1

Кожний з на є головним героєм у своєму серіалі під назвою «життя», кожний з нас є одним з глядачів чийогось серіалу з тою ж самою назвою, але іншим змістом. Трохи дивно, еге ж?

Багато кого з натовпу, в якому ми колись були чи через який ми колись проходили, покінчив життя самогубством чи досі живе. Страждає, радіє, вмирає, чи воскресає з мертвих і, не важливо в якому плані. Чи фізично, чи морально. Інколи ми замислюємося над цим, що зараз, поки ми у нейтральному чи то у сумному стані, хтось плаче від щастя чи горя.

Особисто я зараз сиділа на улюблено місці моєї кімнати – підвіконні. Струшуючи попіл від цигарки у попільничку і наповнюючи невеличку кімнатку заставлену меблями та книжками запахом неміцних цигарок з старенького ларьку під моїм домом, не дивлячись на те, що в мене грошей вдосталь, я все дно купляла їх саме там. З динаміку телефона знов до моїх вух доносився звук рингтона ,що означало дзвінок від матері, жінки, яка зламала мені психіку, та зробила усе, щоб в майбутньому я ходила до психолога. Мені ніхто окрім неї та сестри не дзвонив. Ні, я не була самотньою чи відлюдкуватою, просто не любила дзвінки. Переписуватись було набагато комфортніше для мене. Бо тоді люди не могли дізнатись які емоції я зараз відчуваю чи бачити мій вираз обличчя. Все ж таки, взявши слухавку з того боку почувся невдоволений голос рідної по крові, але такої чужої жінки, що виховувала мене протягом 18 років, поки я не переїхала в інше місто. Мабуть, якби не мої книги я б і зараз повинна була вислуховувати усі претензії до себе, та терпіти це, щоб ненароком не отримати ляпаса та декілька слів з моїм детальним описом.

– Так, мам.

-чого трубку не береш, а якщо б щось важливе було! – зрозуміло. Вона не в настрої.

– я була зайнята. – крижані нотки завжди були присутні у розмовах з матір’ю, мабуть, десь з того моменту, коли я почала її навидіти повністю, а не тільки в моменти сварок або образ.

Як виявилося її дзвінок був з проханням позичити трохи грошей, молодшому брату на підготовку до школи, купити нове змінне взуття форму, та інші потрібні речі. Ми згодилися на тому, щоб я приїхала забрала малого і ми повернулись у Київ усе купити. Бо бачитися з цією жінкою я не мала бажання, знаючи її вона купи все найдешевше на базарі і все, а бажала малому тільки всього найкращого. Ми частенько з Артемом (так звали мого молодшого брата) спілкувались, тому я пам’ятала його бажання побачити таку романтизовану столицю нашої країни. Я обіцяла, що буду найкрутішою старшою сестрою? Я це зроблю.

Після розмові з мамою, я вирішила вийти прогулятись. Кінець літа, ще досі тепло та комфортно. Мабуть, мінусом проживання у помірному поясі були мінусами лише зима і осінь. Проте і в них інколи були якісь плюси. На вулиці прогулювався легенький вітерець, що лоскотав шкіру, та трохи охолоджував людей. Дніпро мирно рухалось у своєму напрямку, даруючи відчуття спокою. Кав’ярні були заповнені людьми, більшість з них – закохані пари, компанії підлітків чи молодь. Деякі з парочок нагадували мені, що колись я також так прогулювалася з коханим хлопцем (який потім виявився покидьком)  по набережній, пісочним пляжам, та звичайним вуличкам чи районам вечірнього розслабленого Києва, який через декілька годин зануриться у пітьму та буде повільно засинати. Лишаючи самотні автівки на дорогах.

Після прогулянок ми палко та гаряче кохались, забувши про весь світ. Тоді, у такі моменти світ завжди зменшувався до розмірів нашої кімнати. У такі моменти ти не замислюєшся про те, що з твоїм життям щось не так ( а якщо і замислюєшся, то краще знайти партнера з яким такого не буде). Ти просто віддаєшся миті та партнеру, дозволяючи знаходити найпотаємніші закутки твого тіла, які не можуть бачити інші, окрім нього чи неї. Але у кожного з нас різне поняття слова «секс». Для когось це зв’язок з коханою людиною, а для когось просто спосіб розслабитись та зняти напругу  і все, одягнутись і піти далі. Не маючи гризіння совісті та докорів від самого себе.

Жити без зобов’язань, мати регулярний секс  та отримувати гроші за писанину, яка тобі у рандомний момент прийшла у голову – було найкращим варіантом для життя, коли ти не маєш стосунків та не закоханий у когось.

На мою особисту думку, це набагато краще ніж бути у стосунках та намагатись допомогти партнеру вибратись з ями депресії та апатії, закопуючи свою нервову систему все глибше і глибше у сиру землю чи терпіти якісь ред прапорці у людини, яка не хоче змінювати щось у собі та прибирати ці прапорці у смітник.

