1

Катерина знову бігла до тієї самої крамнички.

Дивом вибравшись з окупованої території, дівнина і досі не могла повірити, що вона тепер у безпеці. Вона більше не чула навколо себе сирен повітряної тривоги, вибухів, однак все ще боялась звуків пролітаючих літаків. Кожного разу вона заспокоювала себе, що це країна Євросоюзу, що це літають лише цивільні літаки, однак психологічна травма завжди брала гору.

Сьогодні другий день її перебування у Болгарії. Чому саме Болгарія? А вона сама не зможе дати відповіді на це запитання. Так склалась доля. Їй, на правах біженця, надали безкоштовне проживання та харчування в готелі, тому, маючи трохи болгарських левів у своєму гаманці, Катерина знову поспішала до магазину, що відвідала ще вчора. За день до цього дівчина ходила по місту, розглядаючи де що знаходиться, аби сьогодні зробити покупки на чисту голову. Нашвидкоруч вона накидала список усього що потрібно придбати та, одягнувшись, поспішила знову до магазину.

Пройшовши вздовж вулиці, Катруся вперлась у магазин під назвою “Tourist place”. Незважаючи на назву, там не продавались жодні однотипні магніти, брелоки та чашки з рушниками. Натомість там можна було знайти прекрасні гелі для душу, чудові шампуні з дуже смачними ароматами, мило ручної роботи з запахами, котрі варіювались від пелюстків троянди до чорниці та параї. Також можна придбати добрі парфуми за низькими цінами. Не потрібно також забувати в про одяг. У цій крамничці продавались якісні куртки, сумочки, шарфи та навіть взуття, а найголовніше, що все можна купити за цілком доступними цінами.

Зайшовши до магазину, очі буквально розбіглись, однак дівчина швидко прийшла до тями та вирішила взяти все найнеобхідніше. Взявши кошик, Катерина розпочала гуляти поміж поличок. Кожного разу, коли їй щось подобалось, вона відразу переводила ціни на гривні та, важко зітхаючи, ставила товар назад на полицю. Вона взяла собі один з найдешевших гелів для душу, шампунь, подарунковий набір , котрий складався з крему для рук, мила та невеличкого парфуму, для своєї мами, котра залишилась в Україні, та 5 шматків акційного домашнього мила. Катерина підійшла до стійки обслуговування, однак нікого не знайшла.

– А хто тут продавець? – голосно гукнула дівчина, аби потрібна їй людина її почула.

– Уже go, – відповів молодий хлопчина, змішуючи російську та англійську. З такого міксу та з такої вимови, Катря зрозуміла, що жодна з цих мов не є його рідною. Вона поставила все на стіл та почала в голові рахувати фінальну суму, котру потрібно віддати.

– Має вийти 18.50, – впевнено проводила дівчина. Продавець миттю почервонів.

– Вийшло 26,50.

– А чому вийшло 26, якщо має вийти 18? – ніяк не вгавала Катерина. – Ой, чекайте-но. Так, справді, 26. – цього разу прийшла її черга червоніти.

– Maths is important (математика важлива), – посміхнувся хлопець, знаючи що покупець його не зрозуміє.

– Yeah, apparently not in my case (так, лише очевидно, що не в моєму випадку), – також засміялась дівчина. На обличчі хлопчини промайнула та застигла блискавка шоку.

– Why didn’t you tell me earlier you speak English? (Чому ти мені раніше не сказала, що розмовляєш англійською?)

– I saw you were trying hard that’s why I wanted you to try more (Я бачила, що ти дуже стараєшся, тому хотіла аби ти ще більше старався), – дівчина трохи примружила очі від сліпучого сонячного світла, котре пробивалося через закриті жалюзі прямо їй в обличчя. Після цих слів вони двоє розсміялись в унісон. Чи не вперше за минулі два роки дівчина відчула себе щасливою. Вона нарешті почувалась у безпеці. І саме це почуття її гнітило до неможливості.

Дівчина заплатила заявлену суму і, сказавши “Thank you, goodbye”, вийшла з магазину, не забувши посміхнутись продавцю та подумки відмітити собі його прекрасні манери.

Покинувши будівлю, Катерина відразу дістала свій телефон з кишені. Новини про взлетівший МіГ-31, або як Катря його подумки називає “мить-31”, моментально розбіглись по всім телеграм каналах. Раптово її телефон видав сигнал повітряної тривоги. Декілька людей здивовано глипнули на неї, не забувши додати для свого погляду зовсім краплю огиди до цієї людини. Решта частина вулиці відразу подивилась на небо, а вже потім второпавши, що звук йде не з рупорів, також почали шукати джерело такої симфонії.

“Українці”, – подумки сказала Катерина та знову посміхнулась, розуміючи що у цій країні їй ніколи не буде сумно та одиноко. Швидкоруч вимкнувши звук у додатку, Катерина заховала телефон та пішла далі досліджувати нове місто, котре зі стовідсотковою гарантією стане їй найріднішним.