Упс …

Частина 1

 

Ще раз прогримів грім, і дощ ніби полив ще сильніше.

Добре що крони старих верб нависають над входом до печери й можуть сховати від негоди.. і може чужих очей..Ніби в таку погоду хтось буде за ним тут підглядувати..та й кому б це було треба, не наставниця ж його буде шукати.

 

Ельф закотив очі у відповідь на такі думки.

 

” Заняття сьогодні скасовані через дощ.. В мене вільний весь день а я застряг у зливу майже на іншому кінці лісу… Ех, треба було відразу додому йти, коли тільки дощ починався, а не як зараз, сидіти вже стільки часу тут ! ”

 

Вітер задув сильніше, розгойдує гілки верби, та їй на вітер все одно, здається наче вона тут росла ще до того як вітер в цьому світі з’явився, яка вона вже була стара та велика. Чи може спершу тут була печера, в якій зараз ховається ельф, а верба потім виросла, хто знає.. Він пройшовся поглядом по розмальованих стінах печери. Він сюди часто приходив дитиною, разом з наставницею. Вона любила тут бути, облаштувала майже повноцінний дім в цій неглибокій печерці.

Ельдар посміхнувся, стер пил з малюнка в кутку. Тут, на рівні колін були намальовані два ельфи. Біле волосся, червоні очі, і посох – Ниаль, його наставниця. Жовтяве волосся і блакитні очі – він.

Хах, він тоді так і недомалював той малюнок. Коли наставниця побачила чим він малює, швидко забрала всі олівці й насварила. Олівці були звичайними, всі крім трьох. Ті три майже повністю змальовані він знайшов в углибленні під каменем, прямо в цьому ж кутку, вони були завернуті в тканину, певно наставниця їх тут заховала. Вони були незвичайні, з блискітками. Не до не після того випадку таких олівців він не бачив. Хоча тоді він буд зовсім дитиною, а зараз вже майже дорослий.

 

На дворі знову блиснуло. Треба знайти десь свічки. Тут стає надто темно. Він відкрив тумбу. Тут був деякий прикритий пилом посуд, а ще старий світильник. В ньому є пів свічки, трохи перекошена, але згодиться.

Треба десь поставити, чи краще повісити світильник. Як же влучно тут цей крючок в стіні.

Чи ні… Під вагою світильника крючок трохи прогнувся вниз. Ельдар було подумав що то від старості крючок просто зламався, але за спиною він почув звук..

 

Зі скелі чути тихий скрежет і видно як камені починають повільно розходитись, відкриваючи вхід до невеликого проходу…

 

Здивування…Страх…Цікавість… Печерка яка відкрилася на вигляд не сильно глибока, там, всередині щось поблискує… Треба сказати наставниці… Чи може вона знає?.. Може це нове місце для ритуалу..? Чому тоді наставниця нічого не казала?..

 

По стінах печерки повзе світло, наче хтось запалює ліхтарі, і ось через мить воно досягає самого входу в печеру і зупиняється…

 

Обережно підійшовши ближче можна побачити що по всіх стінах печерки ростуть невеликі, розміром з долоню кристали…і вони світяться. Не надто яскраво щоб почали боліти очі, але достатньо щоб освітити все приміщення.

 

Дивно…

 

Ельф обережно робить крок в цю печерку.

 

 

***

 

 

На перший погляд невелика печерка виявилася не такою вже й невеликою. За першою кімнаткою була ще одна, потім ще, і ще дві.. Кристали в кожній печерній кімнатці були різні, спочатку маленькі і багато, потім трохи більші і тільки на стелі, зараз тут де він стоїть, кристали були розміром майже як сам ельф, і було їх тільки кілька пучків на весь продовгуватий коридорчик.

Раптом всі кристали разом мигнули. Потім мигнули ще раз, і зовсім погасли…

 

Повна темрява..і тиша.. Єдиний звук що цю тишу зараз порушує, це голосне, й швидке дихання ельфа.

 

Треба повертатися. Зараз!

 

Він навпомацки, за стіною почав повільно рухатися в напрямку з якого прийшов.

 

Такс.. треба повернути вправо, потім вліво..стоп. Ні, не так, тут треба прямо..!

В темряві важко зрозуміти яка відстань вже пройдена…

 

Кристали на стінах синхронно скрипнули і почали світити знову. Вони включалися досить плавно, дивно але очі хоч і трохи звикли до повної темряви, зовсім не боліли від цього світла.

 

Ельдар озирнувся. Де це він..?

Таких кристалів як на цих стінах він не бачив в жодній з пройдених кімнаток. Де він повернув не туди??!

