидатися бринзою на Закарпатті!