1

У кімнаті, наповненій людьми, не завжди можна зорієнтуватися, кого ти перед собою бачиш. Особливо якщо обличчя цієї людини почало забуватися за таку довгу його  відсутність. Воно ніби міраж іноді з’являлося у снах, залишаючи на ранок неприємне відчуття у грудях, яке хотілося знищити. А тепер ти бачиш це “неприємне” перед собою. Дивиться на тебе з кінця зали, залазить у душу, не відводить погляду. Женя безперечно був здивований зустрічі з чоловіком, якого забажав би забути. Спартак ніколи не вживав алкоголю, проте зараз сидів зі склянкою, судячи з кольору та подачі, віскі. Його погляд приковував того до барної стійки. Самотній чоловік не зводив чомусь з нього погляду, від чого Жені ставало ніяково. “Не дивись на мене, прошу. Навіщо ти це робиш?” – думав шатен, відпиваючи рідину зі свого чергового коктейлю.

У його нутрощах було стільки алкоголю за вечір, що він уже перестав підраховувати кількість напоїв, що випивались ним. А від настирливого погляду він висушив склянку за лічені секунди і зробив ще одне замовлення. Женя відвертається до стійки, заводить з другом розмову, але спиною відчуває, як той дивиться. Йому цікаво, хочеться обернутися і подивитися, чи дивиться він ще на нього, чи зацікавлений він у ньому, чи не пішов він взагалі з бару. Давно забуте відчуття відроджується в грудях, віддається болючими спогадами в пам’яті і тухне, так і не народившись. Однак у голові все прокручується “поглянь на мене, ще трохи, не йди”. Він не слухає, що каже йому друг. Киває головою, чує обурення, що він прослухав, перепрошує і знову вникає в розмову.

-Вибач, я здається стільки випив, то вже не вловлюю суть, – Женя посміхається, стукаючи пальцем по склянці.

-Я зрозумів, – друг стримано розгніваний, бо говорив важливі для нього речі, а його не вислухали. Він повертається і йде до іншої компанії.

Женя полегшено зітхає і стає напівобертом. Бічним поглядом ковзає по бару, психолог усе ще сидить на своєму місці, випиваючи вже наступну склянку віскі. Чому він стільки п’є? Чому сидить один? А найголовніше, чому він вже не дивиться на нього? Це одна з його тактик із привернення уваги і вона працює. Женя зацікавлений, збентежений, хоче ще уваги. Але чоловік наполегливо не піднімає погляд на нього, уткнувшись очима у телефон під столом. Усміхнений дивиться на щось. Його усмішка… Чорт забирай, Женя сумував за нею, хоч і намагався забути. Безуспішно намагався забути, здійснюючи чергову сексуальну плутанину в своєму хаотичному житті.

Одним повним залпом він випиває міцний коньяк, розведений льодом. В очах темніє, стає спекотно, відчуття ніби зараз упадеш. Однак крізь пелену туману, він іде до його столика. Навіщо? Женя не може дати відповіді. Просто йде привітатись і все. Він переконує себе у цьому. І навіть підійшовши до столика, стоїть у дурному мовчанні, витріщаючись божевільним поглядом на чоловіка.

Мить і психолог піднімає очі. Дивиться уважно, губи зімкнуті в зневажливому виразі, він трохи жмуриться, ніби намагається зрозуміти, хто перед ним стоїть. Чи не примара це часом з’явилась перед його обличчям.

-Що тобі треба? – грубо запитує він у Жені.

Всередині щось обривається. А що він хотів почути? “Привіт, так радий тебе бачити. Давай підемо прямо зараз до мене додому і там я цілуватиму тебе всю ніч, поки ти не скажеш мені зупинитися?”. В своїх думках він всміхається. Але не знає, що відповісти.

-Хотів з вами познайомитися, – каже Женя, м’яко сідаючи навпроти чоловіка.

-У тебе нові приколи? – Спартак починає злитися.

-А ти почав пити алкоголь, – він поглядом показує на другу склянку віскі, – Переді мною сидить абсолютно нова людина, ім’я якої, як і раніше, я не знаю.

