1
від dark.shikaЧи можно взагалі назвати життя “життям”, в такому світі як наш? Ні.
Це страждання.
Кожен виборює собі місце під сонцем. Але не для кожного воно є. Я завжди вважав, що для мене немає місця в такому світі. Виписані канони успішного, спокійного життя — діставалися одиницям. Проте болі і страждання завжди вистачає на всіх. О, я один з них.
Це було в житті “до”. До Прикордоння. До ігор. До смерті.
В житті “після” я прокинувся королем. Відкинувши страх і вбираючи в себе ці митті задоволення чужими нещастями, чужими страхами перед своєю персоною. Я жив, не турбуючись більше ні про що. Бо ну, апріорі складно, пред’явити щось мужику з автоматом наперевагу.
Але всі королівства, колись згорають в яскравому, палаючому вогні. Спалюючи, велич і славу ілюзорних королів. Я хотів згоріти, разом зі своєю величчю. Але життя надто жорстоке і весела гра нескінченної болі — продовжується проти твоєї волі.
…
Я живий. Чомусь.
Після того як Пляж згорів і все перевернулось догори дригом — все змінилось. І в той же час, змінилось — абсолютно нічого.
Ті ж самі жорстокі ігри, ті ж самі жорстокі люди.
Життя в Прикордонні — це страждання.
Все, що я хотів — це насолоджуватися іграми.
Виявивши, що моє обличчя обгоріло лише наполовину. Я не сдох під завалами. І все ще можу пересуватися. Це не принесло мені ніякої насолоди.
Бо кров, яка стікала по підборідді — означала, що веселі деньки мої, були злічені.
Одне, Нірагі знав напевно, він ще встигне зіпсувати комусь життя. Вони запам’ятають його як грьобаного поганця, якого нікому не вдалося здолати.
…
Я розчаровуюсь в людях, і людських вчинках. Вони сміття, нечисть, зло, що завгодно окрім надії.
Згадуючи моє минуле життя. Воно було саме таке. Гнилі люди з гнилими вчинками. І я в їх числі.
Чи є надія, все почати спочатку? Чи ти настільки звик, носити цю маску зверхності з удаваною посмішкою, що доведеться знімати її разом зі шкірою? Чи варто її знімати взагалі?
Все, що я міг це продовжувати грати в ігри. Збирати картки. Сподіваючись, що одного разу — все це закінчиться. Неважливо яким результатом.
Краще вмерти як герой тут, ніж жити, як лицемірний покидьок там. В реальному світі. Захотілося розсміятись, настільки ці думки були йому не притаманні.
Але Чішия вже не уявляв, де кінчається фальш і починається справжнє “Я”. Всі його друзі розбіглися, коли Король Пік ледь їх не повбивав. Він не знав де вони, але точно знав, що вони ще зустрінуться.
Пляж згорів, а разом з ним, всі ті кого він зневажав. Всі вороги. Сперечатися з Нірагі було весело. Вони ніби грали в гру “хто кого доведе”. Переможця визначено так і не було. Нірагі з того дня, він не бачив.
Залишившись живим, Чішия почувався себе програвшим, а не навпаки. Як би той сучий син вижив, він би неодмінно прийшов по мою душу, подумалося йому. Ця думка віддалася приємним теплом.
…
Нірагі не бачив сенсу продовжувати ігри. Мужик з автоматом, нещадно розстрілював всіх на своєму шляху. Йому ледь вдалося втікти, поки пулі свистіли в п’яти сантиметрів від голови. Нірагі встиг сховатися за машиною, коли двоє чоловік замертво впали біля нього. Треба дістати автомат, подумав він.
“Я подбаю, щоб мене зневажали до смерті і гордо зійду в пекло”.
В цьому клятому світі в нього залишилося одне незакінчене діло. Здавалося, все що він робив — вело його саме до цього моменту.
Він мав вбити Чішию.
