1

В голову б’є випитий увесь мною алкоголь за вечір. Вже не пам’ятаю, скільки мені довелося влити в себе сьогодні. Я просто не стежив за кількістю рідини. Спершу мені налили вина, потім ще іншого вина, потім здається пива, а потім уже щось міцне. Все перемішалось в голові. Це єдиний вечір, коли мій мозок відключився хоча б на якийсь час. Мені було весело вперше за кілька тижнів. Більше не відчував нудьги та самотності, поглинений сміхом друзів навколо. Музика голосно била у вуха, серце бухкало в голову, сигаретний дим повністю просочив легені. Мені захотілося сісти десь у тихому місці і маленький диван на балконі видався ідеальним для цього. Коли тіло присіло на м’яку подушку, мені стало легше і тільки відлуння музики просочувалися крізь щільно зачинені балконні двері. Я сидів і розглядав танцюючі фігурки людей у квартирі, докурюючи чергову цигарку за цей вечір. Відкрив телефон, відповів на декілька повідомлень, погортав канали, почитав новини. Свіже повітря протверезило мене. Але мабуть не до кінця, тому що мені чомусь захотілося зайти на твіч і подивитися на стрім Спартака.

Стрім уже тривав півтори години. Іноді, коли зовсім було туго, я просто заходив до нього на ефіри та дивився на його обличчя, намагаючись зрозуміти, чи відчуває він хоч якусь провину. Але бачив лише самотність в його очах та повну зневагу до мене. Досі було боляче від такої байдужості. Хотілося поговорити з ним, але навіть якби я мав бажання, він швидше за все просто відмовиться спілкуватися зі мною. Я подивився приблизно хвилин п’ятнадцять прямого ефіру, помічаючи за собою, як усміхаюся йому у відповідь, ніби знову знаходжуся поряд з ним, а не десь дуже далеко. Боляче. Випитий алкоголь зробив зі мною злий жарт, даючи мені усвідомлення, що я начебто сміливий. Вийшов із ефіру, знайшов його контакт, розблокував і написав: “Привіт, я хочу поговорити з тобою“. На годиннику початок дванадцятої ночі, але мені хотілося поговорити саме зараз. Перейшов у вкладку зі стрімом. Наблизив його обличчя ближче, щоб зрозуміти, чи побачив він повідомлення. Він відволікся, опустив очі вниз, посміхнувся, майже засміявся. Невже через моє повідомлення? Я відкрив телеграм, повідомлення прочитане, він не відповів, а продовжив далі грати. Я відчув, як обличчя червоніє від злості. Написав ще раз: “Ми можемо поговорити?”. І знову повідомлення прочитане, а відповіді немає.

Почувався розлютованим, плюс алкоголь у крові розганяв мій і до того сильний пульс. Я викликав таксі до його будинку, поспішно попрощавшись з усіма. Вони запитували, куди я так пізно, мовляв, скоро комендантська година, але я був згоден навіть спати під його дверима, якщо він не впустить усередину.

У таксі мені вже здалася ця ідея нісенітницею, але його сміх на моє повідомлення розносив нову хвилю агресії у думках. Хочу побачити його наживо, хоча б на кілька хвилин, почути його голос, поговорити. Я розумів, що, можливо, мені доведеться спати просто в під’їзді, оскільки він міг мене не впустити. Розумів усі наслідки, але ризик був того вартий.

Коли таксист висадив мене біля його будинку, я зазирнув у твіч і побачив, що трансляцію закінчено. Отже він вільний, мабуть…

Руки почали тремтіти, на вулиці стало холодніше, щоки почервоніли. Я потягнувся пальцями до домофона і ввів звичну комбінацію у вигляді чисел його квартири. Один гудок, другий, третій. Відповіді немає і домофон перериває виклик. Який я ідіот, що приїхав сюди. Відходжу на пару кроків назад і закидаю голову, сподіваючись розглянути світло у його квартирі. І побачив там його, він дивився з вікна на мене. Він зрозумів, я також це зрозумів. Набрав ще раз на домофоні його квартиру, не пройшов і один гудок, як вони відчинилися. Ліфт спускався на перший поверх нестерпно довго, ніби даючи мені ще раз шанс на те, щоб я пішов звідси. “Ну, Яновичу, викликай зараз таксі і їдь додому, поспи, не роби помилок. Цій людині все одно на тебе”. Ліфт відчинився, пропонуючи мені наробити хибних кроків. Хвилина і я біля його квартири. Як тільки я підійшов до дверей, він відчинив їх, наче підслуховуючи мої кроки, чекаючи коли я буду поряд. Мить і я вже стояв на порозі під його пронизливим поглядом. Волосся вологі, він тільки з душу. Стоїть і дивиться на мене зі скляними очами. А я дивлюсь на нього. Не знаю, який у мене погляд, але, напевно, я виглядаю жалюгідно. Роблю крок уперед і заходжу до його квартири, зачиняю за собою двері.

