168:00

На вулиці завіяло ранком, тільки-но проклюнулося сонце.
Я розплющила очі, очікуючи що на будильнику знову буде 6:27, але натомість я побачила 168:00.
Що ж, схоже, я знову проспала, треба збиратися на роботу.
Підійшовши до дзеркала , щоб поправити свою зачіску, погляд упав на відображення годинника: 167:30. Лише півгодини на збори, сьогодні я незвичайно бадьора, напевно.
Організм похитнуло, йому щось хотілося знову. Трохи подумавши я зрозуміла, що це була нестача кави. Що ж, час до виходу ще є, тож чому б і ні?
Пройшовши на кухню я відкрила шафку щоб дістати чашку, але зрозуміла що її там не було, натомість чашка спокійнісінько лежала собі у умивальнику, разом з ложкою та моїм телефоном. Дивно, мабуть, хотіла сфоткати цю чашку для коханого і знову забула.
Швидко зробивши собі напій, я закурила сигарету і почала чекати новини в телефоні.
“Страшне вбивство дівчини”
“Суїцидальні напади у підлітків”
“Вибух газової труби. Загинуло троє”
“Продаю кошенят, висловухі британці”
Все змінюється, світ не змінюється.
На годиннику вже 167:00, значить настав час висуватися на роботу. Тільки на порозі будинку я згадала що забула зробити собі каву, гаразд, на роботі поп’ю.
Я вийшла з дому, пройшла повз знайомий двір і по алейці попрямувала на зупинку, на маршрут номер 2: будинок-робота.
***
День пройшов відносно швидко, накричали кілька разів за запізнення і за те, що звіти не здала, хоча здала я їх ще 2 дні тому. Знову старий пень все розгубив .
Вийшовши з автобуса я пішла знайомою стежкою до магазину, купити їжі на вечерю, ну як їжі, локшину та морозиво, моє улюблене, мигдальне.
Нарешті прийшовши додому, я роздяглася і сіла за свій ноут у пошуках серіалу. На столі вже заварювалася локшина, а в морозилці мирно чекало свого часу морозиво.
О, “Гра Престолів”, то що треба для гарного вечора.
Телефон завібрував з характерним звуком вуханням сови, отже, хтось написав.
“Мила, я переживаю, ти цілий день нічого не писала”
Що йому відповісти, я просто була зайнята, невже він цього не розуміє.
“Мрр, вибач…
Я просто була трохи зайнята
Ти ж не ображаєшся?
Давай зустрінемося цього тижня
Я тебе кохаю, і хочу, щоб ти був поруч
Мрр”
Відклавши телефон я зайнялася своєю улюбленою справою – їсти і дивитися серіальчики. Після локшини з курочкою ідеальний десерт це моє улюблене динне морозиво, та й серія не підвела, як то кажуть, я плакав та сміявся.
Пора спати. Завтра знову на роботу.
***
На вулиці завіяло ранком, тільки-но проклюнулося сонце.
Я розплющила очі, очікуючи що на будильнику знову буде 6:27, але натомість я побачила 144:00.
Що ж, схоже, я знову проспала, треба збиратися на роботу.
Підійшовши до дзеркала , щоб поправити свою зачіску, погляд упав на відображення годинника: 143:30. Лише півгодини на збори, сьогодні я незвичайно бадьора, напевно.
Організм похитнуло, йому щось хотілося знову. Трохи подумавши я зрозуміла, що це була нестача кави, що ж, час до виходу ще є, тому чому б і ні?
Пройшовши на кухню я відкрила шафку щоб дістати чашку, але зрозуміла що її там не було, натомість чашка спокійнісінько лежала собі в умивальнику, разом з ложкою.
Швидко зробивши собі напій, я закурила сигарету і задумалася. До кінця світу залишалося 143:30 години, треба напевно щось зробити, перед тим, як усі помруть. Щось круте, щоб мене всі запам’ятали.
На годиннику вже 140:00, чорт, я знову запізнилася.
Вийшовши на сходову клітку, замість сходів я побачила темну темряву, схоже знову хтось викрутив усі лампочки. Робити нема чого, доведеться спускатися.