Треба повертати назад, поки не зайшов ще надто далеко.

 

Коли він майже вийшов з кімнатки, він почув звук з коридорчику. Хтось або щось рухалося в його сторону.

Ельдар сховався за поворотом.

 

Перше що він побачив коли обережно визирнув була лапа…

Вісім лап. ПАВУК…. Гігантський павук…

 

Не даючи собі лишнього часу на роздуми ельф побіг.

Все одно в правильну сторону, чи ні, головне подалі від..цього..!!!

 

А ЦЕ здається його теж тепер помітило.

 

 

***

 

 

Величезний темний силует зі шістьма точками очима, що світяться в напівтемряві, ставав усе ближче і ближче. Ельф протиснувся в невелике заглиблення в стіні і затримав подих, у вухах голосно бухав пульс, а по щоках текли сльози, подумки він уже попрощався з життям. Стук кроків припинився, зовсім близько почулося важке зітхання. Ельф проковтнув комок в горлі, хотілося плакати, так, як ніколи в житті раніше не плакав, але ще більше хотілося жити. Було б у нього хоч трохи розуму він не пішов би сам у ту частину лісу, не лізь би в незнайому печеру, не потрапив би в цю ситуацію взагалі! Але розуму як видно в нього немає, тому зараз його зжере живцем гігантський павук! Він його схопить і потягне у своє гніздо, або навіть нікуди не потягне, а прямо тут зжере! Встромить у нього свої величезні просочені отрутою зуби, і спостерігатиме як жертва повільно і болісно вмирає хапаючись за останні крихти життя.

 

Ельдар розплющив око, ніде ні звуку, він так поринув у свої думки, що не відразу зрозумів, що більше не чує жахливого монстра. Він пішов ? Не знайшов здобич, що втекла , і пішов шукати в інших норах? А раптом він стоїть тут у засідці і чекає поки жертва сама до нього вийде.

 

– У тебе там все добре ? – раптом пролунало в печері. М’який чоловічий голос.

“Хто це..? Тут є хтось ще? Це він відігнав ту тварюку?”

– Агов ? Тобі потрібна допомога?

“Треба відповісти, може він допоможе вибратися з цього проклятого місця. Але раптом він теж небезпечний?”

– Гаразд, я тоді піду.

“У будь-якому випадку не небезпечніший за того павука!”

– Ні! Стій не йди! Мені потрібна допомога.. – закричав він на межі паніки

– Добре добре, стою, – пролунало у відповідь, звук кроків, що віддалялися, припинився, – Як я можу тобі допомогти?

 

– Я заблукав ! Тут був великий дикий павук! Я..я не знаю як.. – горло знову стиснув спазм, а на очі почали навертатися сльози

– Хеей, тихше, тихше, все ж минулося, навіщо зараз паніку наводити? – заспокійливий голос наблизився, судячи зі звуку, володар голоса сів недалеко від поглиблення в якому знаходився ельф, – Якщо ти скажеш як сюди потрапив, то я зможу допомогти тобі вибратися, до речі, як тебе звати ?

– Я Ельдар … – сльози все ще продовжували текти по щоках, – Я .. я не пам’ятаю як саме сюди потрапив .. – слова знову перебивали схлипи і по нова хвиля паніки.

– Ей, та це ж не проблема, ти ж пам’ятаєш як виглядало те місце, де ти увійшов до підземелля?

– Угу.

– Ну от і добре, значить знайдемо, – голос звучав весело та впевнено.

– А як же монст..? Він усе ще десь тут..?!

– Чш чш чшш, спокійно, – він поплескав по землі поряд із собою, ніби намагався втішити співрозмовника, – Про що розмова? Який монстр?

– Величезний павук, він гнався за мною, я сховався, він напевно все ще десь тут, – почав плутано пояснювати ельф.

 

– Ааа, ти про цього монстра, – співрозмовник трохи посміювався, – Цього можеш не боятися, все гаразд, є звичайно пару нюансів, але думаю все буде добре.

– Ти так … спокійно про це говориш.

– Ну так, а що мені залишається? Весь панічний настрій ти увібрав у себе, мені залишилася тільки оптимістичність.

– Я не панікую!.. У всякому разі намагаюсь…

– От і добре! Ех Ельдар, цікаве до речі в тебе ім’я. Ти ельф, чи не так ?

– Так, я з поселення лісних ельфів .. а ти?

– Я? Хах, ну ти, звичайно, можеш вийти зі свого імпровізованого укриття і подивитися, але чому б тобі не спробувати вгадати?