Чішия знав, що Нірагі шукатиме його. Це була ніби взаємна любов. Але без маленького “але”, — без любові. Чиста ненависть — це теж, прояв найвищих почуттів. Тут в них була цілком взаємність. Це ніби чорне і біле змагаються одне з одним. Ні, один не був добром, а інший злом — це хибна інтерпретація. Просто два покидька з індивідуальним набором зла. Один носить чорне, а інший біле.
…
Все було настільки хуйово, що залишалося тільки сміятись. Якщо будеш постійно скиглити, ревіти і жалітися. Вихід один — смерть.
Натягнув посмішку, взяв в руки пістолет і впевнено крокуєш далі, наспівучи там собі щось. Може навіть пританцьовучи. Так, ви праві, це все синоніми слова “поїхати дахом”.
З глузду з’їхати остаточно.
Я розмовляю сам з собою…звичайно, я схиблений!
Але хто сказав, що це погано? Тільки схиблені люди і варті цього життя. Такі схиблені як ото він. Або Чішия.
Нірагі розмірковував про це, лежачи на тротуарі.
Як я тут опинився? Все просто. Я помираю.
Вперше я це відчув, тікаючи від полум’я згорілого “Пляжу”. Остаточно запевниася в неминучої смерті, коли попередня гра завершилася. І він відхаркував кров на тротуар, зі всіма органами всередині. Смерть підібралася настільки близько. Що опиратися марно.
Тож рятуючись від Короля Пік, він не помітив як опинився в якомусь, покинутому місці. Навкруги були лише трупи, тих, кому не пощастило. Здавалося, ще хвилину тому тут було життя. Намети навкруги, біля яких догоряє вогнище. Трейлери, з відчиненими дверима і простріляними вікнами. Білизна гойдається на мотузці. Речі розкидані то тут, то там.
І тільки криваві плями на асфальті, як нагадування. Що тут жили люди. Люди, які до останнього подиху боролися за своє життя.
Все марно. Смерть завжди перемагає. Вона приходить по души кожного з нас. Нависає над тобою зловісною тінню.
Ось вже смерть з косою стоїть.
Прямо переді мною. Отже, час настав.
Коли тьма виплескується і ти більше не здатен стримувати своїх демонів.
Так тому і бути.
О, я так довго чекав на це.
Тьма, вона вже тут. Вона поглинає мене. Я навіть не опираюсь.
Я приймаю її, як старого друга. Мелодія стихне, останній звук проллється.
І тоді я встану.
І піду за тобою.
Моя душа, мій світ.
Я благаю…чекай на мене…
І він розплющив очі.
Розчарування його, було майже відчутним.
А, ні. Обізнався.
То Чішия.
Якщо прищуритись, так схожий на смерть.
…
Нірагі напевно не здогадувався, але він все це казав вголос. Увесь потік його маячні просто вивалився на Чішию. Він марив. А Чішия ледь не втратив звичний самоконтроль. Йому захотілося розставити руки в сторони і гучно закричати: “Сюрприииз!”
Але замість цього він промовив:
– Ти йобнувся? Звичайно, ти йобнувся. Риторичне питання. Але, справа не в цьому. Якщо ти реально вирішив здохнути. То валятись посеред дороги і подихати від голоду — не найкращий спосіб.
Нірагі мовчав.
Тому Чішия продовжив:
– Як щодо вбивства Короля Пік? Позбутися двох покидьків одразу, було б непоганою справою. Подумки, додав він.
Нірагі знов нічого йому не відповів. Це було дивно.
Тому Чішия вдарив того по нозі:
– Гей, ти так і будеш мовчати? Чи така погань, як ти не здатна розмовляти з такою високоінтелектуальною особою, як я?
І тоді Нірагі засміявся. На що Чішия і розраховував. Сміявся довго, вкладаючи в свій сміх максимум презирства і зверхності.
Ні, точно йобнувся.
Він пристав, опираючись на трейлер позаду. Все ще посміхаючись.