Один крок і я опинилася в прірві. Як довго я туди летіла не знаю, здається вічність чи дві, але зрештою я впала на тверду підлогу і від страху затулила обличчя руками.
Вставши зі сходової сходинки, я попрямувала на роботу. На телефон надійшло повідомлення від шефа:
“Щоб за 10 хвилин була на місці!”
Тільки на порозі будинку я згадала що забула зробити собі каву, гаразд, на роботі поп’ю.
Я вийшла з дому, пройшла повз знайомий двір і по алейці попрямувала на зупинку, на маршрут номер 2: будинок-робота.
***
День пройшов відносно спокійно, накричали пару разів за те, що звіти не здала, хоча здала я їх ще 2 дні тому. Знову старий пень все розгубив .
Вийшовши з автобуса я пішла знайомою стежкою до магазину, купити їжі на вечерю, ну як їжі, локшину та морозиво, моє улюблене, мигдальне.
Нарешті прийшовши додому, я роздяглася і сіла за свій ноут у пошуках серіалу. На столі вже заварювалася локшина, а в морозилці мирно чекало свого часу морозиво.
О, “Час Пригод”, то що треба для гарного вечора.
Телефон завібрував з характерним звуком вухання сови, отже, хтось написав.
“Мила, сподіваюся в тебе все добре, мене лякає твоє мовчання”
“Я просто була зайнята, коханий, мур”
Відклавши телефон я зайнялася своєю улюбленою справою – їсти і дивитися серіальчики. Після локшини з курочкою ідеальний десерт це моє улюблене динне морозиво, та й серія не підвела, як то кажуть, я плакав та сміявся.
Пора спати. Завтра знову на роботу.
***
На вулиці завіяло ранком, тільки-но проклюнулося сонце.
Я розплющила очі, очікуючи що на будильнику знову буде 6:27, але натомість я побачила 120:00.
Що ж, схоже, я знову проспала, треба збиратися на роботу.
Підійшовши до дзеркала , щоб поправити свою зачіску, погляд упав на відображення годинника: 119:30. Лише півгодини на збори, сьогодні я незвичайно бадьора, напевно.
Організм похитнуло, йому щось хотілося знову. Трохи подумавши я зрозуміла, що це була нестача кави. Що ж, час до виходу ще є, тож чому б і ні?
Пройшовши на кухню я відкрила шафку щоб дістати чашку, але зрозуміла що її там не було, натомість чашка спокійнісінько лежала собі в умивальнику, разом з ложкою.
Швидко зробивши собі напій я закурила сигарету і задумалася що треба сьогодні навідатися бабусю в лікарні.
На годиннику вже 119:00, значить настав час висуватися на роботу. Тільки на порозі будинку я згадала що забула зробити собі каву, гаразд, на роботі поп’ю.
Я вийшла з дому, пройшла повз знайомий двір і по алейці попрямувала на зупинку, на маршрут номер 2: будинок-робота.
У магазині я купила собі все необхідне на вечерю та фруктів для бабусі.
Далі лікарня.
Я стояла на цвинтарі, звідусіль навкруги віяло маком і скорботою. Поклавши квіти та цукерки на її могилу, я вирушила додому.
***
Нарешті прийшовши додому, я роздяглася і сіла за свій ноут у пошуках серіалу. На столі вже заварювалася локшина, а в морозилці мирно чекало свого часу морозиво.
О, “Одного разу в казці”, що треба для гарного вечора.
Телефон завібрував з характерним звуком вуханням сови, отже, хтось написав.
“кохаю тебе, сонце”
“І я тебе, мій їжачок”
Потрібно буде завтра його врятувати від цього кінця світу.
Відклавши телефон я зайнялася своєю улюбленою справою – їсти і дивитися серіальчики. Після локшини з курочкою ідеальний десерт це моє улюблене динне морозиво, та й серія не підвела, як то кажуть, я плакав та сміявся.
Пора спати. Завтра знову на роботу.
***
На вулиці завіяло ранком, тільки-но проклюнулося сонце.
Я розплющила очі, очікуючи що на будильнику знову буде 6:27, але натомість я побачила 96:00.
