1

Крізь фіранки лилось світло, змушуючи розплющити очі і звести брови до перенісся. Червоні кучері дивними завитками лягли вільно, невимушено на постіль. За вікном чувся спів птахів; гілля дерев хиталось від вітру, що направляв мандрівників у далеку дорогу. День обіцяв бути спокійним і без труднощів, але.

Кожного вечора п‘ятниці ставалось це.

Таверна гуділа від напливу людей. Чоловіки, які вже встигли випити досить багато вина, наперебій розповідали один одному пригодницькі історії і голосно сміялись. Але увагу Ділюка привертав лише один столик. За ним зазвичай сиділи дві людини й лише інколи до них приєднувався галасливий бард.

Чоловік відомий як головний звабник Мондштадту і за сумісництвом капітан кавалерії Ордо Фавоніус наразі сидів з келихом вина зажурено схиливши голову. Його спутниця сиділа мовчки й іноді давала коротку відповідь на питання нетверезого капітана. Її погляд спокійно обдивився приміщення і зупинився на занадто зосередженому бармені. Вона лишень коротко посміхнулась. Знову оглянула п‘янющого Кайю і посмішка змінилась на сумну усмішку.

– Здається, я не відчуваю ноги, – протягнув він.

Розарія коротко кивнула і прийняла рішення, що вони вже мають ідти звідси. Нести на собі капітана по сходах вгору було б не найкращою кінцівкою цього дня.

– В обов‘язки монахинь входить піклуватись про нетверезих лицарів? – звідкись взявся Ділюк, що допоміг відчинити двері й вчасно підхопив Кайю під вільну руку.

– А вас це стосується, пане? – з посмішкою на вустах відповіла жінка, притиснувши ближче до себе капітана. Кайа тихо видихнув повітря й у відповідь обійняв Розарію, носом зіткнувшись з її грудами. – Дякую, але впораюсь без сторонньої допомоги.

Вона бачила вогонь який з силою спалахнув в цей момент в очах Рагнвідра. Її спина вкрилась мурахами, тонкі губи підібгались і очі сковзнули по вогняній постаті, що ось-ось була готова спалахнути. Іноді здавалось, що в його жилах тече не кров, а ллється пламя. Це не лякало, це жахало до скрежету в зубах.

Ділюк був чесним з собою, коли повернувшись в місто він побачив його і в штанях стрімко зменшився вільний простір. Він був чесним з собою, коли Кайа навідувався в таверну сам або в компанії, перше звичайно було рідким явищем. Він був чесним, коли змучене бажанням тіло й серце всім єством тягнулось до Альберіха. Він був чесним з собою в будь-якому випадку. Кайа це втілення слова «екзотика». При тьмяному світлі свічок і слабкому мерехтінні ліхтариків Таверни, м‘яке на дотик волосся підсвічувалось, створюючи божественне сяйво навколо. Від нього віяло дивною прохолодою. Його рухи сповнені елегантності і легкості. Але в ніжних на дотик руках накопичена велика сила і Ділюку це до біса подобалось. Хотілось зірвати цю блядську сорочку, що нічого не приховувала, стягти занадто обтягуючі штані й залишити на кожному відкритому місці гарячі сліди. Але. Найбільше хотілось зім‘яти капітана в теплих обіймах і слухати його тихе, спокійне дихання.

Розарія зробила крок вбік, кинула дивний погляд наостанок і зникла в вулицях Мондштадта разом з повільно йдущим Альберіхом. Ділюк шумно зітхнув, проводжаючи парочку по келиху стомленим зглядом.

***

Як тільки новина про те, що сер Кайа зліг з важкими пораненнями після експедиції дійшла до вух майстера Ділюка, жили в його руках запульсували з небаченою силою. Втретє за місяць капітан опинявся в госпіталі.

Опинившись в лазареті, Ділюк мав можливість спостерігати як Барбара стоячи поряд з Розарією ніжно й заспокійливо гладила жінку, що виглядала ще більш стомленою ніж зазвичай. Помітивши Рагнвіндра дівчина відскочила вбік, прибираючи руки. Ніби те, чим вони займались мало занадто інтимний і близький характер. Розарія підвела очі на чоловіка, що наближався в їхню сторону.

– Добридень, пані.

– Майстер Ділюк, – занепокоєно вигукнула блондинка, – прошу вибачення, Вам до кого?

– Кайа в тій ж палаті, що і тиждень назад, – вказала Розарія, і хоча Ділюк ще не встиг нічого запитати, в його очах вже тліло німе питання як тільки він ступив на поріг. Той вдячно кивнув і направився по сходах вгору.

На ліжку його зустрів непритомний Альберіх. Він дихав тихо, повільно, майже спокійно. Тіло вкривало безліч слідів від опіків і порізів. З-під  ковдри визирав перев‘язаний бік. Лице капітана мало розслаблений вигляд, але скорбота всеодно лягла тінню на красиве обличчя. Ділюк сковзнув мазолистою рукою по смуглій щоці, обвів великим пальцем вилиці, нахилившись ближче він залишив невагомий поцілунок в кутку губ Кайі. В ту ж мить капітан широко розплющив очі, витріщаясь на Рагнвідра. Чоловік нахилився недозволено близько, суворо дивлячись в очі напроти.

– Я що, вмер і потрапив в рай? – ніякі обставини не могли зробити Кайю менш балакучим, ніж він був. Його голос був сиплим і хрипів. Одне око все ще було здивовано розплющене.

– Кайа, нас чекає розмова, – серйозно промовив чоловік і тицьнувся губами в шию лежачего.

Очі Альберіха зрадницько змокли. Він здригнувся від дій Ділюка і автоматично посунувся назад. Думки в голові то відроджувались, то вмирали, не даючи прийти до чогось спільного й розумного. З одного боку, невже йому довелось ледь не померти від лапи монстра, щоб отримати те, чого він жадав всім серцем так довго? А з іншого боку, він взагалі не заслуговував на таку близькість і ніжність від Ділюка. Від протилежності суджень колотило. Перша скупа сльоза скотилась по щоці, не стриманий схлип змусив Рагнвіндра підняти очі. Чоловік обережно стер стікаючу краплю з щоки, відповз на безпечну відстань. Рукою провів по все ще ніжній долоні Кайі та прильнув до неї губами.

– Пробач, – губи доторкнулись до мізинця.

– Пробач, – поцілунок пройшовся по підмізинному.

–Пробач, пробач, пробач, – лише встигав вимовити він між поцілунками по пальцях.

Кайа схлипнув голосніше і вже не стримував свої сльози.