 

– Я .. – а він дійсно все ще сидить у цьому поглибленні, – я думаю ти теж можеш бути ельфом…але, не зрозумій мене неправильно, ельфи витончені, спритні, а ти судячи з звуків більш…грузний…на фавна не схоже, я не чув цокіт копит…

– Пхахаха, – його міркування перервав дзвінкий сміх його співрозмовника, – ну повір витонченості й грації в мені предостатньо, І моя “грузність”, як ти сказав, мені ні трохи не заважає, ахахха, вибачай, не хотів перебивати, але це смішно.

– Так ти все-таки фавн?

– Ох, на щастя ні, але знайомий з одним із них. Які ще варіанти?

– Не знаю … гном ? Ех, це важко так вгадувати, я не багато істот бачив вживу щоб могти їх відрізняти тільки на слух..

– Так швидко здався, ех, – звучить перебільшено засмучено, – хочеш все-таки подивитися? Тоді тобі доведеться вилізти, мене тут за камінцем не видно

 

“Та щоб тобі..!! ”

 

– Ахахв, так і знав, що ти спробуєш. Гаразд вилазь, я відійду трохи про всяк випадок

– Навіщо?

– А раптом ти страшний? Мені морально підготуватися треба.

– Ей! – вирвалося обурено.

– Ахаха жартую жартую, якщо чесно, це я страшний, так що я на пару кроків все ж таки відійду, а ти зроби пару глибоких вдихів, і приготуйся до шоку.

– Не смішно! І я не думаю що ти такий страшний. Точно не страшніше того павука.

Останнє він сказав уже вилазячи.

– Іронічно, чи не так?

 

Ельф завмер. За три метри від нього стояло…щось… Верхня частина тіла була приємна оку, м’які риси обличчя, довге темне волосся, шкіра у світлі кристалів віддавала блакитом…Але нижня частина його тіла… Павук. Гігантський павук.

 

– Тільки не плач, – павук підняв руки вгору, – я попереджав що не красень.

Він говорив ніби нічого особливо дивного зараз не відбувається.

– Т-ти, – ельф відступив на крок назад, – не підходь!

– Я взагалі не рухаюся, – він знизав плечима і опустив руки, – якщо хочеш можу навіть ще трохи відійти.

– Хочу.

– Що б я відійшов?

– Так.

– Ех, ельф расист, хто б міг подумати, – він закотив очі і відступив трохи назад.

Ельдар ніби заворожений спостерігав за рухом ніг павука. – Так нормально?

Ельф невпевнено кивнув головою.

– Тільки не питай як я в ногах не плутаюсь, будь ласка, цей жарт уже старий як світ. – Він виглядав майже приречено.

 

– Не буду .. – ельф ні на мить не зводив з нього очей. Павук не виглядав агресивно, але це все ще був павук, і чекати від нього можна було що завгодно.

– Чому ти взагалі мене боїшся цікаво? Це я бояться маю !

– Чому?

– Ну, як це чому? Іду собі спокійно, нікого не чіпаю, і тут раптом комусь захотілося Сирену зімітувати прямо у мене під боком?! Я ж там ледь не помер від страху ! В вухах досі дзвенить! – він демонстративно потицяв пальцем в вухо.

– Я злякався!

– Ну це я помітив..

– Я..я навіть не знав, що ти там був!..Що ти взагалі таке?.. – Ельдар відступив на крок назад, не спускаючи очей з павука навпомацки знайшов рукою стіну.

– Та це я вже зрозумів, що ти не знав, якщо що, зла не тримаю, в кінці кінців не один я жертва сьогоднішнього..інциденту, – він звернувся трохи, підбираючи слово, – Мене до речі можеш звати Павуком, мене так всі друзі звуть, ніколи не вгадаєш чого. – знову ця посмішка.

 

Коли він посміхався то закривав повністю нижню пару очей. Гострих зубів які собі встиг нафантазувати ельф у Павука здається не було.

 

– Ти ж павук..

– Так, мене так звуть, – засміявся він. – Ну що, Ельдар, будемо шукати дорогу додому, чи ще трохи постоїмо, порозглядаємо один одного ?

 

 

***

 

 

Павук дивний. Навіть не беручи до уваги його…анатомічну особливість, він дивний. Його одяг, те як він говорить, здається зовсім не підбираючи слів, як веде себе, наче вони по меншій мірі пів життя знайомі… Хоча..Він ні разу не підійшов ближче ніж дозволяв ельф..ні разу навіть не…

 

 

***

 

 

-Та що ж ти відскакуєш, наче я тебе з’їсти хочу?? – він жартома впер руки в боки, повністю повертаючись до ельфа.

– А..ти не хочеш ?.. – він відступає ще на пів кроку назад, підбираючи руки ближче до себе.