Що ж, схоже, я знову проспала, треба збиратися на роботу.
Підійшовши до дзеркала , щоб поправити свою зачіску, погляд упав на відображення годинника: 95:30. Лише півгодини на збори, сьогодні я незвичайно бадьора, напевно.
Організм похитнуло, йому щось хотілося знову. Трохи подумавши я зрозуміла, що це була нестача кави. Що ж, час до виходу ще є, тож чому б і ні?
Пройшовши на кухню я відкрила шафку щоб дістати чашку, але зрозуміла що її там не було, натомість чашка спокійнісінько лежала собі в умивальнику, разом з ложкою.
Швидко зробивши собі напій, я закурила сигарету і почала чекати новини в телефоні. Повідомлення від шефа:
“Ще раз таке повториться, звільню!”
На годиннику вже 95:00, значить настав час висуватися на роботу. Тільки на порозі будинку я згадала що забула зробити собі каву, гаразд, на роботі поп’ю.
Я вийшла з дому, пройшла повз знайомий двір і по алейці попрямувала на зупинку, на маршрут номер 2: будинок-кафе.
***
Там на мене вже чекав мій коханий, він сидів за столиком із уже замовленою їжею для нас двох.
— Мила, ти нарешті прийшла. Тобі дали вихідний?
— Нам треба серйозно поговорити.
— Про що ж?
— Нам треба розлучитись, я тебе більше не кохаю.
З цими словами я поїхала додому.
Вийшовши з автобуса я пішла знайомою стежкою до магазину, купити їжі на вечерю, ну як їжі, локшину та морозиво, моє улюблене, мигдальне.
Нарешті прийшовши додому, я роздяглася і сіла за свій ноут у пошуках серіалу. На столі вже заварювалася локшина, а в морозилці мирно чекало свого часу морозиво.
О, “Гравіті Фолз”, то що треба для гарного вечора.
Телефон завібрував з характерним звуком вухання сови, отже, хтось написав.
“За що?”
“Я тебе кохаю, мур”
Відклавши телефон я зайнялася своєю улюбленою справою – їсти і дивитися серіальчики. Після локшини з курочкою ідеальний десерт це моє улюблене динне морозиво, та й серія не підвела, як то кажуть, я плакав та сміявся.
Пора спати. Завтра знову на роботу.
***
На вулиці завіяло ранком, тільки-но проклюнулося сонце.
Я розплющила очі, очікуючи що на будильнику знову буде 6:27, але натомість я побачила 24:00.
Що ж, схоже, я знову проспала, треба збиратися на роботу.
Підійшовши до дзеркала , щоб поправити свою зачіску, погляд упав на відображення годинника: 23:30. Лише півгодини на збори, сьогодні я незвичайно бадьора, напевно.
Організм похитнуло, йому щось хотілося знову. Трохи подумавши я зрозуміла, що це була нестача кави. Що ж, час до виходу ще є, тож чому б і ні?
Пройшовши на кухню я відкрила шафку щоб дістати чашку, але зрозуміла що її там не було, натомість чашка спокійнісінько лежала собі в умивальнику, разом з ложкою.
Швидко зробивши собі напій я запалила сигарету і зрозуміла, що потрібно врятувати себе від кінця світу.
Я зайшла у ванну, сіла в темний її кут і дістала своє улюблене лезо.
Засуковуючи рукав я подивилась на свої численні шрами і посміхнулася, у кожної з цих рівних смужок своя історія. Ось розставання з хлопцем, ось смерть бабусі, забуття мене як особистість, це були найбільші, але було й купа дрібних із такими ж дрібними історіями. Але настав час зробити ще один, головний, і називатися він буде Порятунок!
Прорізавши руку вздовж я побачила як по руці почала стікати густа вишнева кров. Мені хотілося одночасно і плакати і сміятися, чого я не стримувала, адже не було чого соромитися.
Я вирішила написати щось на стіні, щось гарне, і ці слова були:
Порятунок
Кінець.
***
На вулиці завіяло ранком, тільки-но проклюнулося сонце.
У ліжку вже давно ніхто не спав.