Глянув на нього і сказав:
– Знаєш Чішия, забавно. Тільки, що я готовий був померти. І от з’являєшься ти. Порушуючи мою ідилію. Пихатий, самовдоволенний сучий син. І я, ні на хвилину…ні на секунду, не сумніваюсь. Навіть якщо моє серце зупиниться, прямо зараз. І я відкинусь, і не зможу рухатися. Я точно впевнений, що встигну тебе йобнути.
Чішия посміхається ще більше.
Нірагі продовжує:
– Може, я і погань. Але така клята, лицемірна сука, як ти…в сто разів гірше. Король Пік, далі по коридору. В останню фразу він вкладає максимум свого сарказму.
Чішия так само усміхаючись, підіймає обидві руки вгору. Ніби роблячи жест Винен. Розкусив.
…
“Моє життя стрімголов несеться на зустріч смерті. Чи має якусь цінність це життя? Я хочу щоб ти вирішив”
Чи було колись, моє життя варте порятунку? Чи заслуговував я, на цей порятунок?
Ці питання, стрімко пронеслися в моїй голові під час гри з Королем Чирв.
В якийсь момент, презирлива усмішка зникла з мого обличчя. Всі демони минулого, предстали прямо переді мною. Я так довго тікав від власного Я. Що мені здалося, що ніякого Я, більше не існує. Лише точно продуманий образ. Кожного ранку ти прокидаєшься, а в тебе заготовлений наряд. Повсякденний одяг. Вічна маска. Фальшиві емоціїї. Брехня. Вдавання. Марнославство. Що завгодно.
І після того, як Король Чирв помирає, за свої ідеали. Мої власні правила виживання у вигаданій грі — розпадаються. Маска тріскається. І розколюється. На мільйон крихітних уламків. Я представлений перед самим собою. Наче голий і беззахисний.
Все стає марним. Все життя. Яке не є життям зовсім. Набір інстинктів. Який змушує мене пересувати ногами. На автоматі. Несучи прямо в район Шібуя.
“В цьому світі немає справедливості і рівності”.
…
“Не знаю, чи всі мене ненавидили, тому що я був схиблений, чи я зробився схибленим, тому що всі мене ненавидили.”
З цією думкою Нірагі продовжив свій шлях. Після останньої зустрічі з Чішиєю, пройшло не так багато часу. Його слова щодо вбивства Короля Пік не було причиною раптового припливу сил. Аж ніяк.
В нього просто не було вибору. Бо Прикордоння не залишило нікому вибору. Воно зробило з тебе кляту маріонетку. Заручника системи. І останнє, на що Нірагі згоджувався — це бути рабом творців ігор.
Подохнути як остання собака на дорозі? Чорта з два.
Вони не посміють забрати його душу.
Якщо Нірагі і піде зі сцени, так тільки після гучного шоу. З фаєр шоу, салютами і пару простріляних голів організаторів. Кров лилася б по тротуару. Поблискуючи темним кольором у вогнях світлофора. І Нірагі б, дивився на це з байдужістю і насолодою в очах. Ніби на найвеличніший, бездоганніший шедевр.
Коли він помічає Арісу і Чішию. Всі пазли складуються в цілу картину.
Ось і учасники шоу.
“Ти погань”, казали вони.
Так варто відповідати.
…
Коли Чішия доходить до Шібуя і бачить перед собою Арісу. Він посміхається. Арісу також.
“Ти змінився” каже той. “Став менш колючим”.
Чішия усміхається на це. А сам думає, якби ти тільки знав. Якою ціною.
Неочікуваний вистріл застає зненацька обох. Він ледь встигає відскочити за машину. Перш ніж помітити Нірагі в декілька метрів. Той, стоїть з автоматом в руках. Самовпевнений і рішучий. Ніби всім своїм видом показуючи. Мені начхати на все, що відбувається в Прикордонні. Важливий тільки — цей момент.
– Ти навмисно промахнувся? кричить Чішия зі свого укриття.
– Я не можу закінчити все неочікуванним нападом. Кричить Нірагі у відповідь.
