1

— Слухай Чане, я напевно піду вже. Очі злипаються — Казав Джисон складаючи книжки в сумку.

— Гаразд, тільки обережно, ти ледь стоїш на ногах — зауважив Бан, хвилюючись за друга.

— Я викличу таксі, все буде ок — переконував Хан, після чого помахавши наостанок вийшов з квартири.

Сівши в таксі хлопець і не помітив, як очі почали заплющуватись.

— Агов! Хлопче, прокидайся, ми на місці — невдоволено підвищив голос водій.

— Вибачте! Ось гроші — Отямився Джи й вилетів кулею з машини.

Затишна новобудова з кількох не високих будівель. На кожному поверсі горить хоча б одне віконце.

Той самий поверх ті двері. Той дзвінок і кумедний килимок під ними.

І Джисом який дивиться на двері та знає,

що навіть з тисячі подібних, впізнає потрібну…

— Пальці Хана обережно натискають на дзвінок, він чекає, але не довго. Двері відчиняють — Привіт, хьон — тихо видає Джи.

— Привіт, я думав ти з хлопцями будеш займатись — каже темноволосий.

— Так і було, але я сильно втомився — сказавши це він буквально звалився з ніг в обійми господаря квартири.

— Сонні треба було подзвонити, і я б тебе забрав, або одразу додому їхати — перевіряючи температуру Хана, переймався Лі.

— Я прийшов додому, Хо — Джисон витримав паузу — ти мій дім.

— на що Мінхо трохи посміхнувся і почервонів — Тоді дозволь попіклуватись про тебе — каже Лі та дивиться Сону в очі.

Ще трохи постоявши обіймаючись вони пішли в спальню, де Miнхо закутав Хана в м’який плед і поцілував у чоло. Молодший міцно обійняв Лі, так вони й заснули.