-Ти не відповідав на мої повідомлення, – це єдине, що я зміг видавити з себе.

Він засміявся, погляд став легшим.

-І ти подумав просто заявиться у мене вдома після всього? Ти думаєш, мені хочеться відповідати на твої повідомлення? – він підходить до мене надто близько, – Після всього, що ти зробив, ти реально думаєш, що я хочу з тобою спілкування? – сильно гнівається, я таким бачив його тільки раз.

Він втягує повітря носом біля мене, морщиться, швидше за все, від запаху алкоголю та цигарок, які просочили все моє нутро та душу. Відразу перепрошую за себе та свій вигляд, бо знаю як він це не любить. Він киває головою.

-Слухай, у мене завтра багато справ, – відходить назад, складаючи руки на грудях, – Нам нема про що говорити.

-Вже комендантська година, – я маніпулюю.

-Ти спеціально приїхав до мене п’яний прямо хвилина в хвилину перед комендантським? – усміхається своєю звичною усмішкою за якою я так сильно сумував, – Як же ти мене дратуєш.

Бачу як його очі бігають з боку в бік, намагаючись придумати вихід із ситуації. Він оглядає мене, а я намагаюся встояти на місці. Мене колише з боку в бік і я відчуваю, що насправді втомився. Благаю поглядом, щоб він прийняв мене.

-Ти у сорочці, яку я купив тобі? – запитує він.

-Так, – тихо відповідаю.

-Знімай. Її треба випрати після того як вона просочилась запахом цигарок.

Він кидає в мене своєю футболкою і я переодягаюся. Відчуваю його запах на собі. Знов всі спогади, які я намагався прогнати від себе. Але один єдиний запах і я розчиняюсь у минулому. Спартак змушує мене вмитися, почистити зуби, прийняти душ, наче він мій батько, який зустрів дитину після п ‘янки. Ми майже не говоримо, хоч я й намагаюся промовляти хоча б якісь нейтральні речення. Він безконтактний та жорстокий в своєму мовчанні.

У його будинку було лише одне спальне місце, знайоме мені до болю. Скільки разів я  загортався в його пухову ковдру, дивився на його спляче обличчя, пив каву на його простирадлах, краєм ока помічаючи, як краплі напою падають на тканину. Він ніколи не сердився на мою неохайність. Та й зараз я не міг би сказати, що він злий. Він просто байдужий до мене. Поводиться як завжди. Без ніжності, без нічого, просто допомога у ночівлі.

Я виходжу з ванни в одній футболці і бачу в іншому кінці кімнати розкладений матрас. На столі чай, який він мені зробив. Матрас повність застелений.

-Я можу лягти на матрас, якщо тобі не зручно, – пропонує він, але я відмовляюсь.

-Це твоя квартира. Тож спи на ліжці. Дякую.

Я спостерігаю за ним зі свого спального місця. Він роздягається, лягає у ліжко і накриває себе ковдрою. Пару хвилин у телефоні і гасить світло, залишаючи і себе і мене у повній темряві. На щастя, з вікна падало світло від ліхтарів прямо на ліжко, в якому лежав Спартак. І я міг чітко бачити, як здіймається його спина від подиху. Заснути ніхто в цій кімнаті не міг. Все наче замерло.

Як же мені хотілося лягти поруч із ним, як раніше, просочитися його запахом, відчути його гаряче тіло. Цілувати його, любити, обожнювати. Цілувати його… Я вирішую встати з дивана, більше не можу терпіти. Любити… Різко лягаю до нього в ліжко, ховаючись під ковдрою і притуляючись до його спини. Обожнювати його… Обвиваю рукою його торс і кладу голову біля подушки поряд з ним. Упираюся поглядом у його потилицю. “Не відкидай мене, будь ласка. Дай мені згадати, що я втратив“.