Удар під ребра, що скручує Спартака в болючий вузол. У горлі першить, він звинувачує себе в тому, що дивився як ідіот на Женю весь вечір. Він був упевнений, що той ніколи в житті до нього не підійде і тому без сорому бентежив шатена своїм поглядом. Але хлопчик виявився набагато сміливішим, ніж був за їхньої “дружби”.

-Алкоголь доволі смачна штука, – відповідає Спартак, ігноруючи другу частину промови Жені.

-Не чекав тебе тут побачити, – він каже це з якимось сумом у голосі.

Женя намагається зловити погляд чоловіка, але безуспішно. Той, хто дивився на нього весь вечір, раптово став зовсім іншим. Плечі згорбилися, погляд поник.

– Насправді мені вже час йти, – він різко встає з-за столу, – Уявляю які завтра будуть заголовки у статей, – його погляд переміщається на натовп у барі, очі деяких роззяв спрямовані на них, Спартак навіть помічає одну людину, яка знімає їх камерою телефону нишком у самому кутку бару, – Не варто тобі було підходити до мене.

З сумом у голосі чоловік перестає говорити, наче переживає за репутацію Жені. Спартак вже звик до ненависті з боку інших. Вся ця злість живе з ним немов найкращий друг. Єдине, що не зрадить його і ніколи не зникне з його життя. Але, незважаючи на зраду Жені, він не хотів би псувати йому репутацію. Шатен намагався ще щось сказати, але чоловік пішов уперед, розчинившись у натовпі людей, що танцюють. Він обвів поглядом бар і справді помітив, як на них дивилися. Огидно. До нього підходить один із знайомих, витягує його з роздумів постукуванням по плечу.

– Га? – обертається Женя.

-Вирішив знову дружбу завести з цим? – зневажливо питає знайомий.

Але Женя, який відчайдушно чекав продовження, лише відмахнувся від слів хлопця і сказав, що йому треба до вбиральні. Він бачив, як Спартак пішов туди. Він може встигнути до нього. Він може хоча б ще на мить відчути його поряд. Він залежний і п’яний. Він не хоче думати про думку інших. Йому начхати, що завтра напишуть телеграм канали.

Крізь натовп він пробирається до вбиральні і, відкривши її, бачить перед собою бажане. Чоловік миє руки, а очі на мить піднімаються і дивляться в дзеркало. Погляди стикаються.

-Ти переслідуєш мене? – він усміхається, витираючи руки об паперові рушники.

-Чому ти так на мене дивився весь вечір? Для чого?

-Просто забув окуляри і не міг збагнути, кого бачу перед собою. Думав, що просто чоловік схожий на тебе, – брехня.

-Тобі самому не смішно від того, що ти кажеш?

Смішно. Спартаку справді смішно зі своєї відмазки. Він дивиться на почервонілого Женю, щоки покрив рум’янець, волосся злегка змокло, а руки зрадливо тремтіли біля того. Йому теж ніяково. Настільки незручно, що хочеться втекти. Він намагається це зробити, щільно підійшовши до шатена, що перекриває вихід. Намагається відсунути його убік, але той, як укопаний, стоїть на одному місці. Тяжке дихання із запахом алкоголю, Спартак повністю укутаний ним. Поруч із ним гаряче тіло, нерухоме. Женя бурчить собі щось під ніс. Несподівано чоловік відчуває, як його тіло грубо запихають у найближчу кабінку. Женя закриває двері на ненадійний замок і лізе до нього з обіймами. І Спартак не пручається. Як він міг би чинити опір тому, про що так довго мріяв?

-Скільки років? – захекавшись, питає Женя, – Скільки років я тебе не бачив?

Страшенно багато. Так багато, що вони забули безліч деталей один про одного. Женя забув, як пахне улюблений одеколон Спартака. І ось тепер, уткнувшись носом у його шию, він згадує. Рой спогадів вихором розноситься в його пам’яті. Стільки моментів, стільки кохання та стільки болю. Все це в одному лише вдиху його одеколону.