мабуть, вам здається, що я проти стосунків і вважаю, що всі стосунки погані і т.п. проте, ні. Я так не вважаю, все залежить від партнера, його відношення до себе та до тебе.
…

Прямуючи в улюблену кав’ярню я задивились на рекламу прикрас. І це було моєю помилкою. Я зіштовхнулась з хлопцем, що випадково пролив на мене каву при зіткненні. Дідько.

– трясця! Вибачте, дівчино! Вибачте! – він торохкотів вибаченнями і це трохи дратувало.

– спокійно! Все нормально. Не переймайтесь. – почувши мій голос. Він замовк, спостерігаючи, як я намагаюсь відтерти плями від тканини футболки та липкість на шкірі.

– чи можу я якось вибачитись перед вами? – з надією в голосі запитав він.

-чоловіче, все добре. Плями від кави можна відіпрати.

– якось не зручно перед вами, вибачте за мою необачність.

– я все сказала, що усе добре. Не варто перейматись через дрібниці. – мені насправді нічого не було непотрібно, усі плями відпре будь-який пральній засіб з супермаркету. Я не бачу сенсу цим перейматись, нічого страшного не сталось. На його телефон прийшло повідомлення, глянувши, він вибачився знову і побіг далі. А я спокійно попрямувала далі. Чорна футболка прилипала до тіла через вологість, відчувалося, що шкіра липка. Не приємно. Мабуть, кава з цукром або сиропом.

сьогодні на зміні мій улюблений бариста. не дивлячись на одну й туж техніку приготування, ті ж самі продукти, та кавомашину, у нього кава виходила найкраще ніж у інших. Завжди була ідеальна за смаком та температурою, ніколи не була надто гарячою чи зовсім холодною. Він ніби знав, що саме мені потрібно, щоб зосередитись на роботі, просто насолодитись миттю чи просто збадьоритись для другої половини дня.

– як завжди?- запитав він, усміхаючись, як тільки я з’явилась на порозі улюбленого закладу. Де завжди відчувався спокій та комфорт.

– ну, звісно ж! – заразилася усмішкою я.

– чекайте 5 хвилин.

Він все швидко, але з такою легкістю та спокоєм. Через декілька хвилин перед мною стояв стакан улюбленої кави з вершками та лавандовим сиропом.  Я заплатила за напій та заливши щедрі чайові пішла у напрямку дому, плюсом цієї кав’ярні була не тільки приємна атмосфера в закладі, гарне обслуговування, мій улюблений заклад був недалеко від мого помешкання, через що, коли лечу по справам, то можу зайти.

Ще треба було купити продуктів та чогось до чаю і фільму. Людей на вулиці та у закладах ставало все більше. На пляжах та у парках були компанії людей, що відпочивали після робочого тижня. Завтра субота, 1 серпня. Останній місяць літа і знову, привіт апатія та випадання волосся.

Можливо, я теж би так хотіла, гуляти з друзями, пити алкоголь та смажити шашлики на прикінці робочих днів. Але, ні. Це не моє. десь в 13 мені хотілося гучних вечірок вночі десь з друзями, алкоголем та кальяном чи хоч чимось, що можна курити (окрім трави чи наркоти, бо навіть в тому віці я таке засуджувала), але зараз  була б за просто подивитись якісь серіали чи шоу, а потім їх обговорювати за чашкою кави чи чаю Lovare та цигаркою, під шум нічної вулиці. В якихось рандомних людях я бачила себе в минулому чи зараз, а інколи ставила ціль бути краще ніж та чи інша людина та стрибала вище своєї голови, дотягуючись до цілі. Темрява починала накривати місто, ніби ковдрою. Вуличні ліхтарі загорялись, ніби свічки, а люди як мурахи ходили по вечірнім вулицям.

Не дивлячись на те, що я проживаю у доволі новій та недешевій багатоповерхівці, у моєму будинку та під’їзді  є достатньо літних людей, на щастя, вони привітні та спокійні. Піднімаючись після того випадку до ліфту у своєму під’їзді, я помітила того хлопця, з яким зіткнулась тоді. Помітивши мене випадково, він привітно усміхнувся, тримаючи в руках цигарку, яка от-от мала дотліти до фільтра.
Він помітно нервував, але чому я дізнаватись не мала бажання, було байдуже. Чомусь у такі моменти моя емпатичність десь безслідно зникала, наче її і не існувало.
Як потім виявилось, це онук консьєржки пані Галини, яка завжди була рада бачити мене та нагодувати різними смаколиками, які робила сама у вільний від роботи та справ час.

Того хлопця звали Макс, хоча я по дитячій звичці припускала, що в нього зовсім інше ім’я. я потім вдалось дізнатись, він доволі успішний бізнесмен, що хоч і мав пагубні звички, але про спорт не забував. Про це свідчили регулярні сторіз з залу. Інколи їх було більше ніж будь-чого іншого на сторінці цього молодика. У профілі не було фото з людьми, що могли би бути його партнерами, бо на це могло б багато чого вказувати.  Тому, мені здалось, що він вільний.