Він ніби починає дихати спокійніше у моїх обіймах. Мовчить. А я насолоджусь мовчанням.

-Не треба, – промовляє він, – Краще йди до себе, – голос звучить жалібно, – Нам вже нема про що з тобою поговорити.

Я мовчу, ще міцніше стискаючи його в обійми. Упираюся пахом йому в стегна, щільно притискаючись до його оголеного тіла.

-Жень, будь ласка, – відчуваю наростаючу агресію в його голосі.

-Я не піду, хоч побий мене.

Він розвертається до мене. Зустрічаю його погляд. Хочу поцілувати його, до мурашок по шкірі, прямо зараз. Але він перевертає мене на спину і нависає наді мною, притискаючи мої кисті до м’якого матраца.

-Для чого ти прийшов? Про що хотів поговорити? – запитує він.

Я замішався. Усі слова в голові хаотично переплелися як клубок ниток. Він не відводив від мене погляду, бажаючи відповіді. Відчуваю як руки болять від його натиску.

-Хотів вибачитися за свою поведінку і просто хотів побачити тебе, розумієш? Зрозуміти чи відчуваєш ти до мене хоч щось, чи настільки сильно сердишся, що готовий стерти все між нами? – я намагаюся прибрати руки з його тиску, не виходить, – Я навіть не знаю з ким зараз розмовляю. Не знаю твого справжнього ім’я. Начебто весь цей час я спілкувався з іншою людиною.

Він ловить мій погляд, дивиться на мене, а потім різко цілує мої замкнуті губи. Сухий поцілунок без язика. Він просто затикає мені рота без бажання далі обговорювати. І я згоден. Хоча б ще раз відчути його губи та тіло, хоча б один раз. Дозволяю йому цілувати мої вуста, потім досліджувати мій рот. Мої кисті оніміли, мені боляче, але я все одно відчуваю збудження. Своїм збудженням я голублюсь до нього, щоб він відчув як я його хочу. Крізь поцілунок він посміхається, розуміє. Цілує мою шию, облизує. Без ніжності, досить грубо, ніби всю злість виливає в мене. І я хочу дозволити йому це. Підставляю ключиці.

-Ще, ще… – благаю і він цілує мене знову.

Знімає з нас білизну, лізе в тумбочку по змазку. Одну кисть так само притискає до ліжка. Від дуже швидкий, нетерплячий. Я вже відчуваю його пальці в собі. Він все ще нависає наді мною, дихає прямо в моє плече. Я віддаю всього себе. Насаджуюсь на його пальці, допомагаю, хочу більше. Просто хочу його. Він змінює свої пальці на член. Стає трохи боляче. Я зашипів. Він зупинився.

-Все нормально, – шепочу йому на вухо, – Продовжуй.

Він рухається у мені. А я вмираю на ліжку від цих почуттів. Хочеться залишити його всередині назавжди, злитися з ним воєдино, більше ніколи не відпускати. Я хотів би стати з ним одним цілим. Переплести всі наші ДНК в одну і стати однією людиною. Він тихо стогне, ніби соромлячись мене. Вибиває з мене зітхання при кожному поштовху. Мій член треться об його живіт і я відчуваю, що скоро досягну піку. Не хочу закінчувати. Тягнусь до нього, цілую, кусаю його губи. Він стискає моє стегно до почервоніння, збільшує темп і я відчуваю, що він виливається в мене. Його хрипкий стогін зводить мене з розуму і від постійного тертя я закінчую майже одночасно з ним. Все забруднено, в квартирі відчувається спертий запах. Хочу встати, щоб не забруднити йому постільну білизну. Але він хапає мене за руку.

-Полежи зі мною, будь ласка.

Я не можу відмовитись. Лягаю на його спітнілі груди і відчуваю як у того шалено б’ється серце. Він обіймає мене, гладить моє волосся своєю долонею. Начебто все знову стало на свої місця. Але ми знаємо, що це не так. Очі злипаються. Не можу стриматися, щоб не заснути у його безтурботності.