– Ну так з тобою і жартуй, – павук закотив очі уже вкотре, – повторюю, Я. Не. Їм. М’яса. – наче для дурненького повторив він. – Наче нічого незрозумілого, так?

Ельф повільно кивнув.

– Ну так чого ж ти відстибуєш так, коли я до тебе повертаюсь? Я ж тільки перевірити хотів чи все нормально ,ти ж ледь не впав! Я пам’ятаю що ти не хочеш мене надто близько до себе бачити! – він ображено розвернувся й продовжив іти. – Нам туди..

 

 

***

 

 

Просто привів до виходу …

 

 

***

 

 

– Ну як, знайомі місця? – спитав Павук стоячи позаду.

– Т-так..це мій дім. – хотілося бігти. Так швидко як тільки можна. Ось, він вдома, він тут. Тут безпечно! Але…

-Т-ти просто відпустиш мене..? – Павук хоч і стояв позаду на нормальній такі відстані, але здається наздогнати ельфа, навіть якщо той побіжить, йому б нічого не завадило. Не віриться що його так просто відпускають..має бути щось..

– А що, хочеш показати свою вдячність прощальним поцілунком? – хіхікнув він.

-ЩО!?

-Жарт, ахахаха – він підняв руки в мирному жесті. – Так то, чому я маю тебе відпускати? Тебе ж ніхто не тримає.

-Т-ти… Не підеш за мною до поселення.. н-не..

-Якщо ти знову почнеш своє ” ти з’їш і мене і моїх родичів ” я ображуся!

– Я-я не..- Ельдар відвів погляд, саме це він і хотів казати, – вибач..

– Просто знай, що я не піду за тобою туди. Звісно якщо ти сам мене не запросиш, що малоймовірно. – він зробив вид що задумався – проте, я можу запросити тебе, – він посміхнувся

– Я..

– Якщо хочеш звісно, – продовжив Павук, – можемо ще якось зустрітися тут, я можу екскурсію трохи по тоннелях провести.

Він зняв з шиї кулон в формі раковини.

– Дивись, тут якщо натиснеш на цей гачок то вона відкриється, потім тут така кнопка є, ти на неї нажимаєш, і ось, – він закатує трохи рукав своєї кофтини, камінець на одному з його браслетів починає миготіти зеленим світлом, – сигнал приходить на мій браслет. А якщо я нажму сюди, – він тицяє в камінець на браслеті, – то сигнал приходить сюди – кулон в його руках поблискує жовтявим світлом. – Якщо хочеш, можеш його взяти, пришлеш мені сигнал, ми зустрінемось, і прогуляємось трохи. Що думаєш?

 

 

 

***

 

 

Навіщо ж було погоджуватися ..?

Чи то цяцька яку пропонував павук здалася такою цікавою, чи сама пропозиція..

 

Зараз, лежачи в ліжку Ельдар крутив в руках ту раковину.

Про свою знахідку він поки вирішив нікому не казати.

Наставниці сказав, що просидів всю зливу в печері. І це була правда! Частково..

 

Він трохи натис на замаскований гачок і раковина відкрилася. Всередині вона була зроблена з кристалу, як в тій печері. Добре відполірованого кристалу..

 

” Добре давай так, один довгий нажим – просто перевірка зв’язку, три короткі – зустрічаємось біля входу в печеру в найкоротші строки ”

 

Ельф натис один раз на кнопку. У відповідь через кілька секунд у його руках раковина блиснула жовтявим світлом. Губи чомусь розійшлись в легкій посмішці.

І все ж таки, десь такі кристали він вже бачив…

 

ЧАСТИНА 2

 

Покинуті, а деякі й напіврозвалені ельфійські хати поросли плющем і мохом, стежки між хатами вже давно заросли, і зараз доводиться протоптувати собі дорогу по густій траві.

 

– Здається наче ще вчора тут кипіла робота і було купа народу, і раптом за лічену мить все зупинилося, – задумливо проговорив ельф.

– Так і було дитя, – його наставниця що йшла попереду і вказувала шлях, трохи сумно посміхнулася. – всі ми звідси бігли поспіхом, до сутінків вже були біля трьох каменів.

– А зараз..

– Тут цілком безпечно, – заспокоїла вона, – тоді перевертні зайшли зі сторони ” Головних Воріт “, зараз вони вже давно закриті.

 

Вони вийшли до ріки. На іншому березі виднілися частина зламаного мосту. Потік був сильним, зараз перейти пішки не вийде.

 

– Як ми перейдемо ріку?

– Нам і не треба, – знову вона посміхнулася, – Ритуальна печера за водоспадом

– Тобто нам зараз треба вверх?