В який момент починається ця імпровізована гра вбивць — він не знає. Але він точно знає, він не програє. Ніколи. Чішия позбувся страху, ще тоді коли перша гра поклала усіх учасників. Окрім нього. Він перебував в ейфорії очікування наступного ходу. Нірагі було все одно на своє життя. І Чішия думав так само.
Лише Арісу, тривожно намагався знайти вихід із ситуації. Нагадуючи, що в них залишилася тільки остання гра.
Нірагі це хвилювало, в останню чергу.
Це і була його остання гра.
…
Після того як Арісу з Усагі зникли. Ці двоє, продовжили взаємні випади зі стріляниною.
– Нам немає місця у суспільстві. Ми покидьки. І світу буде краще без таких покидьків як ми. Мовив Нірагі, сидячи за автомобілем на землі. – Я зійду в пекло і заберу тебе з собою, Чішия.
…
Злість. Гнів. Сила. Ненависть. Протиріччя. Приреченість. Жага. Страх. Почуття. Щось інше? Все одразу?
Жодної великої книжкової історії не буде. Лише жесть в жесті. Лише боротьба на тлі відчаю. Щоб заглушити свій біль. Ці двоє воювали. Зі світом, з іграми, з один одним.
Навіщо я вистрілив в нього?
Навіщо ти вистрілив в мене?
Хотів привернути мою увагу? Це флірт або все моя хвора уява. У будь-якому випадку у відповіді я не забарюся.
Навіщо я стріляю у відповідь?
Навіщо ти стріляєш в мене у відповідь?
Це запрошення до гри? Чи ти просто радий мене бачити? Немає способу померти краще, ніж від твоєї кулі. Це буде кінцевим завершенням, жорсткої війни між нами.
…
Суперництво. Те, що рухало мною. У момент, коли хотілося забитися в кут і скиглити. Я не міг собі цього дозволити. Знаючи, що ти нізащо не відступиш. Йти вальяжно, з гордо піднятою головою – це твій стиль. Розмахувати автоматом у обличчя ворогів із презримою посмішкою – мій.
Так ми йшли. Грали, збирали карти, вбивали, виживали. Здавалося б, всі мої дії призвели до цього моменту. Коли Арісу побіг на останню гру і залишилися тільки ми двоє. Щоб завершити це нескінчене коло відчаю.
Є лише один вихід.
Хвилина, дві і Чішия опиняється позаду Нірагі. Він як кіт, непомітно проскалзує у пітьмі. Один випад. Направлений пістолет. І все закінчиться.
Не те щоб, кіт був настільки непомітним серед повної, мертвої тиші, посеред Токіо. Нірагі тільки цього і очікував. Він обертається, як раз вчасно. Щоб встигнути направити автомат, тому в обличчю.
Контрольний постріл.
Ти чи я?
…
Секунди тягнуться довше ніж повинні. Одна секунда…десята…хвилини…
Ці двоє, завмирають один проти одного з направленою зброєю, в прицілі. Невідомо скільки часу проходить. Повітря навкруги, ніби наелектризувалось, не існує нічого іншого. Окрім цього моменту.
І замість тримфуального завершення цієї боротьби — нічого не відбувається.
Взагалі.
В якийсь момент, все стає ясним як день.
Вони програли.
Але Чішия не збирається так просто здаватись, він мовить крізь зуби:
– Ну? Так і будеш стояти? Стріляй вже!
Нірагі відповідає з усією недбалістю:
– Тобі треба ти і стріляй.
Він все розуміє.
Чішия вперше чує, щоб Нірагі був настільки байдужим до вбивста.
– Що? Ти охуїв? Ми не можем…
Від здивування в нього ледь сіпається рука. Пістолет нахиляється вниз. І цього досить.
Нірагі відповідає:
– Можем. Він різко однією рукою відкидає автомат в сторону. Пістолет Чішиї летить слідом.
Ніраги штовхає Чішию в бік машини позаду. А сам, притискає того, своїм тілом зверху. Лопатки боляче упираються у іржаву поверхню автомобіля. Але не встигає Чішия отямитися. Як Нірагі хватає його за потилицю та притягує до себе. Цілуючи.
