Нужбо, заспівай для мене.

Прийшовши якось з ранньої пробіжки Ніл хотів бува піти в душ, але його відволік тихий голос Ендрю з кухні. Підійшовши до дверного проходу він почув тиху музику з-під улюблених навушників Міньярда й спокійне, але читке підспівування хлопця. З приміщення віяв приємний аромат млинців та ванілі. Напевно, Ендрю знову їсть морозиво.

-Baby, you can,- Чулися Нілу строчки пісні,- ride it, ooh yeah.

Джостен заслухався.

– Bring it over to my plase. And you be like, ”Baby, who cares?”

Він обожнював спів Ендрю. Він завжди був такий живий, такий спокійний.

-But i know you care. Bring it over to my place. You don’t know what you  did, did to me. You body ligthtweight, speaks to me. I don’t know what you did, did to me. Your body lightweight, speaks to me…- на цьому моменті прекрасний спів Ендрю обірвався.

Його поглядання на підтянуту фігуру Ендрю, як він слухав його голос замітили. А шкода, почути спів Міньярда можна доволі рідко.

– Довго тут стоїш?- хлопець повернувся лицем до нього й вимкнув музику.

– Ні, тільки прийшов. Можна?-  спитав Ніл дивлячи у вічі свого чоловіка.

-Валяй,- відповів Ендрю.

Ніл підійшов ближче й, обняавши хлопця, поцілував того в лоб.

– Рідко можна почути, як ти співаєш, на жаль.- прошепотів хлопець.

– Ненавиджу тебе, Джостен.- сказав Ендрю вже буднечним тоном.

– Я тебе також, любий.- відповів він з посмішкою на обличчі.