Передмова

Мабуть, це було на другому році навчання, у Токійській магічній школі. Тоді я тільки ще навчалась оволодівати своєю силою, але я точно знала, що це стане моїи призначенням.

— Нано, Нано! — почувся чийсь чоловічий голос.

Нана Ікеда навчалася на другому курсі Токійській магічній школі. Все наче було добре, але мала вона досить дивних однокласників. Дівчина швидко змирилася зі своїм становищем, намагаючись більше приділяти уваги до навчання

— Нано, ну скільки можна тебе кликати? — білявий хлопець з блакитними очима та окулярами поклав руку Нані на плечі. Вона тяжко видихнула, коли повернулась до реальності і зрозуміла, що весь цей час її кликав її друг Сатору Ґоджьо. Його посмішка, як завжди бісила, але зараз вона скучила за нею.

— Вибач, я мабуть трохи задумалась, — Ікеда щиро посміхнулася у відповідь. Вона подивилася навкруги, та ще не побачила своїх інших одноклассників, — Де всі?

— Не знаю, мабуть вирішили подивитися на новачків, — хлопець прибрав руку з її плеч та знизав плечима.

— І? Що про них говорять? — Нана попрямувала до натовпу, в якому вона встигла помітити Ґето, Сьоко та їхнього вчителя.

— Поки нічого, не думаю, що вони зможуть перегнати наш клас, — Сатору грайливо посміхнувся, що було для нього звично, коли побачив, що Ікеда попрямувала до натовпу, — Лялечко, ти не хочеш залишатися зі мною наодинці? — дівчина трохи стомлено посміхнулася.

— Так, не люблю ловеласів.

— Як шкода, — хлопець вдав сумне обличчя, але відразу посміхнувся, розуміючи, що у них дійсно не такі стосунки.

Коли пара підійшла до свого класу і привіталася, Нана подивилася в бік першокурсників. Саме в той момент їй здалося, що навкруги білявого хлопця з чорними очима. Здавалося, що весь світ завмер і вона вічно дивилася на його лице, яке не видавало ніяких емоцій. Дівчина змогла відвести погляд тільки тоді, коли першокурсник подивився їй в очі.

Вона навіть не помічала, як Ґето Суґуру дивився на неї. Ще з першого курсу його очі не відволікалися від її обличчя, але дівчина не замічала його і постійно докоряла його за думки з приводу магів, але, попри таємну закоханість хлопця, він все одно не відступав від свого.

Коли вона так дивилась на якогось першокурсника, сердце Ґето запалало вогнем. Він ще ніколи не бачив, щоб Ікеда дивилась так на когось.

— Вже оголошували їх імена? — Нана з надією подивилася на своїх однокурсників.

— Так, ви обидва все пропустили. Скільки можна запізнюватись? — тяжко видихнула Сьоко.

— Досить теревеніти. Я готовий пробачити запізнення, тому слухайте, — Яґа Масамічі був доволі суворим вчителем, але Ікеда була дуже вдячна за те, чому він її навчив. Вона повернулася до Ґето. Він стояв до неї зовсім поруч, тому вчитель міг їх не почути.

— Ґето, — шепотіла дівча. Вона смикнула його за рукав, щоб він трохи пригнувся і вона могла говорити ще тихіше, — Так як звуть тих першокурсників?

Хоч темноволосий і не подав знаку, але всередині його сердце трепотіло. За такий невеликий і незначний діалог, та і її дотик до його рукаву, він готовий був почервоніти при всіх. Він почав називати імена, але вони її не дуже бентежили.

— А отей білявий, з прилизаною зачіскою, Нанамі Кєнто, наскільки я пам’ятаю, — на обличчі Нани з’явилась легка посмішка. Нанамі Кєнто…

— Дякую тобі.

Моє навчання не змінилося, з тих пір як я перший раз по-справжньому закохалася. Я, як і будь-яка дівчинка, намагалася частіше його бачити, говорити з ним, але він був холодним і зовсім не звертав на мене уваги. Іноді мені здавалося, що Сатору зрозумів, в кого я закохана, саме тому постійно розмовляв з Нанамі, а я, як краща подруга Ґоджьо завжди була поряд і мене робило щасливою тільки те, що можу зблизька подивитися на хлопця.

— Давай, лялечко, покажи на що ти здібна! — поодаль лунав голос Сатору. Нас часто ставили в пари на завдання, по його часто ніхто не хотів терпіти.

— Ти хоч трохи працював, щоб відпочити?!

— Ти ж сама знаєш, що цей демон занадто легкий для мене!

— Перестань волати, — поруч із блакитнооким стояв Нанамі, саме тому Нана не вирішувалась робити перший удар і стояла на відстані від демона. Так, демон був доволі легким навіть для дівчини, яка була не така обдарована, як її найкращий друг, але вона занадто сильно хвилювалась.

Дівчина теж була магом, але доволі слабким. Вона робила для себе отруйну зброю, із крові, тому її руки були завджди забинтовані. Зазвичай вона користувалася своїм зачарованим клинком, який вигинався, наче кнут. Вона була б рада показати себе у всій красі як маг, але вона ще погано контролювала свою кров і, коли використовувала багато крові, просто непритомніла.

Вона дістала свій меч і подивилася на демона. Зібравши всі свої сили в кулак, Ікеда підійшла ближче до демона, і він її помітив. Демон був маленьким, але коли в його полі зору з’явилася дівчина, він став достатньо великим. Саме тоді дівчина зрозуміла, чому їх на завдання відправили втрьох. Звісно, що Ґоджьо був тут тільки для того, щоб трохи підстрахувати інших. Подивившись на маштаби, Нана зрозуміла, що без своєї магії вона не могла розібратись, тому вона розв’язала бинт. Декілька крапель крові огорнуло її меч, вона не бажала непритомніти перед Кєнто. Так, їй було б приємно, якщо б хлопець попіклувався, але очевидно, що на поміч побіг би саме Сатору.

Вона вже побачила, як поруч з’явився герой її снів та уяв, але вона намагалася хосереджувати увагу на демоні. Вона глянула на друга і побачила, як він грайливо усміхається їй і підбадьорливо підморгує. Дівчина тяжко зітхнула і знову подивилась на демона, який вже підходив ближче.