Вони цілуються швидко, рвано, з придиханням. Чішия обхоплює Нірагі двома руками. Стискає так міцно, ніби в одну мить, той може зникнути. Не те, щоб у Нірагі вистачило сил зупинитися. Навіть якби захотів. Не зміг.
Навіть той факт, що почалася фінальна гра. Про що, голосно повідомляє гучномовець — не змусить цих двох відірватися від один одного. Хай хоч всі королі зберуться на цьому полі, прямо зараз — їм все одно.
Вони програли.
І цей програш відчувається так гарячо-неможливо-близько-охуєнно. Що в якийсь момент, Чішия усміхається в поцілунок. Коли повітря закінчується остаточно. І Нірагі ледь відхиляє голову. Чішия не дивиться тому в очі. Він водить руками по тілу Нірагі. Охоплюючи груди, руки, живіт. Ніби прикидуючи силу цих м’язів. Рухаючись нижче до самого паху. Нірагі слідкує за його рухами з напівопущеними повіками. В той момент, коли Чішия доходить нижче, він хватає його за руки. І одним рухом підхоплює того на руки. Він опускає Чішию на капот автомобіля. А сам, швидкими рухами скидає з себе футболку.
Поцілунок на капоті машини. Одежа у всі сторони летить. Нижня білизна падає, акурат біля зброї. Пітьма спустилась на Токіо. Місто занурилося в мертву тишу. І лише ритмічний рух тіней. Які іноді, видніються у відсвіті світлофорів. Видає цих двох з головою.
Ну і що, що вони на центральній вулиці Токіо, де в будь-який момент може хтось опинитись. Похуй.
Хай все іде до біса. Хай всі катяться к чорту.
Весь світ, розвалюється на шматки. А ці двоє, живуть свою останню мить.
Здатися на користь почуттям. Здатися на користь пристрасті. Здатися на користь життя.
Все інше — нехай палає у вогні. Бо тьма, і демони в тьмі, сплелися воєдино. І ніяка сила не змусить їх зупинитися.
Коли на небі спалахує яскраві плями. Чішиї здається, що від нестачі кисню та сп’яніння почуттів — він втрачає глузд. Нірагі давно його втратив. Тому не звертаючи на спалахи в небі, абсолютно ніякої уваги. Він навіть не думає, відірватися від Чішиї.
…
Яскраві кольори спалахують в небі над усім Токіо. Завороженим поглядом, гравці, спостерігають нескінченні феєрверки.
Невже це кінець?
Затамувавши подихи, від хвилювання, і полегшення, всі чекають повернення додому. В нове життя. Де немає ігор, немає болі, немає смерті. Де можна почати все спочатку.
Через якийсь час, Чішия відривається від Нірагі і ледь чутно мовить:
– Очевидно всьому прийшов кінець.
– Так.
– Можна повернутися до нормального життя. І зробити вигляд, що нічого не було.
– Саме про це я і думаю. Ні один м’яз на обличчі Нірагі, не видає, про що він думає насправді. Ніби роблячи вигляд, що йому начхати. Спеціально, стримуючи всі емоції глубоко всередині. Граючись з ним. Виводячи. Як неоднарозово робив Чішия в минулому.
Тоді Чішия не витримує, хапає того і з різкістю кидає:
– Якщо ти не знайдеш способу відшукати мене після — я знайду тебе і вб’ю. Мені похуй яким чином. Я життя своє покладу на цю справу. Але знайду тебе. Ти мене зрозумів?
Нірагі сміється. Притискає того до себе. Видихає. І цілуючи Чішию в потилицю, говорить:
– Домовились. Мучай мене. Терзай. Погрожуй. Вбивай. Що завгодно роби. Будь впевнений…я знайду тебе, і в пеклі, і на землі. Заради реваншу. Заради життя.
…
Прикордоння згине у забутті.
Для всіх.
Окрім тих, хто у смерті знайшов життя.
ну дуууже нади
нулася піснею Jeff Satur “Comedy” 🙂