А Спартак, притиснувши Женю до себе, розуміє, що йому буде важко відпустити його знову. Він стискає його так сильно, що відчуває, як той задихається. Краще задушити його тут, лягти поряд з ним і назавжди залишитися разом, ніж дозволити йому піти. Сорочка просочується чимось мокрим, невже той плаче? Він бачить як у шатена намокли очі. Бере обличчя двома долонями і цілує його мокрі губи.

-Женечка, – виривається у нього випадково, він не хотів би так ніжно.

Пальці залазять у кучері шатена, а язик у його рот. Він цілує його ніби в їхню останню зустріч, так само ніжно і необережно. Від надлишку почуттів він кусає його губи. Шатен шипить від болю, але дозволяє далі цілувати його.

Женя хапає Спартака руками за його піджак і стискає тканину в кулак. Чомусь сльози не припиняються. Йому соромно бути настільки слабким перед людиною, яку не бачив так давно. Навіть за їхньої дружби він не плакав при ньому, одного разу лише очі намокли від дурного фільму і все. А зараз він ніби знайшов давно втрачену річ і не міг натішитися її поверненню. Відчуває, як м’які пальці Спартака витирають його сльози. Дуже ніяково. Він намагається відсторонитися від нього, але той надто міцно тримає біля себе. Поцілунок за поцілунком, неприборкана спрага напитися людиною вдосталь, ніби це востаннє.

– Я дуже хочу тебе, – крізь поцілунок каже Женя і зустрічається з прямим поглядом чоловіка, – Я скучив, – його руки повзуть вниз по торсу, він кладе долоню на пах і відчуває жар.

-Назви мене моїм ім’ям і я погоджуся, – хитрує Спартак.

-Я не знаю як тебе звуть насправді, – він вимогливо стискає долонею тканину штанів біля паху, погляд очманілий та п’яний – Мені здається я взагалі не знаю, хто ти. П’єш алкоголь, цілуєшся зі мною у громадських місцях, називаєш так лагідно як ніколи не називав.

-Жень, – чоловік відштовхує шатена в стінку кабінки, – Пройшло багато років, я не залишуся таким як ти пам’ятаєш мене. Але є одне але: ти за вечір жодного разу не назвав мене по імені як я любив. Ти п’яний, хитаєшся, може взагалі зомлієш. Можливо це все помилка, розумієш? На ранок ти пошкодуєш про все. Я ж тебе знаю.

Вони дивляться один на одного у повному мовчані. Їм пощастило, що нікого ще не занесло до вбиральні і вони були самі. Дихання, важке, нестерпне повисає в повітрі і атмосфера ніби розжарюється між ними.

-Сашко? – намагається жартувати Женя, називаючи його іншим ім’ям, він усміхається.

-Який я ідіот, – зі злістю вимовляє Спартак і різко відчиняє двері кабінки. Замок від швидких незграбних рухів ламається і він матюкається собі під ніс, намагаючись вийти з чортового маленького приміщення.

-Бля, – Женя тягнеться до нього рукою і хапає за тканину піджака, – Вибач, жарт не вдався, – чи був це жарт чи він хотів все таки дізнатися правду, він і сам не знав, – Спартак, не йди.

Реакція на ім’я миттєве. Чоловік зупиняється, дозволяючи Жені наблизитись ближче.

– Спартачок, – пошепки вимовляє шатен, – Поїдемо до тебе? До мене? Будь ласка, – він обвиває його руками зі спини, притискаючи його стегна до свого паху, – Виходь перший, їдь на таксі до мене, я приїду на півгодини пізніше, щоб нас ніхто не побачив, – він шепоче йому на вухо, робить невеликий поцілунок у мочку, – Погодься, – цілує шию.

Чоловік швидко киває йому, без слів, просто кивок головою. Відчуває як руки відпускають його. Сподівається на те, що той не обманює і через годину він знов відчує ці дотики. Виходить із кабінки, зіткнувшись з іншим чоловіком, який зайшов до вбиральні. Вони вчасно закінчили розмову. Повертаючись у залу, він зіткається з поглядами людей. Чи може йому мерещиться? Може це параноя? Світло ліхтарів б’є в очі. Швидко добирається до виходу і тремтячими руками набирає адресу шатена в додатку таксі.

-Я скоро вийду і поїду до тебе. Чекай мене, – приходить смс від Жені.