– Правильно.

 

 

***

 

 

Печера була невелика, надійно схована за водоспадом. Всередині була прикрита шаром пилу приготована широка миска на підлозі, в самому центрі. На стінах висять сплетені попередниками обереги. І до кожного оберегу який сплів учень, прикріплений тотем учителя. Тільки один оберіг висів без тотему…

Тут мав пройти ще один ритуал посвяти … Близько тридцяти циклів тому …

 

– Це тут…- Ниаль рукою протерла від пилу оберіг, що висів без тотему…

 

 

***

 

 

Наставниця пішла вибирати гілку з Першого дерева, Ельдар залишився в печері. Обереги що плели попередники були неймовірні. В новому поселенні був тільки один оберіг, той що сплела Ниаль для ритуалу, і один тотем, який повісила до того оберегу Мериїм, попередня Провідна. В новій печері Ельдар скоро теж повісить свій оберіг, і Ниаль прикріпить до нього свій тотем, що вирізала для неї свого часу Мериїм з гілки Першого дерева.

 

Ельдар підійшов до миски в центрі печери. Саме сюди, останнім етапом ритуалу, мали покласти наставниця та учень свої тотеми. І після спільної медитації наставниця мала прикріпити свій тотем до оберегу учня і повісити на стіну, а учень мав надіти свій тотем і носити поки не передасть знання своєму наступнику. Останній проведений тут ритуал було перервано…

 

Візерунок на мисці трохи не співпадав з візерунком на круглій кам’яній плиті на якій миска стояла. Ельф прокрутив вмонтовану в камінь металічну миску трохи вправо, щоб візерунки ідеально співпали. В цьому не було необхідності, але чомусь хотілося це зробити.

 

Рух миски супроводжувався тихеньким клацанням, один.., два.., три… Нічого незвичайного, простий механізм, інколи такий є і в столах для свят. Щоб було зручно брати страви всім хто сидить за столом. Верхній ярус можна було крутити і брати миску яку тобі треба не турбуючи інших проханням передати потрібну страву.

 

Але тут, після тихенького третього клацання миска трошки піднялася з центральною частиною кам’яної плитки, і із плитки витягнулася маленька шухлядка.

 

Ельф заглянув в шухлядку. В ній був невеликий записник. Взявши в руки записник, він протер пил з обкладинки.

На розмальованій обкладинці було написано не акуратним почерком ” Якась хрінь ” і в кінці мордочка що показувала язик.

 

Коли Ельдар брав записник то по звичці засунув шухладку. І помітив це тільки тепер… Поки він роздивлявся записник кам’яна плита з мискою повільно опустилася вниз, і вже нічого не видавало цей сховок..

Ельдар прокрутив миску як і минулого разу трохи вправо. Один.., два.., три… Нічого… Сховок не відкрився. Він повторив све ще два рази але результату це не принесло.

 

Здається повернути записник назад не вийде…

 

Він відкрив записник десь на середині :

 

” … вони світяться !!! І їх там так багацько, що просто не злічити !! ”

 

Ельф пролистнув кілька сторінок :

 

” … я ж казав йому, треба спочатку сережку вибрати, і під неї вже … ”

 

Це схоже чийсь щоденник..старий щоденник. Сторінки вже пожовкли, і в деяких місцях вицвіли чорнила, але все ще можна розібрати що там написано..

 

Може взяти його з собою і показати наставниці, а вона вже скаже що з ним робити…

 

 

***

 

 

Гримнуло так що майже заклало вуха. Злива ніяк не хотіла утихати. Ельдар, протер заспано очі й протянувся, ще ніч, можна трохи поспати. Він повернувся й побачив як щось блистить на підлозі біля постелі. Раковина…

 

Раковина. Павук. Печера з кристалами…

 

То це був не сон !!

Ельф підняв раковину і закрив. Так вона нічим не відрізнялася від звичайної, які інколи з інших поселень привозять на обмін.

 

Ельф провів по трохи ширшавій поверхні пальцем.

 

” … вони світяться !!! І їх там так багацько, що просто не злічити !! ”

 

Раптом промайнуло в голові. Там на сторінці було щось намальовано ! Щось… Та де ж він ?!

 

Ельф відкрив скриню з книгами.

На самому дні був той самий записник. Він так і не сказав про нього наставниці… І зараз цьому дуже радий.

 

Пролиснувши кілька сторінок на середині він його знайшов.

Малюнок, печера на стінах якої світяться кристали…

 

Він відкрив раковину і посвітив нею на сторінки. Перелистнув на самий початок:

 

” Я Теодор, і тепер це мій щоденник…